Фонда Ли – Нефритове місто (страница 100)

Публіка реготнула.

«Тепер він — справжній Стовп, і всі це розуміють, — подумав Аньдень. — Але здебільшого він усе одно лишився самим собою».

— Брати й сестри, — вигукнув Хіло. — Стовп є володарем клану, але Стовпи змінюють одне одного, а братерство живе й триває. Ви присягаєте одне перед одним так само, як присягаєте переді мною. Хто з вас знає присягу воїнів Зеленої Кістки напам’ять і може скерувати своїх однокласників, промовляючи слова першим?

Церемонія мала пройти геть не так, але навіть грандмайстер Ле не став втручатися, коли уперед вийшов Лотт.

— Я знаю, Кауле-дзень.

Хіло кивнув і змахом руки прикликав хлопця на сцену. Аньдень спостерігав, відчуваючи, як серце пульсує у нього в горлі, за тим, як Лотт повільно здолав три сходинки й опустився перед Хіло навколішки, а той нахилився, щось хутко шепнув йому на вухо й відступив назад. Аньдень устиг помітити на обличчі Лотта суворий та рішучий вираз, але хлопець уже приклав стулені долоні до чола.

— Клан — кров моя, і Стовп — її володар, — повів він сильним голосом, що ясно лунав над усім подвір’ям.

Голоси сотні його однокласників здійнялися й повторили:

— Клан — кров моя, і Стовп — її володар!

Аньдень ворушив губами, повторюючи присягу, яку вже дав два тижні тому, і не міг відірвати очей від Лотта, що стояв перед усіма навколішках, піднявши руки й опустивши очі, попід теплим, але й пронизливим поглядом Хіло. Аньденя охопив згорьований подив. Він був певен, що Лотт ніколи не бажав для себе такої долі, він ніколи не хотів піти кривавим шляхом свого батька. Це ж він, Аньдень, мусив би бути там, нагорі. Каули — його родина, він уже довів, що вартий нефриту, й усі прийняли його як протеже Хіло і страхітливу нову силу, що поповнила клан. А він тим часом гаряче співчував Лоттові й страшенно та невимовно вдячний, що це він стоїть отак на сцені, бо на якусь довгу сюрреалістичну мить йому здалося, що Лотт перетворився на нього, що посів місце Аньденя, який опустився навколішки на дерев’яну підлогу тренувальної зали маєтку Каулів після новорічної вечері, а тепер Аньдень дивиться на самого себе чиїмись чужими очима й бачить кров, нефрит і трагедію.

— Честю своєю, життям своїм і своїм нефритом, — завершив Лотт і торкнувся чолом землі.

Усі інші новоспечені Зеленокості Безгірного клану повторили його слова, завершуючи присягу. І як це було з Аньденем, Хіло підвів Лотта, обійняв його і, тримаючи долоню в нього на плечі, сказав йому щось на вухо так тихо, що Аньдень не розчув. Лотт коротко й стримано кивнув, відтак зійшов зі сцени і став на своє місце поміж випускників. Хіло стиснув руки в короткому поклоні й підвищив голос, звертаючись до нових членів клану:

— Я приймаю вашу присягу й називаю вас своїми побратимами.

— Наша кров належить Стовпу! — викрикнув хтось.

І коли Хіло почав спускатися зі сцени, кілька інших голосів завели: — Клан! Клан!

Аньдень роззирнувся, щоб побачити, хто ж це почав скандувати, але грандмайстер Ле несхвально нахмурився й підняв руки, вимагаючи тиші. Випускники й чимало глядачів виросли під суворим правлінням грандмайстра, тому всі інстинктивно принишкли.

— А тепер, — промовив грандмайстер з відчутною ноткою осуду, що стосувався і надто драматичного видовища, на яке перетворилась присяга, і реакції глядачів, — ми маємо винагородити випускників нефритом, який вони заслужили роками тяжкої праці, дисципліни й вишколу.

Углибині сцени стояв стіл, де розмістилися чотири групи дерев’яних скриньок. Усі жваво перевели погляди на майстра Сайня, який узяв скриньку з першої купки й відчинив її.

— Ау Сатінья, — прочитав він на зворотному боці накривки.

Одразу після останніх іспитів усі восьмикласники здали свої тренувальні браслети та прикріплений до них нефрит. А тепер їхній нефрит повернуть уже назавжди, і може статися, що камінців буде більше чи менше за ту кількість, яку вони віддали, — залежно від того, як вони показали себе на іспитах. Купки різнилися за рівнем здобутків у нефритових дисциплінах. Ау Саті, який піднявся на сцену під чемні оплески, отримав тільки один камінчик, почеплений до металевого ланцюжка. Грандмайстер Ле вийняв прикрасу зі скриньки й надів її Ау через голову. Хлопець стане одним із найнизькоранговіших Пальців або — якщо йому добре ведеться з цифрами — може посісти місце Таланника-початківця.

— Ґоро Ґорусуто, — промовив майстер Сайнь, викликаючи наступного випускника, поки Ау кланявся і сходив зі сцени.

Коли перша купка скриньок скінчилася, на сцену почали підійматися студенти з більшої групи, щоб отримати по два камінці. Для декого з юнаків та юнок, що закінчували академію, отриманий сьогодні нефрит стане єдиною «зеленню», яку вони носитимуть впродовж усього життя. Для інших — це лише перші камінці з багатьох, адже нефрит передається від одного члена родини до іншого, дістається в нагороду від керівництва клану, а найпрестижніший — здобувається у двобоях та битвах.

Коли сцену почали заповнювати вищі за рангом учні, які заслужили на три камінчики, Аньдень раптом зрозумів, що так нервується, аж не ладен і дивитися. Цього разу свій нефрит отримав Дудо, а також Пау й Тонь, і всі вони широко всміхалися, щойно проминали грандмайстра та приєднувались до товаришів на другому краю сцени. Запас скриньок на столі зменшувався. Остання купка містила тільки з десяток нагород для найуспішніших учнів, тих, що здобули максимум — чотири нефритові камінці. Цього нефриту було досить для старшого Пальця чи молодшого Кулака, і це було більше, ніж могли безпечно подужати майже всі кеконьці та будь-хто з іноземців.

Для Аньденя надіти таку кількість нефриту тепер було цілковито безпечно — після того, що він пережив. На якусь мить він відчує дезорієнтацію, як це траплялося під час тренувань, і вона аніскільки не нагадуватиме той потужний паралізуючий прихід, від якого він мучився перед «Подвійним таланом». Та однаково пальці в нього заніміли й охололи, а шлунок скрутився, несвідомо, проте палко опираючись цій перспективі. Грандмайстер узявся викликати останніх учнів. Особливо гучно, та ще й із тупанням ногами глядачі привітали Лотта, коли той піднявся на сцену і схилив перед грандмайстром голову. Аньдень чув, як поблизу інші випускники вже гомоніли, вітали одне одного, обговорювали, як вони хочуть оправити свій нефрит, чи робитимуть з нього персні на великі пальці, чи проколюватимуть під сережки брови, а чи зазіхнуть на сміливіший пірсинг. На столі лишилась тільки одна скринька.

— Емері Аньдень, — промовив майстер Сайнь.

Коли Аньдень підвівся, завмерли всі розмови. І зненацька йому здалося, наче він у напівсні, в якомусь некомфортно-ірреальному стані, немов він і робить щось, але не вповні вірить, що перебуває саме тут. Ноги несли його вперед, черевики торкалися сходинок, а щойно він опинився на сцені, хтось гукнув:

— Каул-дзень!

Залунали оплески, і до першого голосу доєдналися й інші:

— Каул-дзень!

Аньдень закляк, гадаючи, що публіка звертається до Хіло. А коли зрозумів, що це його вітають, обличчя в нього аж спалахнуло: «Вони кажуть, що я — Каул». Він — сирота мішаного походження, а вони ставлять його поруч із Ланем, Хіло та Шае. Це були найнеймовірніші лестощі, які йому було годі й уявити, і вони перелякали його до смерті. Бо це була неправда, він не такий, як вони. І коли грандмайстер Ле припідняв чотири нефритові камінці на срібному ланцюжку, Аньдень позадкував так, наче у скриньці сидів отруйний павук.

— Ні, — гукнув він.

Грандмайстер Ле завмер і насупився:

— Що значить «ні»?

— Я не… — затнувся Аньдень. — Я не хочу носити нефрит.

За всі роки навчання в академії Аньдень ніколи не бачив, щоб грандмайстра щось захопило отак зненацька: сиві брови вигнулись щетинистими дугами, зморшкувате обличчя застигло. Майстер Сайнь та інші вчителі на сцені здивовано перезиралися, і складалось враження, що у всіх відібрало мову. Випускник відмовляється від нефриту? Такого ніколи не траплялося.

Аньдень чув, як приголомшене мовчання заступає дедалі гучніший розчарований шепіт. Він не насмілювався відірвати погляд від власних ніг: він зганьбив себе, зганьбив Хіло та Шае. Палаючи від сорому, Аньдень стиснув тремтливі руки й підвів до схиленого чола в поклоні, що повнився найглибшими вибаченнями, а тоді розвернувся і спустився зі сцени, не кажучи ні слова.

Він ще ніколи не бачив, щоб Хіло настільки розчервонівся від розгубленості й люті. Щойно грандмайстер Ле довів церемонію до швидкого й незручного фіналу, Стовп рушив просто до кузена. Перелякана юрма членів клану поспіхом розступалася перед ним. Пальці Хіло кігтями вчепилися в біцепс Аньденя. Він відтягнув кузена, що й не думав опиратися, від інших випускників, за сцену, подалі від пильних поглядів онімілих глядачів. Хіло смикнув Аньденя, щоб опинитися з ним лицем до лиця.

— Що це ти твориш?

Аньдень намагався заговорити, та коли він розтулив рот, то не знав, що сказати. Його вчинок неможливо пояснити. Хіло й досі міцно тримав його за руку, і крізь цей доторк Аньдень відчував кузенову ауру, що дзижчала, як рій розлючених шершнів.

— Мені прикро, — спромігся він нарешті.

— Тобі прикро? — схоже, що й самому Хіло на мить забракло слів. — Енді, що сталося? Що це на тебе найшло? Виставив себе дурником перед усім кланом, перед усіма твоїми зеленокостими братами. Мене дурнем виставив.