Фонда Ли – Нефритове місто (страница 69)
— Це буде честю для мене, Каул-дзень.
— Це для мене честь, — сказала вона й подарувала йому першу за весь свій день усмішку. — Як ви вже підказали, ми мусимо діяти швидко і зробити оголошення перед усім старшим персоналом уже завтра. Чи зможемо ми поговорити сьогодні ще раз — по обіді? Нам слід підготувати стратегію для цього зібрання.
Хамі кивнув та підвівся. Коли він увійшов до кімнати, його явно обтяжували сумніви, але тепер їх заступила дещо спантеличена готовність взятися до роботи.
— Ми підготуємося, — прощаючись, він уклонився їй нижче, ніж коли вітався, а тоді вийшов з кабінету.
Шае заплющила очі й повільно видихнула. Двох здолала, попереду — ще кілька тисяч.
По обіді наступного дня, поки робітники здіймали гармидер в її кабінеті, виносячи стіл та стільці Дожу й заносячи нові меблі, Шае увійшла до видовженої нарадчої кімнати, що повнилась старшими Таланниками з контори Синоптика. Вона зробила макіяж, що додав їй років, та зібрала волосся в тугий вузол на потилиці. Вдягнулася у темно-синій костюм зі спідницею дуже консервативного крою; виріз білої блузки не приховував двох намист-чокерів з нефритом, а нефритові браслети вільно ковзали на зап’ястках. Далеко не всі Таланники носили нефрит, а ті, що носили, зазвичай мали його менше за кланових бійців, та наполеглива демонстрація своєї «зеленості» будь-де в Кеконі забезпечувала повагу та високий статус, і горішній поверх хмарочоса на Корабельній — не виняток.
Шае побачила, як на неї витріщається купа людей. Більшість серед них складали чоловіки, до того ж усі були старші за неї. Праворуч від неї сидів Вунь, ліворуч — Хамі. Шае упевнено вперлася долонями в поліроване дерево стола.
— Я хотіла би почати цю розмову з того, як мені радісно й захопливо тут бути, та це буде брехнею. Я тут, бо мого брата, нехай признають його боги, вбили. — У приміщенні запала незручна тиша. — Наші території захоплюють, наші внески крадуть, наші фірми атакують. Князівська Рада оголосила аудит, який доведе, що нас позбавили чималої частки нефриту. Усі ми — люди освічені. Ми працюємо в кабінетах, здійснюємо телефонні дзвінки та підводимо баланс в облікових книгах. Та врешті-решт усі ми — члени клану.
Над столом панувала тиша, хоча кілька людей і кивнули.
— Юнь Дожупонь довгий час віддано служив Світочу. І це викликає в мене велику повагу. Та правда в тому, що ми почали відставати й це перетворило нас на здобич для наших ворогів. Щоби Безгірний клан вижив, мусимо знову зробити його сильним, сильнішим, ніж уявляв його собі мій дідусь, бо війна з «горянами» загрожує не лише нашому клану, а й усій країні, — Шае кивнула на вікно, крізь яке можна було побачити все місто. — Клани контролюють кеконську економіку. Якщо Ліхтарники, Князівська Рада, еспенці чи широкий загал засумніваються у виживанні Безгірного клану, вони сумніватимуться й у стабільному майбутньому всієї держави. Два з половиною десятиліття стрімкого розвитку можуть зійти нанівець. І ми не маємо дозволити, щоб таке сталося. Саме тому я прошу вас про відданість так само, як Ріг просить своїх Кулаків служити йому власною кров’ю.
Шае почергово глянула на Вуня та Хамі.
— Ці двоє чоловіків, яких вам не треба представляти, запропонували мені таку відданість. Мати на своєму боці людей з їхнім досвідом та вірністю — велика перевага. Вунь — моя права рука, він буде Тінню Синоптика. Хамі стане Найстаршим Таланником, і він уже дуже успішно діє. Він має коротко розповісти про те, що очікує на нас попереду.
— Упродовж наступних двох тижнів ми оцінимо роботу всього старшого персоналу, — сказав Хамі. — Почасти йтиметься про детальне вивчення попередніх дій службовців контори Синоптика. За кілька тижнів чи місяців ми зробимо деякі кадрові перестановки, а також звернемося до Ліхтарників, шукаючи нових кандидатів у Таланники. Якщо ви вважаєте, що не зможете працювати далі за нових обставин, клан прийме вашу відставку і забезпечить вам компенсацію на знак вдячності за вашу службу. Визначитися вам треба до кінця робочого дня.
Шае відчула, що дехто за цим столом пашів розгубленістю та роздратуванням, але, як Хамі й припустив, усе виявилося краще, ніж можна було очікувати. Люди звикли поважати Стовпового та Хамі (або бодай не кидати їм прямого виклику), і багато хто підтримував їхню попередню критику дій Дожу. Тож тепер притаманна радше Кулакові наполегливість вдало привернула увагу до Таланникових слів. По тому, як Шае підтримали двоє найшановніших представників цієї фракції клану, вона відчула, що стриманість, з якою до неї ставились Таланники, трохи похитнулася. Принаймні, коли Хамі та Вунь окреслили найближчі плани Шае, прямої незгоди ніхто не висловив.
Під кінець робочого дня Шае плюхнулась у жорстке нове крісло у своєму розкуроченому кабінеті, де пахло новою оббивкою та шпалерами. Темні шкіряні меблі з пухкими подушками та важкі штори з френзлями, що належали її попереднику, заступили неглибокі м’які диванчики, відкриті полиці для книжок і круглясті мідні люстри — деякі речі ще досі не знайшли свого місця й не позбулися пластикових обгорток. Чи не всі працівники розійшлися по домівках, і в будівлі запала майже цілковита тиша.
Почувалася Шае так, наче здійснила невеличке диво. Вона не руйнувала контори Синоптика за перші ж дві доби. Поголос про її перші успіхи розійдеться поміж Ліхтарників, і вони поставляться до її дій з певною довірою. На якийсь час. А на більше вона й не розраховувала.
Задзеленчав телефон, що примостився на підлозі. Шае взяла слухавку й відповіла на дзвінок. Схвильований чоловічий голос по той бік лінії вимогливо покликав Юня Дожупоня.
— Боюся, ви не зможете з ним поговорити, — сказала Шае.
— Ой, та облиште, — різко промовив співрозмовник. — Скажіть, що йому телефонує міністр туризму з Князівської Ради. Я щойно повернувся до країни з тритижневої поїздки й побачив, що все місто перетворилося на бойовище Зеленокостих! Ви в курсі, що про це вже
— Проблеми зі здоров’ям змушують Юня Дожупоня лишатися вдома — на жаль, вони прискорили його відставку, — сказала Шае; саме так вони з Хіло вирішили пояснювати, що сталося, аби запобігти виходу чуток про зраду за межі вузького кола верхівки «безгірників» і поширення їх по всьому клану.
— Відставку? — міністр уже майже кричав. — І хто ж виконує обов’язки Синоптика? Тоді з’єднайте мене з ним нарешті.
— Ви з нею вже розмовляєте, — сказала Шае. — Я Синоптикиня. Мене звуть Каул Шаеліньсань, і якщо ви хочете про щось поговорити — кажіть це мені.
У телефонній слухавці — приголомшене мовчання, а тоді прозвучала здавлена лайка, клацання та глухе гудіння перерваного дзвінка.
Шае поклала слухавку на важіль і розвернула крісло, щоб визирнути крізь вікна, за якими западала темрява. Перед тим як винести конторські шафи Дожу, вона їх повідчиняла, й тепер на її блискучому новому столі громадились високі стоси тек, що містили всі подробиці фінансових операцій Безгірного клану. Вона знову крутнулась на кріслі, взяла одну з верхніх тек, поклала на коліна й відкрила. Вечір тільки починався, й попереду в неї багато роботи.
РОЗДІЛ 40
ЯК БУТИ СТОВПОМ
Хіло не подобалось працювати в кабінеті Ланя — йому це приміщення не пасувало. Усе таке стримане, ще й стільки книжок — невже Лань усі їх читав? Та знайти в собі сили щось змінити в цій кімнаті він теж не міг, тому зустрічі влаштовував за столом у внутрішньому дворику.
Брати Майки були такі втомлені й брудні, наче вони піхотинці, які щойно повернулися маршем із фронту: зарослі щетиною обличчя, одяг забризканий кров’ю, зброя брудна і вкрита плямами. Хіло спромігся прийняти душ та перевдягнутися, але підозрював, що мав не набагато кращий вигляд. Уся його ніч минула в Пахві. Після перемоги на Бідняцькому шляху він не міг дозволити, щоб якусь частину цього кварталу відвоювали назад. У Гострому Списі та Сміттярні точилися бійки, проте на світанку «безгірники» досі утримували всі свої території. Та навряд чи так було всюди.
Хіло розломив булочку й уважно придивився до мовчазних братів Майків.
— Оскільки жоден із вас не поспішає щось казати — справи кепські.
— Ми втратили південний край Доків, — заговорив Кень. — За вчорашні день та ніч загинули троє наших Кулаків та одинадцятеро Пальців. Ми теж трохи нефриту в «горян» захопили, але замало. Ґоньт зі своїми людьми отаборився в «Подвійному талані».
— Хто з Кулаків? — спитав Хіло.
— Асей, Жону та Сатто.
Обличчя Стовпа скривилось. Майки відчули, як його аура зайнялася полум’ям. Вони дивились собі під ноги, поки Хіло не кинув недоїдки булочки на тарілку й не витер рота рукою.
— Нехай боги їх признають, — тихо промовив він.
— Нехай боги їх признають, — відлунням повторили брати Майки.
— А що з паном Уне? — спитав Хіло.
— Це власник «Талану»? — форкнув Кень. — Переметнувся.
Хіло видихнув крізь ніс. Він припускав, що Ґоньт поставив того бідолаху перед вибором: або він змінить сторону, або з ним трапиться щось значно гірше. Але визнати правду — що «Подвійний талан» можуть захопити, а такий давній прихильник Безгірного клану, як пан Уне, перейде на інший бік — було неприємно, бо ж означало, що під загрозою нині вся маєтність клану. Хіло насупився й поділився похмурими думками з Майками: