Фонда Ли – Нефритове місто (страница 22)

І вперше за всю розмову Айт Мада глянула на свого Рога. Вони з Ґоньтом перезирнулися — коротко, мовчки, і вона знову повернулась до Аньденя.

— Якби Стовп подав нам якийсь знак, що він направду прагне миру, ситуація була б інакшою.

Айт несподівано підвелася одним гнучким рухом. Ґоньт також встав, а з ним — і Аньдень. Айт виявилась вищою, ніж він очікував: їхні погляди зустрілись на одному рівні, хоча Аньдень був вищим за багатьох кеконьців. Сонячне світло торкнулось нефритових спіралей у неї на руках, і сталеві застібки зблиснули.

— Ми забрали в тебе багато часу, тепер повернемо додому, доки за тобою не скучили… надто, — уїдливість відчувалася не тільки в її голосі, а навіть у тому, як рухались її вуста.

— Ти почув пропозицію. І знаєш, що робити далі. Я чекатиму на відповідь, але не дуже довго.

Аньдень склав руки й торкнувся ними чола:

— Айт-дзень.

РОЗДІЛ 11

НА ЧОМУ СТОВП СТОЇТЬ

«ЗТ-валор» пригальмував на узбіччі звивистого бульвару, й Аньденя випустили перед широкою зеленою зоною поряд із ремісницьким ринком у Храмовому кварталі. Щойно Аньдень вийшов з автівки, то побачив, що на нього чекає кузен Хіло, а за ним — загрозлива юрба. На обличчі Хіло спалахнули полегша та бажання убивати, й на якусь химерну мить Аньдень злякався за Ґоньтового водія. Він швиденько зачинив дверцята автівки, й «ЗТ-валор» одразу ж від’їхав і загубився серед інших машин, стрімко прямуючи до кордону, що розділяв території кланів.

Хіло підійшов широким кроком, схопив Аньденя за карк і грубо труснув.

— Треба тебе ще раз відлупити. Що ти, бляха, забув у Літньому парку? Ти отримаєш свою «зелень» менше ніж за рік, мусиш бути уважним кожну довбану секунду, бо я ж не завжди буду поруч, якщо здійметься колотнеча, тобі ясно?

Аньдень присоромлено кивнув. Хіло схопив підборіддя юнака, й очі його недобре примружились, коли він звернув увагу на набряклий синець на Аньденевій щоці, що залишився як сувенір на пам’ять про необачну прогулянку від трійці хлопців із В’є Лонь.

— Це вони зробили? — спитав Хіло. — Ґоньт чи його люди тебе ще й відлупцювали?

— Ні-ні, то не вони, — поспіхом відповів Аньдень. — То дурниця, це я ще раніше зчепився з якимись пацанами із В’є Лонь. Люди Ґоньта мене не чіпали.

Хіло уважно роздивився обличчя підлітка, сумніваючись у його щирості, а тоді нарешті розслабився й обійняв Аньденя з теплотою, що розтопила залишки напруги.

— Завжди радий тебе бачити, кузене.

Він поклав руку Аньденеві на спину, немов намагаючись захистити, і повів його до «дукеси», нахабно припаркованої просто посеред ринкової зони завантаження — разом із двома іншими автівками Безгірного клану. На авто напружено спирався Майк Таж, та він одразу випростався, щоб відчинити для них дверцята.

— Мені треба поговорити з Ланем, — дещо кволо сказав Аньдень, щойно опинився всередині.

Тепер, коли він був у безпеці, фоновий адреналін, що постійно курсував його жилами впродовж останніх годин, ринув, як з ринви після зливи, і хлопця затрусило.

— Лань у конторі Синоптика, — сказав Хіло.

До Корабельної вулиці вони дісталися за якихось десять хвилин.

І коли під’їхали, Хіло коротко проінструктував підлеглих:

— Скажіть хлопцям, що в Молотку, відступити.

Вони з Майком Тажем і Аньденем пройшли крізь фоє, не відволікаючись на те, щоб зареєструватися на рецепції.

Аньдень ще ніколи не був у будівлі Синоптика. Про цю частину кланового життя він знав небагато, і його трохи настрашили оті всі Таланники у випрасуваних костюмах та з портфелями й теками в руках. Хіло й Таж — з розхристаними комірцями і закоченими манжетами, вкриті потом після довгого очікування на сонці, з мечами-місяцями за плечима, з ножами-кігтями, піхви яких вони почепили на паски, — тут здавалися цілковито недоречними. Коли вони проходили повз, люди зупинялися й задивлялися на них, деякі здіймали руки у неглибокому поклоні.

На горішній поверх вони піднялися ліфтом. Лань уже чекав: обличчя таке ж спокійне, як і завше, коли Аньдень його бачив, але він радісно обійняв хлопця.

— Заходь і сідай, — Стовп повів Аньденя до свого кабінету.

— Вони відвезли мене на зустріч до Айт Мади, — сказав Аньдень. — Ланю-дзень… вона хотіла, щоб я одразу з тобою поговорив.

На словах «з тобою» він особливо наголосив.

Лань усе зрозумів. Коли вони підійшли до його кабінету, Стовп повернувся до Хіло і промовив:

— Спочатку я хочу поговорити з Аньденем наодинці. Розшукай Дожу, й зачекайте на мене тут.

Вигляд Хіло мав роздратований, але не здивований. Він підсміхнувся до Аньденя, щоб показати — насправді він зла не тримає, подав знак Тажеві, й вони удвох пішли, щойно Лань зачинив двері кабінету.

Аньдень сів на найближчий стілець та з вдячністю узяв пляшку з лимонною газованкою, яку Стовп дістав для нього з невеличкого холодильника.

— Не буду брехати — ти сьогодні змусив нас похвилюватися, — сказав Лань. Він поспостерігав за тим, як Аньдень хлебче газованку, і промовив: — Не поспішай. А тоді розкажеш, чого хочуть «горяни».

Коли кузен завершив розповідь, Лань трохи помовчав. А потім підсумував:

— Ти молодець, Аньденю. Поводився спокійно і вчинив точнісінько так, як і мав. Мені прикро, що тобі зіпсували День човнів, але в майбутньому маєш бути обачнішим. Та я певен, що Хіло тобі це вже сказав. І, зрештою, ти повівся дуже хоробро заради свого клану.

— Мені шкода, що я спричинив клопіт, Ланю-дзень.

Лань усміхнувся. Хлопець (ні, молодий чоловік, нагадав собі він) завжди таким був: трішки занервовим, трішки заґречним. У будинку Каулів він і досі поводився як гість: очікував ледь помітного дозволу сісти, поїсти чи висловити свою думку, хай навіть жив у тому домі з дитинства й досі повертався туди на канікули.

— Ти ніколи не спричиняв нам клопоту, Аньденю, — сказав йому Лань. — Гадаю, «горяни» планували нас якось розворохобити. Просто так вийшло, що на шляху в Ґоньта трапився ти.

Він підвівся, й Аньдень встав слідом за ним.

— Що ти будеш робити? — спитав хлопець. — З пропозицією Айт?

— Обговорю її зі своїми Рогом та Синоптиком, — відповів Лань. — Тобі цим перейматися не треба. Просто зосередься на навчанні й готуйся до цьогорічних іспитів. Ти й далі наближаєшся до того, аби стати першоранговим випускником?

— Гадаю, так. Щосили постараюся, — пообіцяв Аньдень.

На Ланя нахлинула гордість. Аньдень був хорошим хлопчиною: у минулому в нього лишилась сімейна трагедія, але дорослішання він долав цілком успішно. Лань щодня відчував вдячність за те, що йому вдалося переконати діда взяти Аньденя до себе як члена родини Каул.

Лань провів кузена до крісел у фоє перед ліфтами, де чекали Дожу, Хіло та Майк Таж. Таж повіз Аньденя до академії, а Лань із Рогом та Синоптиком повернулися до кабінету. Лань налив по щедрій порції ходзі з льодом і сказав:

— Беріть, нам це знадобиться.

Свій напій він вихилив одним махом і уважно придивився до інших чоловіків: Дожу сидів на стільці, схрестивши довгі ноги, з виразом терплячої цікавості на лиці; Хіло сперся на стіну, погляд мав гострий і вичікувальний. Лань відчував, як гомонять їхні нефритові аури: в одного — тьмяна й прохолодна, в іншого — гаряча і гладка.

— «Горяни» збираються виробляти СВ-1 та продавати його до Їґутану, — сказав Лань. — Вони зароблять на цьому купу грошей, і Айт запропонувала, щоб ми до них приєдналися.

Після того як Лань розказав усе, що дізнався від Аньденя, Хіло випростався.

— За кого Айт нас має? — вираз обличчя він мав сердитий, але голос видавав його збентеження. — «Горяни» копали під нас кілька місяців, а сьогодні Ґоньт схопив Енді просто на вулиці. З такого війни починаються. І вони думають, що після цього ми з ними ляжемо в одне ліжко? Якби Айт справді хотіла поговорити про діло, то прийшла б до тебе як годиться, з усією повагою. Це не серйозна пропозиція. Це зневага.

Хіло мав слушність: те, що «горяни» відправили повідомлення Безгірному клану в такій завуальовано-загрозливій манері, було прямою образою, та принаймні Лань дізнався від Аньденя, чому Айт вчинила саме так: «Я б із задоволенням подискутувала з Каулом Ланем, але як таке станеться, якщо його Ріг знову й знову нас ображає?». Стовп іншого клану проголосила, що вона не зглянеться на прямі перемовини з Каулом Ланем, доки він не осадить свого брата — або й не позбавить його посади Рога.

Така вимога була просто обурливою. Як можна взагалі вести якісь дискусії за настільки відверто непоштивих умов, коли один Стовп підважує вибір іншого там, де йдеться про власного Рога? Лань анітрохи не сумнівався, що Хіло та його люди ускладнили «горянам» життя, але його брат запевняв, що завжди йшлося про реакцію на дедалі більший підступ з боку «горян». Чи справді Хіло був агресором, що стояв на заваді миру, чи він просто надто добре виконував свою роботу і Айт хотіла б викинути з гри таку людину, щоб їй легше було домінувати над Безгірним кланом, а то й поглинути його повністю?

Про те, щоб позбутися головного бійця клану, не йшлося, та, може, Рогові варто нагадати, що він теж несе відповідальність за зіпсуті стосунки між кланами. Лань пильно глянув на брата і промовив:

— Айт каже, що поговорить зі мною особисто, якщо ми покладемо край перепалкам на вулицях і покажемо, що зацікавлені в ділових перемовинах.

Він краєм ока помітив, як кивнув Дожу, й запідозрив, що літній радник здогадався, чого саме насправді вимагала Айт.