Фонда Ли – Нефритове місто (страница 60)
— Убиваємо всіх, хто носить нефрит, — сказала вона.
З цим було нескладно погодитись. Щойно вони пройшли крізь двері — і навколо здійнялися крики. Шае засікла у приміщенні ще чотири нефритові аури — наче кобра, що відчуває тепло тіла. Поміж неважливих для неї метушні та галасу ті аури височіли маяками. Двоє з них уже відчули наближення смертельної небезпеки й наготувалися: вмить кинулися на нападників з оголеними мечами-місяцями.
Відколи Шае востаннє билася до смерті, минуло вже багато років. Поки вони їхали до казино, вона на кілька хвилин замислилась, чи лишились у неї потрібні для цього навички, рефлекси, інстинкти, чи два з половиною роки мирного й безнефритного життя в Еспенії її геть зіпсували.
Тому вона майже здивувалась, коли їй вистачило кількох секунд, аби вбити першого з чоловіків. Шае відбила його атаку — білий метал співав проти білого металу — й передбачувано замахнулась, цілячи йому в живіт. Чоловік застосував Гарт і зігнув спину, уникаючи нападу. Через цей рух його голова нахилилася вперед, і Шае різко змахнула лівою рукою, встромлюючи ніж-кіготь у його незахищене горло. Скерувала на його тіло Легкість, висмикнула ніж і кинулась до наступної цілі.
Відчувалося це наче ще одна вправа в академії, наче обмежений у часі іспит. Вишкіл та досвід узяли гору. Шае зосередилась, діяла вміло, а нефритова енергія, що співала у крові, нагадувала мелодію, якої вона давно не чула, але досі пам’ятала у глибині душі. Вона билася з другим чоловіком на першому поверсі, доки Ейтень не перерізав йому горло з-за спини. А Шае з Легкістю застрибнула на балкон другого поверху.
Кімнату, де сховався персонал, охороняла жінка-Кулак. Вона привіталася з Шае чергою коротких хвиль Відхилення, що поперевертали стільці та здійняли в повітря карти й жетони, немов конфеті, й розметали їх по стінах. Шае проминула цю загату, розсіюючи атаку власним Відхиленням, аж доки не наблизилась, і вони зійшлися в ножовому двобої у вузькому коридорі. Гарт жінки ножем було не пробити. Тож зрештою Шае різко копнула її в колінну чашечку. Біль змусив противницю нахилитись уперед, і Шае вгатила їй ліктем по потилиці, проламуючи череп з усією Силою, яку ладна була прикликати.
Коли було вбито всіх Зеленокостих у будівлі — загалом шістьох, — вони висадили двері до задньої кімнати, й Шае звернулася до зіщулених працівників «Нефритової пані», що позбивалися в купу:
— Усі заклади на Бідняцькому шляху віднині належать Безгірному клану. Можете піти зараз і зберегти свої життя. Або ж можете присягнути клану й зберегти свою роботу на тих самих умовах та з тією самою платнею, тільки під новим керівництвом. Вирішуйте скоріш.
Чверть працівників вшилися — ті, що обіймали найвищі посади або мали надто міцні зв’язки з «горянами», а також справді віддані іншому клану чи ті, що боялися розплати, якщо перебіжать на інший бік. Решта лишилися й напрочуд швидко оговталися від зміни курсу. Кеконьці були звичні до змін у керівництві й ставилися до них як до стихійного лиха: зненацька спалахує насилля, якого неможливо уникнути, а після цього треба спокійно впоратися з наслідками, щоб повернутися до звичного трибу ділового життя. І невдовзі той персонал казино, що лишився, вже заклопотано розставляв меблі, замітав розбите скло й відтирав плями крові, доки та не всоталась у дорогий килим чи оббивку.
Шае позбирала нефрит з тіл убитих нею ворогів і вийшла надвір, залишивши Ейтеня та інших підлеглих Хіло стежити за справами. На вулиці вона побачила брата, який вигукував накази, тицяючи туди-сюди скривавленим ножем-кіггем. І обличчя, і аура в нього палали бойовим шалом «Двічі зверху» охопило полум’я, і ніхто не знав, звідки воно взялося: випадково зайнялась пожежа чи зумисно — від рук «горян»-утікачів, а чи надто завзятого бійця-«безгірника». Крізь вікна горішнього поверху здіймався дим, змішуючись із розмитими відтінками неба.
Коли Шае наблизилась, Хіло глянув на неї, на жменю нефриту, яку вона стискала в руці, й вуста його скривив вираз, який не можна було назвати усмішкою. Він озирнувся на гармидер: вогонь палає, люди бігають, час від часу чутно, що десь тривають бійки. І то не лише про Зеленокостих ішлося — Патріотичну заполонив люд з «безгірної» частини Пахви. Вулиці повнились криками й сутичками між звичайними людьми, які підтримували той чи інший клан.
— Цього не досить, — пробурмотів Хіло.
Шае не мала певності, чого це стосується: нефриту в її руках, казино чи того, скількох Зеленокостих вони вбили цього вечора. Її так трусило, що вона не могла відповісти.
Щоб загасити пожежу у «Двічі зверху», пішло ще пів години, і разом з тим хаос ущух, перетворюючись на моторошну тишу. Коли сонце полишило закурене небо, Хіло якраз інструктував своїх людей, як протриматись ніч, а Шае зрештою опинилася на задньому сидінні автівки, що попрямувала до маєтку Каулів. На цю хвилю все навколо неї стало розмите, перетворившись на сюрреалістичне артхаузне кіно про помсту й жорстокість.
Ґоньт Аш мовчки взявся за слухавку, та кожен із навколишніх чоловіків, хто мав такі-сякі здібності до Чуття, відсунувся від нього подалі. Ґоньт приголомшено закляк. А тоді його шия почервоніла від люті.
Несподівана атака забрала життя двадцяти одного члена Гірського клану — Пальців та молодших Кулаків, які кинулись захищати казино на Бідняцькому шляху, але не змогли зрівнятися з убивцями, яких зібрав поміж «безгірників» Каул Хіло. Двоє дурнуватих Ліхтарників, які стріляли в нападників, опинилися в лікарні. Кожен квадратний сантиметр Пахви перейшов під контроль Безгірного клану. Це був спалах міжкланової ворожнечі, рівної якій Дзаньлунь не бачив ніколи.
Ґоньт підвівся. Закляк на кілька митей. А тоді зісмикнув телефон разом з підставкою зі стіни і жбурнув з такою силою, що той врізався у протилежну стіну «Срібної шпори» й так у ній і застряг. Його люди завмерли, шоковані настільки невластивим йому вибухом емоцій.
— Каул Лань помер, — сказав Ґоньт. — Його родина вийшла з лісу. Тепер ми відкрито воюємо з Безгірним кланом. Можна забирати їхні життя та майно, а нефрит дістане переможець.
РОЗДІЛ 34
БОРГИ ПЕРЕД МЕРЦЯМИ
Прокинувшись, Шае розгубилася. Стояла глупа ніч, а вона спала у своїй дитячій кімнаті. Останнім часом вона заходила туди хіба що забрати старий одяг чи інші речі. Коли Шае розплющила очі, то побачила у тьмяному місячному сяйві, що поруч з її старою лампою-глобусом та стосом книжок у м’яких обкладинках громадиться купа заплямованого кров’ю одягу та зброї. І зрозуміла, що заповзла під ковдру, маючи на собі саму білизну — і нефрит.
І тут усе їй згадалося. Смерть Ланя, те, як вона наділа нефрит, взяла зброю й пішла разом із Хіло жорстоко мститися на Бідняцькому шляху. Її розпирало, розпирало, і зрештою напруга вибухнула, як повітряна кулька в коробці, — з грудей Шае вирвалося гучне схлипування. Вона скрутилась калачиком, лежачи на боку, втиснулась обличчям у подушку й заридала — довго, тяжко, доки ставало сліз і сил. А тоді просто лежала, уривчасто дихаючи й обдумуючи цю нову й жахливу реальність.
Її спіткала одержимість. Це було єдине пояснення — а може, просто відмовка. Загата, що поволі розтріскувалася, вчора вибухнула, і замість того щоб злякатися, Шае привітала остаточне знищення бар’єру, насолоджувалася тим знищенням, солодкою владою нефриту й шалом жорстокої відплати.
Та зараз, на холодну голову, від усвідомлення скоєного Шае наче заціпеніла. Учора ввечері вона вчинила щось незворотне — боягузливе й хоробре водночас, і тепер міркувала, чи саме цю суміш суму, химерного піднесення та спокійного прийняття відчуває людина в мить падіння з високого мосту. Після такого рішення долі вже не змінити, можна тільки змиритися зі своїм вибором і чекати на неминучі наслідки. Ця думка чомусь заспокоїла, й поступово її тіло розпружилось.
Чуття підказало, що не спить не лише вона. Тепер, коли Шае знову могла відчувати нефритові аури так само автоматично, як розпізнавати кольори, здавалося просто немислимим, що вона вже ніколи не відчує заспокійливої й ваговитої присутності Ланя. Отакою була істина, непохитніша й невблаганніша за силу тяжіння, що тягне тіло донизу.
Шае підвелася з ліжка й увімкнула лампу. Відшукала в шафі стару футболку та спортивні штани — одяг, який навіть не стала забирати. Повільно вдягнулася. Боліли й тіло, й розум. Регулярні тренування — це не те саме, що носити нефрит і битися за його допомогою. Побачила темні синці й неглибокі порізи, яких учора не помітила, й запідозрила, що рухатись чи застосовувати будь-які нефритові здібності без болю вона зможе у кращому разі за тиждень. У дзеркалі, що висіло над комодом, вона мала побитий та змучений вигляд і більше скидалася на жертву домашнього насильства, ніж на зеленокосту войовницю, — звісно, як не рахувати нефриту на руках, у вухах, на шиї.
Шае вийшла з кімнати й попрямувала темним коридором на сяйво єдиного джерела світла, що точилося з долішнього поверху. На вулиці було ще темно. У моторошно-тихому будинку чулося тільки цокотіння годинника та подзвякування ложки по кераміці. І ці звуки оглушували. Вона спустилась сходами, зайшла до кухні й побачила, що за столом сидить самотній Хіло і їсть з миски гарячу кашу. Він досі мав на собі вчорашній одяг. Піхви з мечем-місяцем висіли на іншому стільці, а заплямований ніж-кіготь лежав на гранітній поверхні робочого стола. Хіло не поголився і вочевидь не лягав спати, та попри це так спокійно снідав, що можна було подумати, наче нічого надзвичайного не відбулося.