Фонда Ли – Нефритове місто (страница 20)

Ясна річ, його сюди привезли як заручника, щоб використати проти родини Каул, бо між Безгірним та Гірським кланами щось відбувалося — минулого тижня Хіло розповідав про проблеми. Він має чинити опір чи спробувати втекти? Аньдень сумнівався, що з того вийде щось корисне. Що робитиме Лань, коли про це дізнається? А Хіло? Якщо «горяни» погрожуватимуть завдати Аньденеві шкоди чи утримуватимуть його як в’язня, це може спричинити жорстоку колотнечу між кланами. Саме цього «горяни» і прагнуть? Він роззирнувся, міркуючи, чи вийде звідси втекти, й помітив, що біля дверей, поруч із вартовими, стоїть Ґам і не зводить з нього очей. Усіх основних представників Гірського клану хлопець не знав, та був у курсі, що Ґам — Ґоньтів Другий Кулак і має репутацію нездоланного бійця. Тож смикатись Аньдень не став.

Минуло чимало часу — може, навіть година. Достатньо, щоб стривоженість Аньденя встигла перетворитися на нудьгу, а потім і нетерплячку. Нарешті Ґоньт повернувся.

— Ходімо зі мною, — сказав він, нічого не пояснюючи, й повів хлопця вглиб коридору. Аньдень пришвидшився, щоб встигати за його довгими рішучими кроками.

Прямуючи далі, вони розминулися з двома чоловіками в костюмах. Аньдень глипнув на них і припустив, що один — це Рі Тужахво, Синоптик Гірського клану, бо чув, що той — коротун. Інший, либонь, був кимось із його підлеглих або високопоставленим Ліхтарником. Ґоньт і Рі не звернули один на одного уваги. Цікаво. Виявляється, Безгірний клан був не єдиним, де між Синоптиком та Рогом встановилися прохолодні стосунки.

Ґоньт зупинився під масивними зачиненими дверима й завмер, повернувшись широчезними плечима до Аньденя.

— Постарайся не мати настільки знервований вигляд, — порадив він. — Їй нервові чоловіки не до вподоби.

Ріг штовхнув двері та змахнув Аньденеві «заходь».

Айт Юґоньтінь пішов із життя, не залишивши спадкоємця. Його дружина та маленький син загинули під час війни. Їх поховали безжальні завали багна та землі, коли шотарські бомбардування спричинили зсув ґрунту, що знищив маленьке село, де народився Айт.

За війни люди кликали Айта Списом Кеконю. Він був лютим і безстрашним зеленокостим воїном-месником, якого шотарці й боялися, й ненавиділи; небагатослівним чоловіком, що сіяв поміж окупантами смерть і руйнування, але завжди встигав розчинитися в тінях і втекти в гори.

Його найближчий товариш Каул Сень був старшим та загартованішим повстанцем, розумним і вправним тактиком, який (разом зі своїм сином Ду) поширював потайки надруковані листівки та виходив в ефір з підривними радіопередачами, що надихнули на організацію підпільної мережі Ліхтарників, яка стала ключем до успіху Товариства одної гори.

Спис та Світоч.

Через рік по війні Айт Юґоньтінь усиновив трьох дітей — сиріт з його рідного села. Він був великим прихильником ідеї, що таланти та традиції Зеленокостих треба зберегти й передати наступним поколінням, тому дав своїм прийомним дітям — дівчинці-підлітці та двом молодшим хлопчикам — освіту в Храмовій школі В’є Лонь, де вчили єдиноборствам. Дівчинка мала незаперечний вроджений талант, хай навіть почала свій вишкіл пізнувато. Старший із хлопців, Айт Ім, его мав більше за власні вміння й загинув у двобої до чистого клинка у двадцять три роки. Молодший — Айт Еодо — був наділений достатнім хистом, але став метушливим чоловіком, який прагнув бути плейбоєм та колекціонером мистецьких творів, а не воїном на службі клану. Його сестра, Айт Мадаші, стала Синоптикинею «горян».

Щойно по батьковій смерті минула година — і Мада вбила давнього Рога клану. За цим негайно ж послідувало вбивство трьох інших суперників — усі належали до найближчих друзів та радників Списа. Усю спільноту Зеленокостих це просто приголомшило: не те, власне, що Мада так вчинила, а те, як швидко й відкрито це зробила, навіть не дочекалася батькового похорону. Ніхто й не думав, що Синоптикиня зможе перевершити Рога в битві. Противники Мади серед членів клану здійняли гамір і звернулися до Айта Еодо, сподіваючись, що він повернеться зі свого будиночка для відпочинку в мальовничому куточку на півдні острова й виступить проти несамовитої сестри.

Кеконський вислів «шепнути чиєсь ім’я» походив з часів окупації, коли відомості про іноземних чиновників, яких збиралися вбити, потайки переказували повстанською мережею. Айт Мада шепнула ім’я названого брата — і вже за день коханка Еодо вийшла з душу й побачила його розпростертим на ліжку, з перерізаним горлом, а від його нефриту й сліду не лишилося.

Коли кривава бійня завершилась, Айт Мада надіслала звісточку Каулові Сеню — колишньому товаришу свого батька. Вона висловила глибоку пошану і співчуття з приводу нещодавньої кончини його дружини, зажуреність через неуникненну жорстокість, що супроводила зміну влади у Гірському клані, та непереборне бажання зберегти мир між кланами. Каул Сень проінструктував Дожу, щоб на похорон давнього друга відправили щедрий букет білого серцецвіту та зірчастих лілій (які, відповідно, символізували співчуття та дружбу), адресований його дочці, Стовпу клану.

За ті два з половиною роки, що минули по тому, два менші клани злилися з Гірським. Клан Зелених вітрів зробив це добровільно: їхній патріарх переїхав на пенсію на південь острова, й ті очільники, що лишилися, отримали пости у Гірському клані. А «Трьох Жунів» вдалося переконати, щойно Ґоньт Аш відрізав голову їхньому Стовпу.

Кабінет Айт Мади був просторим, світлим і дуже захаращеним. Купи книжок та документів громадилися на полицях, на столі й на підлозі. Крізь великі вікна лилось сонячне світло. Увесь простір було поділено надвоє: власне робочий кабінет та свого роду приймальня з канапою і брунатними шкіряними кріслами. Айт сиділа в одному з крісел, на колінах у неї балансував стосик тек. То була жінка під сорок, вбрана у вільні лляні штани, зелену блузку без рукавів та сандалі. Мала такий вигляд, немов щойно прийшла з тренування чи з обіду. Макіяжу на обличчі не було, а довге волосся вона зібрала у практичний хвостик.

Аньдень не знав, на що саме він очікував. Можна було уявити, що Стовп Гірського клану — гламурна та смертельно небезпечна рокова жінка. Або ж сувора чоловікоподібна начальниця, від якої аж віє жорсткістю й непохитним авторитетом. А натомість вона виявилась цілковито звичайною, якщо не зважати на захмарну кількість нефриту, який вкривав її руки. Камінці були оправлені у спіральні срібні браслети, що зміїлися передпліччями й біцепсами. На кожній руці — щонайменше з десяток. Коли вже Зеленокості носять стільки нефриту (ще й отак без претензій) — підкреслювати статус в інший спосіб у них нема потреби.

Айт Мада, не підводячи погляду, промовила:

— Ти зателефонував?

Ґоньт стверджувально гмикнув:

— Він зрозумів. Розважливий чоловік, як ви й казали. Його брат зібрав у Молотку невеличку армію, але наразі вони просто чекають.

Айт закрила теку, яку уважно вивчала, й зіштовхнула весь стос на журнальний столик з полірованого дерева. Вона безцеремонно вказала Аньденеві на канапу, що стояла навпроти неї. Навіть невеличка відстань, яка їх розділяла, не заважала Аньденю відчувати нефритову ауру Айт — упевнений та зосереджений червоний натиск. Посеред столика стояли миска з помаранчами й візерунчастий залізний чайник.

— Чаю? — спитала Айт.

Захоплений зненацька Аньдень відповів не одразу. І тільки коли Айт підвела на нього погляд — так само грізний, як її аура, — він спромігся вимовити:

— Так, дякую, Айт-дзень.

Айт відчинила шафку під столиком і дістала звідти дві глиняні чашечки. Одну поставила перед Аньденем, іншу — перед собою.

— Свіжозаварений, — пояснила вона, немов це багато важило — аби заручникам подавали гарячий чай, а не якісь там несвіжі рештки.

Спочатку вона налила чаю собі, потім йому. Почесного гостя, особливо іншого Зеленокостого, належалось пригостити вперед господаря, та Аньдень не був ні тим, ні тим. Хлопець глипнув на Ґоньта, що примостив масивну постать у крісло поруч із Айт. Вона не запропонувала йому чаю, та й сам він не став собі наливати. Очевидно, не мав брати участі в розмові й залишався тут, щоб бути мовчазним (і загрозливим) спостерігачем.

— Я певна, що ти дивуєшся, чому ж тебе сюди привезли, — Айт більше не марнувала часу на чемність. — Ми пішли на великий ризик, коли вирішили скористатися цією можливістю поговорити з тобою. Зрештою, цілком можливо, що твоя прийомна сім’я приписуватиме нашим діям безчесні мотиви, тоді як насправді ми робимо це заради тебе.

Аньдень відсьорбнув чаю — рівно стільки, щоб зволожити пересохлий рот. Він ще ніколи не почувався таким спантеличеним, але занепокоєно зрозумів: те, що відбувається зараз, відрізняється від того, що він собі науявляв. Ідеться про складніші хитрощі, ніж проста спроба його ув’язнити, щоб спровокувати насильство чи змусити Безгірний клан поступитися в якійсь суперечці.

— Мені розповідали, що ти — найкращий учень в Академії Каула Ду, — продовжила Айт. — За моєї юності мій батько ніколи не дозволяв проходити вишкіл у В’є Лонь тим, що мають у жилах чужоземну кров, але часи змінилися. Я не така, як мій батько. Я ламаю традиції, коли бачу в тому сенс і зиск. Я впевнена, що протиріччя можна подолати, а розбрат минулих часів у тому минулому й залишити. Твоє походження неабияк вражає, і навіть якщо ти не Каул за кров’ю або іменем, то однаково — представник цієї родини. Я пропоную тобі приєднатися до Гірського клану.