Фонда Ли – Нефритове місто (страница 48)

— Як ви там казали — сторож, Цауню-дзень? — мовила Шае. — Що ви працюєте сторожем. Наскільки пригадую, робота радше нуднувата. І ви сподівалися, що скоро її покинете.

— Я не те мав на увазі, — почервонівши, пояснив Цаунь. — Я не мав на увазі, що це ви нудна. Просто наглядати за вами було не надто захопливо, самі розумієте.

— Ні, не думаю, що в цьому можна знайти щось захопливе. — Раптове й дивне почуття — весело-дошкульний подив — зринуло враз холодним смішком: — А я вже почала думати, що всі ці раптові зустрічі — від того, що ви до мене нерівно дихаєте.

— Бодай пальцем торкнутися молодшої сестри Рога? — Цаунь різко й знервовано засміявся. — Ну ж бо, відкладіть той ніж. Вам не здається, що останнім часом ви ним забагато в мене тицяєте? Якось це не дуже по-доброму, враховуючи те, що я мав би вас захищати.

Цаунь, здається, був у напрочуд доброму гуморі. Тепер він широко всміхався, а звільнене з-під шапочки волосся доволі привабливо спадало на очі. Шае підозрювала, що те, як Хіло відреагував телефоном, запевнило Цауня, що він не матиме проблем, яких боявся, і тепер Цаунь чекав, що цьому небажаному завданню настане край.

Шае сховала ніж у піхви.

— То ви тут отаборилися, поки стежили за мною.

— Передбачалося, що я стежитиму, коли ви виходите і коли повертаєтесь, — він підпихнув ногою спальний мішок на підлозі. — Увечері я вислизав крізь вікно й повертався вранці, до того як ви йшли, але тепер Ріг каже, що мушу бути тут, незалежно від того, де ви є.

Цаунь позадкував до кухні й повернувся звідти з пачкою крекерів та двома пляшками мангової газованки.

— Хочете? Боюся, більше в мене нічого нема. Або можемо у вас зачекати.

Шае сердито глянула на нього, і Цаунь знизав плечима, відкорковуючи свою пляшку.

Хіло з’явився хвилин за двадцять. Він постукав у двері й радісно гукнув:

— Шае, ти ж не скривдила бідолашного Цауня Ю, правда? Я його попереджав, що це ризикована робота.

Коли Шае рвучко розчахнула двері, брат із усмішкою ступив досередини та спробував її обійняти. Вона різко його відштовхнула.

— І весь цей час ти за мною стежив, та ще й сторожив, — прошипіла вона.

Ріг не відповів — просто розгладив сорочку, яку зім’яла Шае, й, похитуючи головою, повернувся до Цауня.

— Боги небесні, Цауню, це ж найпростіша робота, яку може дістати Палець, — промовив він уже жорсткішим тоном. — Де і в чому ти, курва, облажався?

Усмішка Цауня хутко зникла.

— Я… я не знаю, Хіло-дзень, — затинався він. — Консьєрж подзвонив сказати, що вона повернулася з Маренії. Я пішов просто сюди, та вона влізла до квартири й чекала тут на мене. Мені дуже прикро, що я вас підвів, — молодик схилився, перепрошуючи.

Хіло глибоко зітхнув і роззирнувся порожньою квартирою.

— Довго дурити мою сестру непросто, але ти мусив постаратися краще. Іди й відзвітуй перед Майком Кенем — я певен, він знайде тобі заняття в Доках. Може, навіть матимеш шанс захопити там трохи «зелені», якщо краще зосереджуватимешся і більше отак не лажатимеш.

Ріг прочинив двері на знак того, що відпускає підлеглого, і Цаунь хутко пішов, не піднімаючи очей. Того суворого виразу обличчя Хіло так і не позбувся, та коли Палець його проминав — разочок плеснув його по спині, і молодик кинув на нього водночас знервований і вдячний погляд. Цей прикрий випадок геть змінив враження Шае від Цауня. Люб’язний та привабливий сусід виявився всього лише ще одним підлеглим її брата. Та її стривожило, як сильно вона розлютилася, коли Цаунь тшов, так і не глянувши на неї на прощання.

Шае розвернулась до Хіло.

— Дай мені спокій!

— Шае, ти собі лестиш. Зараз мені потрібен кожен Палець. Думаєш, мені аж так кортить марнувати когось із них, аби тебе стерегти? Я казав Ланю, що це твій вибір — жити тут без нефриту і що ти, чорт забирай, можеш про себе подбати, але після випадку з Аньденем він наполягав, що тебе необхідно захистити. І не треба мене в цьому винуватити.

— Лань сказав, щоб ти мене охороняв? — це заскочило Шае зненацька.

Те, що Хіло влаштував за нею стеження, розізлило її настільки, що їй мало мову не відібрало, але вона ніколи не сумнівалася в тому, що Лань чинить розважливо та з найкращих міркувань.

— А що сталося з Аньденем?

— На День човнів Ґоньт Аш схопив Енді в Літньому парку, повіз до Айт, і вони влаштували цілу виставу, намагаючись переманити його, а разом з тим — заманити нас у якийсь хиткий альянс, щоб ми разом з ними виготовляли та продавали «сяйво» до Їґутану. Енді вони повернули, але свого досягли: добряче нас зворохобили, та й Ланю образи завдали. Він їм прямо відмовив. Тоді вони спробували прибрати мене, і от куди нас це привело.

Шае похитала головою. Їй не хотілося визнавати, що вона ставилася до братів несправедливо — особливо коли йшлося про Хіло.

— Я не знала, що таке сталося з Аньденем. Мені ніхто не розповів.

Хіло зневажливо форкнув:

— Шае, а чого ти чекала? Ти повернулась до Дзаньлуня, але живеш отут, без нефриту, наче не хочеш мати з нами нічого спільного. Змусила мене розшукувати тебе в готелі, а тоді повелася зі мною як з незнайомцем. Ти не навідувала Енді, не бачилась із друзями з академії. Ти навіть не стала напружуватися, щоб піти і проявити трохи поваги, навідавши Тажа, поки він лежав у шпиталі. Ти жодного разу не запрошувала мене до свого дому, та й зараз ми стоїмо у сусідній квартирі. То що все це має означати, га? — судячи з його голосу, він дійсно був розгублений і ображений. — Та й чим ти взагалі останнім часом займаєшся?

Шае відчула, як у ній знову здіймається злість.

— Я витратила кілька тижнів на оте завдання Ланя, пригадуєш? І я шукаю собі роботу. У мене скоро співбесіди.

— Співбесіди, — повторив Хіло просякнутим зневагою голосом. — Які саме? Клерком у банку збираєшся працювати? Чому? Шае, я тебе не розумію.

Обличчя Шае спалахнуло:

— Хіло, мені не потрібні твої поради. Чи твоя підтримка.

— Ні, ясно, що ні, й ніколи не були. Але тепер у нас війна з «горянами», а ти й досі поводишся так, наче це тебе аж ніяк не стосується. Ігноруєш те, що ти — Каул, — Хіло наблизився до неї, обличчя в нього напружилось, а в голосі бриніли тривога і відчай. — У мене є новини для моєї впертої молодшої сестрички, яка вважає себе занадто хорошою для її сім’ї. Лань не буде приходити й казати це, а от я — буду. Шае, ти не можеш стати звичайною людиною. Не в цьому місті. Не в цій країні. Тобі не подобається, що тобі нічого не розповідають, що тебе нишком охороняють і поводяться як з безпорадною жінкою? Ну, то ти сама створила таку ситуацію.

Шае пригадала один день, майже десять років тому, коли вони з Хіло посварилися й кидалися одне на одного, як це вже не раз бувало, але якоїсь миті вона зрозуміла, що тепер вони обоє носять нефрит і можуть непоправно одне одного скалічити. Тоді вони стрималися, й, либонь, саме спогад про той день та розуміння, що Хіло носить чимало нефриту, а вона — жодного камінчика на собі не має, цієї миті утримали Шае від того, щоб кинутись на брата.

— Ланеві кажи що хочеш, — промовила вона холодно, аби приховати всі емоції, — але щоб я більше жодного разу не бачила, як хтось із твоїх людей вештається навколо мого дому чи ходить за мною назирці. Хіло, своїм життям ризикуй як заманеться, але облиш мене у спокої, щоб я жила своїм.

Вона встигла помітити заскочений вираз на братовому обличчі, поки проштовхувалась повз нього до дверей. І лише останньої миті згадала, що до квартири увійти не зможе. Гордість заважала їй спробувати потрапити досередини, тому Шае вийшла з будинку й дотемна просиділа набурмосена в чайній далі по вулиці.

Коли вона повернулася, Хіло вже не було, але на неї чекав домовласник — з її сумкою та запасним ключем у руках.

— Панно, Каул-дзень сказав, щоб я простежив, чи ви безпечно повернулися додому, — промовив він, заклопотано прикладаючи руки до чола. — Мушу щиро перепросити, що не впізнав вас. Будь ласка, віднині, якщо вам щось знадобиться, телефонуйте одразу мені, — він відімкнув двері Шае, озирнувся через плече і спитав: — Ви певні, що вам тут цілковито зручно? У мене є ще будинок, новий, до нього тільки десять хвилин ходу, ним мій зять керує, і там квартири значно більші. Звичайно ж, орендна плата буде така сама. Ні? Гаразд але якщо зміните думку — кажіть мені про це, не вагаючись. Моя родина і я сам завжди були друзями клану.

РОЗДІЛ 28

ПОСИЛКИ Й ТАЄМНИЦІ

Завдання, яке Аньденеві доручив Стовп, викликáло у хлопця нехороші передчуття. Складним воно не було: Лань зателефонував йому спитати, коли в нього найближчий вільний від навчання день. Він хотів, аби Аньдень його навідав. Але чи може він, будь ласка, дорогою зайти за певною адресою, забрати пакунок і принести його кузенові?

Аньдень, звісно, погодився, але Лань уже вдруге просив його про таке, й це було дивно. Стовп мав просто-таки купу підлеглих, яких можна відправляти по посилки. Якби він попросив один раз — ну, може, йому так зручніше. Але двічі — й Аньдень запідозрив, що його для цього завдання обрали невипадково.

Адреса вказувала на квартиру в старому будинку без ліфта, що стояв прямо під пагорбом, де розмістилась академія, — на самому краю Роздоріжного кварталу. Коли Аньдень подзвонив у двері, відчинив йому чоловік у мішкуватих камуфляжних штанах і пожовклій майці.