Фонда Ли – Нефритове місто (страница 47)
— Хлопці завжди такі заклопотані, — казала Жя через плече. — Лань іноді приїздить мене навідати, Хіло тільки раз був. Показати свою дівчину. Дуже мила й чемна, але ж кам’яноока, — мати Шае смикнула себе за мочку правого вуха. — Хай там як, а це його вибір, раз він щасливий, та й брат на це погодився, — вона вимкнула плиту й перенесла каструлю на стіл. — Вони в бійках побували, ти про це чула? І то обидва! З Хіло все ясно — він завжди бився, але Лань сказав, що теж мусив брати участь у двобої, бо до родини поставилися без поваги. Як недобре вийшло, — вона так клацнула язиком, немов Стовп та Ріг Безгірного клану були малими хлоп’ятами, що встрягли у штовханину на шкільному дворі.
Шае не сумнівалась у тому, що Лань розповідає матері підкореговану версію подій, але їй усе одно було цікаво: та сама віддає перевагу добровільному незнанню про те, що відбувається з кланом, а чи просто давно сприймає це за нормальний рівень насильства, притаманний життю кожного чоловіка, як старша жінка, яка виросла під час війни?
— Я зготувала суп гострішим, як тобі подобається, — сказала мати, розливаючи юшку. — Я чула, що в Еспенії їжа не дуже смачна, Що ти там їла?
Мати слухала, як Шае розповідає про Еспенію. Вони обговорювали легковажні теми: їжу, погоду, одяг. Про Джеральда Каул Вань Жя не питала. Вона не розпитувала, чому Шае повернулася, що збирається робити. Вона навіть нічого аж такого не сказала про те, що Шае не носить свого нефриту, просто зітхнула:
— Ой, а ти ж заради нього раніше так важко працювала. Геть як хлопці! Я рада, що тепер ти до цього ставишся простіше. Воно й для здоров’я краще — коли не завжди отак важко працюєш. Принаймні доки твій брат не вважає, що це виставляє сім’ю в негарному світлі.
Вона уникала настирливих запитань і не висловлювала категоричних думок. У дитинстві Шае зверталася до матері по втіху, а не по поради. І, ясна річ, не знаходила між собою та нею багато спільного — хіба що очі й дещо чоловічі за обрисами руки.
— Мам, тобі тут подобається? — спитала Шае. — Ти щаслива?
— Ой, так, — сказала мати. — Ти й твої брати виросли. І мені більше не треба лишатися поруч із тим зеленокостим клопотом. Чоловіки, звісно, цього уникнути не можуть — така в них природа, але ж ти зняла свій нефрит і поїхала ген далеко, тож усе розумієш.
У цьому Шае певності не мала. Навіть нині вона не могла сказати, чи не втекла до Джеральда та спокусливого сучасного світу за межами Дзаньлуня тільки тому, аби уникнути гострого незадоволення дідуся. Це було страшенно принизливо: уперше в житті побачити, як він відкрито виступає на боці Хіло — і проти неї.
Окрім страшної люті, яку в нього викликав Джеральд, Каул Сень розсердився ще й тому, що дізнався про її справи з еспенцями. «Хвойди продають бодай те, що їм належить!» — лютував він. Дідусь ніколи з нею так не розмовляв, завжди ставився до неї по-доброму й підтримував, навіть коли поводився жорстко. Тоді Шае лише кілька років як випустилась із академії, була молодою, зарозумілою та схильною до бунту й не розуміла, що її вчинки можуть завдати шкоди. Коли Джеральд збагнув, хто вона і звідки, то познайомив її з іншими еспенськими військовими, які охоче її розпитували.
Спочатку то були прості запитання. Шае знала на них відповіді або могла з легкістю з’ясувати, застосувавши кланові зв’язки. Еспенці прагнули розширити свій політичний та економічний вплив, але мали погане уявлення про те, як воно все на Кеконі влаштоване. Вони бажали знати: голови яких кланів входять до НАК? Коли вони зустрічаються і хто сильніше впливає на рішення про експорт нефриту? Хто у Князівській Раді відповідає за військовий бюджет? Як їм організувати зустріч із цією людиною і який подарунок їй доречніше надіслати?
А втім, найбільше їх цікавили їхні вороги. Їґутан — держава менш розвинена, але територія та населення в неї були величезні, а військова міць — дедалі вагомішою. Саме це був єдиний суперник, якого еспенці, схоже, боялися. Навіть тут, на далекому й маленькому острові, вони лишалися насторожі. І жадали дізнатися про кеконські інвестиції їґутанських компаній. Скільки нефриту, на думку кланів, перепродають через чорний ринок до Їґутану? Чи може Шае трохи порозпитувати і з’ясувати, що отой певний їґутанський ділок робить на Кеконі? Де він зупинився та з ким зустрічається?
Еспенці незмінно їй дякували. Вона не мала потреби в тих грошах, що від них отримувала, але еспенці все одно платили за послуги, щоб не опинитися в боргу, — так у них заведено. На Шае значно більше враження справила студентська віза, яку вони погодилися влаштувати, щоб вона могла повчитися за кордоном. Небагато кеконьців мали еспенську освіту — таке вражає навіть більше, ніж завершити академію першою ученицею; це й поставить її вище за братів, і відсторонить від них. А тим часом Шае допомагала нетямущим іноземцям вести справи в Кеконі й, по правді, тихцем пишалася цим. Ішлося про щось, що не мало стосунку до клану, щось цілковито, власне. То були знання та стосунки, які належали лише їй, а не дідусеві, братам чи Дожу.
— Як ти можеш називати себе Каул, дурне егоїстичне дівчисько? — вимогливо питав дідусь. —
Світоч застосував увесь свій неабиякий вплив і кілька разів задзвонив, розсерджений, до еспенського посла, який, перепрошуючи, запевнив Каула Сеня, що його внучку більше не потривожать представники військових сил чи розвідки Еспенської Республіки. Джеральда відправили назад до Еспенії, а Шае, якій допікало приниження від того, як різко дідусь поставив її на місце, поїхала за ним. Вона вчинила по-дурному, але, хай як прикро, навіть дурні мають право на гордість.
До Дзаньлуня Шае повернулася, почуваючись спокійнішою та відпочилою, а крім того — готовою з новими силами присвятити себе пошукам роботи та якомога швидше знайти серйозну посаду. Вона з деяким подивом зрозуміла, що ніщо не мотивує її дужче за постійний страх перетворитися на власну матір. Якщо в Шае буде робота, якою можна зайнятися, вона не гаятиме часу так, як це сталося в автобусі дорогою до Дзаньлуня: вона їхала, міркуючи про те, щó Лань та Вунь робитимуть із тими триклятими фінансовими відомостями, які вона їм надала, чи коли «горяни» спробують знову вбити Хіло.
Вона повернулась до своєї квартирки і застогнала, бо тільки-но зрозуміла, що лишила ключі на кухонному столі в материному будинку. Тепер вона не могла потрапити до власного житла.
Шае залишила сумку під своїми дверима й підійшла до тих, що належали її сусідові — Цауневі Ю, сподіваючись скористатися його телефоном, аби подзвонити домовласнику. Та на стукіт ніхто не відповів. Під дверима лежала купа рекламок — схоже, Цауня вже кілька днів не було вдома. Шае знову вийшла надвір і піднялася металевою пожежною драбиною, наміряючись вломитися до власної квартири, та коли проминула вікно сусіда — зупинилась і зазирнула досередини.
Цауневе помешкання було майже порожнє. На підлозі стояв невеличкий телевізор, на якому примостився телефон. Ще там лежав спальний мішок, кілька подушок — і більше нічого: ні меблів, ні одягу, голі стіни; жодної ознаки, яка би свідчила про те, що це житло Цауня.
Шае затрусило від гніву й підозр. Вона смикнула вікно й залізла до квартири сусіда. Планування було майже таке саме, як у неї. Вона зайшла до кухні й побачила, що шафки — порожні, як не рахувати пакетика арахісу та пачки крекерів. У холодильнику стояли кілька пляшок газованки — і все. Цаунь мав би жити тут стільки ж, скільки й вона у своїй квартирі, — близько чотирьох місяців, — але він так і не переїхав.
Шае увійшла до порожньої вітальні й сіла на одну з подушок. Вона підозрювала, що Цаунь невдовзі з’явиться, і, ясна річ, за якусь годину вхідні двері відчинилися й молодик увійшов, тримаючи під пахвою пошту, що накопичилась. Він заскочено спинився, щойно побачив у своїй квартирі Шае.
І не встиг він отямитись, як Шае підвелася, рушила до нього й гепнула дверима, а відтак замкнула їх. Розвернулась, витягнула ніж-кіготь та наблизилась до сусіда. Молодик позадкував, нервово облизуючи губи й не зводячи погляду з ножа. Уперся спиною у стіну.
Шае випростала вільну руку і стягнула чорну шапочку, яку Цаунь завжди мав на собі. Коротке волосся чоловіка скуйовдилося та прим’ялося, а вершечки кожного вуха прохромлювали нефритові стрижні. Нефриту було небагато — недостатньо, щоб вона помітила ауру, якщо не торкалася його.
Шае ступила крок назад і вказала на телефон.
— Дзвони йому, — сказала вона, — І кажи, щоби прийшов просто зараз.
Цаунь підняв слухавку і набрав номер, очі його настрашено бігали. Шае сумнівалася в тому, що аж так сильно його стривожив її ніж, — насправді він непокоївся через реакцію свого боса.
— Хіло-дзень, — промовив він по тому, як його кілька хвилин перемикали туди-сюди, — це Цаунь Ю. Ваша сестра… вона… е-е-е… сказала мені зателефонувати до вас. Вона приставила до мене ніж-кіготь і хоче, щоб ви приїхали.
На хвилину запала тиша, а потім Шае почула, як на тому кінці лінії брат прохопився сміхом. Вони перекинулись іще кількома словами, й Цаунь повісив слухавку.
— Він сказав, що дещо завершує, але скоро буде.