Фонда Ли – Нефритове місто (страница 59)

— Я піду з тобою, — сказала вона. — Я знаю, куди нам треба йти.

Хіло виструнчився й обійшов стіл, щоб стати перед нею. Шае зазирнула йому в очі, але ті були такі ж чорні й холодні, як і її почуття. Ріг поклав руки їй на плечі, пригорнув до себе і притиснувся щокою до її щоки.

— Хай мені небеса допоможуть, Шае, — шепнув він їй на вухо. — Я їх усіх повбиваю.

РОЗДІЛ 33

ВИЙТИ З ЛІСУ

Більшість шестиднів Ґоньт Аш гаяв у «Срібній шпорі» — барі з півнячими боями, що належав його кузенові, Ліхтарнику Гірського клану. Ґоньт був давнім поціновувачем цього спорту, володів десятком призових півнів, яких для нього ростив і тренував його небіж. Якраз цієї миті один з його птахів добивав свого суперника в чубанині, що повнилась пір’ям, лясканням крил, дзьобанням та спалахами сталевих шпор. Над гравцями, які оточили арену, здіймалися захоплені вигуки й розчаровані стогони. Гроші переходили з рук у руки, а рефері підняв обох птахів, поклав невдаху, що посіпувався, до синього пластмасового відра, а переможця віддав усміхненому тренеру.

Арена та сидіння навколо займали основний поверх «Срібної шпори». На відкритому другому розмістилися ресторан і бар, де за половиною столиків можна було спостерігати за боями, що відбувались унизу, а ті, кому видно не було, могли подивитися пряму трансляцію на підвісних телевізорах. У перерві між матчами Ґоньт трохи запізніло обідав і якраз обговорював справи з трьома своїми Кулаками, як крізь двері незграбно проштовхався посланець і побіг сходами просто до столика Ґоньта. Він приніс новини: Каул Лань помер, а Каул Хіло їде сюди, щоб убити Ґоньта.

Рога ці новини заскочили зненацька, але виду він не подав. Ґоньт був справжнім майстром у тому, щоб тримати при собі думки й почуття. Тільки Перший Кулак Ван Балу звернув увагу на малопомітну зміну у виразі його обличчя: тріпотіння ніздрів, жорсткішу лінію губ, що сердито стиснулися в тонку лінію. Ґоньт роззирнувся. Він перебував у будівлі в південній частині Баюр, посеред території «горян», надворі — ясний день, навколо нього — кілька зеленокостих воїнів. Каул геть здурів, що надумав напасти на нього тут?

Ґоньт вирішив, що так і є.

— Збирайте всіх Пальців, що маєте поруч, — наказав він Кулакам. — Виведіть звідси людей. Поставте вартових на кожному краю вулиці та біля входу.

Його люди поспіхом підкорилися. Ґоньт розшукав небожа і сказав винести цінних птахів крізь задні двері та сховати подалі. Власник «Срібної шпори» відмовився тікати разом з клієнтами, тож Ґоньт наказав йому зачинитися з усім персоналом на кухні та тримати двері під прицілом двох дробовиків.

Битва заповідалася кривава. Другий син родини Каул був лютим бійцем і носив чимало нефриту. І хай поміж «горянами» вважалося, що «безгірників» спіткав занепад, Ґоньт знав, що цей клан досі небезпечний і має відданих молодих воїнів. Після провальної спроби вбити Каула Хіло та двобою на Фабриці Айт-дзень проінструктувала всіх поводитись обережніше й зосередитися на досягненні кінцевої мети. Тому Ґоньт і не очікував, що жорстокий і вирішальний бій настане так скоро. І хай як він чекав можливості зітнути голову з пліч Каула Хіло, Ґоньт усе одно не міг втямити, що ж пішло не так, чому їхні плани провалилися. Та зараз — неслушний час для роздумів.

«Срібну шпору» й навколишні вулиці заполонили Зеленокості. За кілька хвилин Ґоньт уже мав у самій будівлі й навколо неї чотирнадцятьох воїнів: троє Кулаків та одинадцять Пальців. Вони розійшлись на позиції поруч із дверима та біля вікон горішнього поверху. Ще пів десятка нефритових воїнів зібралися на краю вулиці — в готелі «Латунні бляхи», що належав «горянам»: так вони опиняться в тилу «безгірників» і зможуть атакувати їх у спину. Ґоньт припускав, що «безгірників» може бути більше, та перевагою «горян» було те, що вони готувалися до бою на власній території.

Він замислився, чи варто зателефонувати Стовпу, проте вирішив, що ні. Підкріплення не встигне підійти вчасно, та й, зрештою, він збирався зустрітися з Каулом Хіло й убити його власноруч.

Цей план придумала Шае.

До того як вона приїхала до маєтку, Хіло вже збирався кидатися вглиб «гірської» території, щоб убити Ґоньта і стількох його людей, скількох вдасться. Він устиг вихилити ходзі й разом із Кулаками надрізати собі язик ножем — то був традиційний ритуал Зеленокостих, що бралися за завдання, з якого можна не повернутися живим.

Вона зміряла його поглядом через кухонний стіл — так само, як у дитинстві.

— Треба діяти розумніше. Якщо ми сьогодні загинемо, то «горяни» переможуть. — Їм треба думати наперед навіть у такий страшний час. — Ґоньт підготується й чекатиме на нас. І навіть якщо ми його вб’ємо, то здолати «горян» не зможемо. Не зможемо їх знищити.

Можливо, оцей вибух емоцій, пристрасне нуртування в нефритовій аурі Шае, що його Хіло не зміг би проігнорувати, змусили Рога відновити ясність думок. Він подивився на найдовіреніших серед старших Кулаків і побачив, що дехто з них киває, погоджуючись зі словами Шае. Він озирнувся на сестру:

— Богами присягаюся, я не хотів, щоб трапилось аж таке, аби повернути тебе, — мовив Хіло. — Але ти носиш «зелень» і знову стала однією з нас, то кажи, що маєш на думці.

І щойно вона пояснила свою ідею, Хіло посміхнувся з рішучим, хай і холодним задоволенням і взявся втілювати план у життя з такою впевненістю, наче то був його власний. Роздав короткі накази своїм людям, і ті побігли їх виконувати. Поки брати Майки розподіляли бійців на групи, Шае пішла до арсеналу, що містився за тренувальною залою, аби знайти собі зброю. Коли вона повернулась, Хіло якраз сидів разом із Вень на сходах — вони прощалися. Молоді люди низько похилили голови й тихо перемовлялися. Очі у Вень були сухі, але пальці, якими вона заправила пасмо волосся Хіло за вухо, тремтіли. У тому жесті було стільки ніжності, що Шае відвела погляд, почуваючись наче чужа людина, яка підглядає за чимось дуже особистим. Вона вийшла надвір і дивилася, як «дукеса» та п’ять інших автівок полишають територію маєтку.

Цей кортеж мають помітити на в’їзді до тунелю на вулиці Нижня Ло, й до Ґоньта Аша дійде звісточка, що Каул Хіло прямує до «Срібної шпори», аби влаштувати там бойовище. «Горяни» кинуться ладнати оборону, а тим часом очолюваний «дукесою» кортеж об’їде Баюри й повернеться на територію Безгірного клану.

Минуло кілька секунд, як із майданчика під будинком Каулів виїхали машини-приманки і до будинку під’їхали брати Майки з трьома іншими Кулаками: на непримітних автівках, які поспіхом позичили в місцевого Ліхтарника — торговця автомобілями. З будинку вийшов Хіло. Ніжність, яку Шае помітила раніше, зникла — він спустився сходами, а тоді повернувся обличчям до будинку. Упав навколішки й торкнувся чолом бетону. Ріг гойднувся назад, здіймаючи обличчя до неба.

— Чуєте? — проревів він, та Шае не знала, до кого ж він кричить: до свого війська, до вікна дідусевої кімнати, до духа їхнього вбитого брата чи до самих богів. — Чуєте? Я готовий до смерті. Клан — кров моя, і Стовп — її володар.

Шае завше зневажала схильність Хіло до театральних жестів, та вона нахилила голову й глитнула, коли побачила, що навколишні Зеленокості попадали на коліна і з запалом закричали:

— Проллємо кров за Рога!

Трьома найбільшими та найприбутковішими гральними закладами в місті були «Палац фортуни», «Нефритова пані» та «Двічі зверху». Вони стояли поруч на тому самому відтинку Бідняцького шляху в південній частині Пахви, яку досі контролювали «горяни». Ці гральні доми належали до найвідоміших закладів «горян», саме там найбагатші Ліхтарники укладали позаринкові угоди, саме там ділових і політичних партнерів клану винагороджували або підкупляли розкошами й розвагами. Дуже вдале місце для безпрецедентної відплати.

Хіло захоплено кивнув, коли почув, що саме пропонує Шае:

— Лань боровся за Пахву, й вона належить нам за правом — уся Пахва.

Вони з дюжиною найсильніших Кулаків Безгірного клану перетнули Патріотичну. Шае обрала «Нефритову пані» — Хіло відправив разом із нею чотирьох бійців; брати Майки з іншими воїнами пішли штурмом на «Двічі зверху», а сам Хіло рушив зі своєю командою трощити «Палац фортуни».

Усе, що відбувалося, здавалося Шае гарячковим сном. Автівка спинилася точно навпроти казино, Шае вийшла й рушила повз шокованого хлопця, що відганяв машини, який метнувся вбік, щойно їх побачив. Проминула підсвічений фонтан, посеред якого стояла статуя танцівниці, піднялася мармуровими сходами до скляних обертових дверей. Вона більше не ховалася в юрмі — призахідне світло сяяло на її нефритових браслетах, і за кожним рухом Шае стежили налякані погляди. Її аж піднуджувало від напруження, та вона почувалася такою сильною, якою вже багато років не була. Іноземці мали рацію: кеконьці — дикуни. Лань у глибині душі дикуном не був, і тепер він помер.

Старший Кулак, що стояв поруч із нею, сіроокий чоловік на ім’я Ейтень, схоже, не дуже розумів, як з нею поводитися. Він був одним із високорангових заступників Хіло, але ж вона — Каул, то він і не міг визначитися, чи має їй наказувати, а чи поступатися перед її наказами.

— Як діємо, Каул-дзень? — спитав він, коли вони наближалися до дверей.

Шае витягнула меч-місяць і простягнула до чоловіка. Той плюнув на лезо — на удачу.