Фонда Ли – Нефритове місто (страница 21)

Серце закалатало в Аньденевих грудях. Він знав, що й Айт, і Ґоньт здатні відчути його страх, але в жодного з них вираз обличчя не перемінився. Його реакція означала він розуміє, що тут відбувається, розуміє, що саме було сказано. Зрадити свого покровителя та названу родину й перейти на бік «горян» — це самогубство, він нізащо б не прийняв такої пропозиції, й вони про це знали. Ні, це була трохи завуальована пропозиція не йому, а самій родині Каул, Безгірному клану. Початок торгів.

Коли Аньдень зрозумів, що його привезли сюди, аби перетворити на вісника найвищого рангу, і Айт чекає на те, що він оцінить масштаб її слів та перекаже їх безпосередньо Ланеві, хлопець відчув певну полегшу. Його не будуть кривдити чи тримати в полоні. А слідом за полегшею прийшли замішання та злість — навіщо було до такого вдаватися? Навіщо пхати його силоміць до машини, а не поговорити десь у нейтральному місці? Навіщо провокувати Ланя і Хіло на напад? Навіщо взагалі залучати до справи його, Аньденя?

Аньдень уявив, як він встає, виплескує чай Айт Маді в обличчя та холодно і з відразою мовить: «Каул Лань ніколи б не викрав безнефритного учня школи В’є Лонь. Стовп Безгірного клану вищий за такі ігри».

Та Лань, ясна річ, не хотів би, щоб він учинив щось настільки дурне. Він хотів би, щоб Аньдень залишався стриманим, звертав на все увагу й повернувся додому живим-здоровим. Тож Аньдень не ворухнувся і, намагаючись зберегти й вираз обличчя, й тон якомога спокійнішими, обережно відповів:

— Мені лестить така пропозиція, Айт-дзень.

Айт на його незручне становище відреагувала посмішкою.

— Я рада, що ти розумієш значення цієї безпрецедентної пропозиції. Ти можеш стати Кулаком, якому підпорядковується чимало Пальців, матимеш поважний статус та свою зону відповідальності. Але не тут, на Кеконі. А в Їґутані.

— В Їґутані? — кліпнув Аньдень.

— Ми розгортаємо там важливі операції. Я маю потребу в підприємливому й обдарованому Зеленокостому, що відповідатиме за нашу експансію в цій країні. Ти працюватимеш під керівництвом Рога, але звітуватимеш мені напряму.

Їґутан — край віддалений та безлюдний, їжа там жахлива, і на всю величезну країну не було жодного нефритового камінчика. Заради всього на світі, навіщо «горянам» поширювати свою діяльність на Їґутан? Айт, либонь, відчула його розгубленість, бо вигнула вуста в тонкій усмішці:

— Світ відкриває кордони. Міжнародна торгівля буяє. То чому ж ми, Зеленокості, маємо цікавитись лише Кеконем, малим шматком землі, якщо за кордоном — безмежжя можливостей?

— Але… що такого в Їґутані?

Айт трохи не донесла чашечки до губ.

— Виробництво СВ-1, — вона відсьорбнула чаю й відставила чашку. — Ми плануємо продавати їґутанцям «сяйво».

Аньденеві відібрало мову. На Кеконі «сяйво» було заборонене, і його застосування активно критикували. Цей наркотик створили іноземці, то був простий спосіб, що дозволяв носити нефрит некеконьцям — тобто тим, хто не володів тяжко здобутою стійкістю до нефриту, якою так пишалися Зеленокості. Саму їхню цивілізацію та культуру було збудовано на непохитній істині: нефрит знищить кожного, хто його вдягає, окрім найдостойніших воїнів Кеконю.

Еспенці, з чиєю зарозумілістю й вигадливістю не міг зрівнятися ніхто на світі, обійшли цей закон. Щойно вони розгорнули на Кеконі військові бази (начебто допомогти своїм союзникам захиститися та відновитися після Війни багатьох народів), як узялися поратись у таємних лабораторіях, шукаючи спосіб, що дозволить їхнім солдатам набути отих самих легендарних нефритових здібностей, притаманних Зеленокостим. Десять років по тому вони досягли успіху, хоча й неповного, — винайшли СВ-1.

Формула експериментальної сироватки просочилася з військових баз на Кеконі назовні, й незаконна торгівля «сяйвом» просто розквітла. З’ясувалося, що чимало людей (і на острові, і за його межами) були не проти поступитися роками життя, вживаючи небезпечний наркотик, якщо той дозволить їм, некеконьцям, носити нефрит, не витративши багато років на виснажливий вишкіл, й не померти страшною смертю від свербцю. Менш відомим (і зазвичай нехтуваним) був той факт, що «сяйво» потайки застосовували й деякі Зеленокості, щоб штучно підвищити власну вроджену опірність нефриту.

Поміж Зеленокостими СВ-1 був темою дискусійною. Аньдень час від часу чув суперечки в академії, а одного разу — навіть дискусію в домі Каулів, де одні учасники твердо дотримувались думки, що наркотик є справдешньою суспільною недугою, а інші схилялись до того, що можна поставитись із розумінням до обмеженого застосування, коли йдеться про дозвіл на вживання певними добре вишколеними особами. Скажімо, Зеленокостими, які страждають від хвороб чи поранень і могли б скористатися «сяйвом» з медичних міркувань — щоб тимчасово підняти рівень стійкості.

Аньдень не мав певності, до якої зі сторін схилявся він сам, особливо зважаючи на історію його родини. Але знав напевне, що в одному сходились усі: нелегальне поширення «сяйва» шкодить інтересам та цінностям Зеленокостих і має бути викоренене. І те, що Айт Мада, Стовп найбільшого клану Зеленої Кістки в Кеконі, збирається «сяйвом» торгувати, Аньденя настільки приголомшило, що він геть забув про обачливість та обрану роль і просто ляпнув:

— Ви збираєтесь дати ще більшому числу іноземців можливість носити нефрит? Хіба ми не прагнемо геть протилежного?

Він одразу зрозумів, що така нестриманість може бути сприйнята як прояв неповаги, але Айт, схоже, це тільки розважило.

— Чого ми запевно не хочемо — це втратити контроль. Еспенці вже застосовують СВ-1, коли йдеться про їхніх солдатів. Інші країни можуть надихнутися їхнім прикладом. Невдовзі кількість іноземців, що носять нефрит, суттєво збільшиться.

Айт нахилилася вперед. Аньдень мимоволі відсахнувся. Її нефритова аура та прямий погляд створювали таке враження, наче на нього невпинно насувається щось велике й тверде.

— Це може стати найбільшою загрозою серед усього, чого ми зазнавали, або ж — нечуваним шансом. Що швидше Кеконь модернізується, то важливішим стає жорсткий контроль Зеленокостих над власними ресурсами. Нас можуть позбавити нашого законного місця — або ж ми можемо встояти й отримати з цього величезний зиск. Мій батько силкувався тримати чужоземців подалі, але треба визнати очевидне: вони тут залишаться. Кеконь більше не є загадковою околицею цивілізації. Люди по всьому світу знають про існування нефриту, а тепер, завдячуючи винайденню СВ-1, ще й можуть його носити. І замість того щоб боротися з неминучим, їм можна дати те, чого вони прагнуть. За нашу ціну, на наших умовах. Торгівля «сяйвом» у Кеконі дозволила нам зрозуміти, як виробляти СВ-1 краще за будь-кого, окрім еспенців, і ми зможемо убезпечити потужності, які плануємо запровадити. Якщо ми постачатимемо СВ-1, то ми й вирішуватимемо, наскільки широко чужинці користуватимуться нефритом.

В Аньденя земля геть утекла з-під ніг. Він сів пряміше, потягнувся по чашку й вихилив літеплу рідину одним ковтком. І поки він пив, близькість до нефриту Айт на якусь мить кольнула його Чуття. Стовп говорила приємним, але твердим тоном. За ним не схоже було, що вона погрожувала. Та хлопець відчув якусь загрозу. Щось таке нав’язливо-жадібне.

— Колись Зеленокості об’єдналися проти чужоземної навали. Настав час зробити це знову. Час кланам об’єднатися в новий союз. Саме тому я запропонувала тобі приєднатися до нас.

Айт відхилилася на спинку крісла, й вираз обличчя в неї перемінився — став непроникним і холодним.

— Ти можеш відкинути простягнуту тобі руку, ясна річ. Нічого не вдієш, вибір за тобою. Просто пам’ятай: ми пропонуємо з усією щирістю та з найкращих міркувань. Я наполегливо раджу поставитись до цього з належною повагою й не займати в подальшому позиції, яка може розвести нас по різні боки.

В Аньденя стрімко пришвидшився пульс, і він збентежено засовався на канапі, відчуваючи, як палає шия. Айт озвучувала свою пропозицію так відверто, немов просто зараз зверталася напряму до іншого Стовпа.

— Айт-дзень, — відкашлявся він.

Певність у тому, що його повернуть цілим і неушкодженим, аби переказати Безгірному клану офіційне повідомлення від Айт, додала йому сміливості говорити відвертіше, ніж раніше.

— Чи можу я… поставити відверте запитання?

Айт вигнула брови:

— Прошу.

— Я всього лише учень, тож пробачте, якщо чогось не розумію, але… навіщо ви завдали собі цього клопоту, ризикнули привезти мене сюди й залучити до цієї розмови? Якщо ви хочете запропонувати альянс Безгірному клану, чому не зробити це напряму?

Айт загадково й задоволено посміхнулася, тільки тепла в тій посмішці зовсім не було.

— Ти надто скромно себе оцінюєш. Висловлена тобі персональна пропозиція цілком щира. Ти маєш зіграти важливу роль у тому, щоб забезпечити в майбутньому мир між нашими кланами, якщо твій Стовп на це погодиться. А що стосується розмови з родиною Каул… — вона сплеснула руками в жесті безпорадного роздратування. — Я б із задоволенням подискутувала з Каулом Ланем, але як таке станеться, якщо його Ріг знову й знову нас ображає? Він ніколи не оминає шансу звинуватити нас у порушенні кордонів, його Пальці шпигують за нами, його Кулаки влаштовують бійки через дрібні суперечки. І як нам розраховувати на розважливий діалог з Безгірним кланом?