Фонда Ли – Нефритове місто (страница 99)

— Та не переймайся ти так, — хутко промовив Хіло. Він поторсав трубочку пальцем. — Усе повністю під контролем, нема жодного ризику. Доктор Трув постійно спостерігає за твоїм станом. На той час, коли вже треба буде звідси виходити, тобі зменшать дозу, й він каже, що ми зможемо обговорити, чи тримати тебе на СВ-1, чи спробувати зняти з нього. Сам він пропонує поки що не відмовлятися, бо ти скоро отримаєш свій випускний нефрит. Для твого організму буде краще, якщо наразі матимеш таку «подушку безпеки». Тобі це допоможе.

Аньденя долало виснаження. Він відкинув голову назад і заплющив очі. Йому стиснуло у грудях, всередині досі нуртувало неясне бажання розплакатися, не ладне знайти собі вихід, і перемішувалося натомість із тим дивним спогадом у свідомості й наркотиком, що тік його судинами.

— А зараз, Енді, відпочивай, — м’яко промовив Хіло.

Він і далі тримав руку на плечі Аньденя, і завдяки фізичному контакту той відчував знайомий бренькіт кузенової аури, віддалений та приглушений чи то Аньденевими притлумленими чуттями, чи то тому, що Хіло ще не настільки одужав, аби носити весь свій нефрит. Увесь той нефрит, що Аньдень тримав у руках, належав Хіло, а кузен мав його стільки, що вже навіть не відчував, коли додавався новий шматочок. Аньдень тихо лежав, та образа й заздрість курсували його тілом, як інфекція, що поширюється далі.

РОЗДІЛ 56

ВИПУСКНИЙ

Згодом у місті згадуватимуть про той святковий тиждень як про новорічне кровопускання між дзаньлунськими кланами. Багато хто називатиме його помстою Каулів. В одних районах на такі згадки схвально кивали, в інших — нервово смикали у відповідь за мочку свого вуха. На той час, коли утвердився новий розподіл територій, стало вже ясно, що жоден із кланів не зможе насолодитися стрімкою перемогою. Попри всі сумніви, наймолодші онуки Світоча відбили спробу анексії й тим самим укріпили лідерські позиції у клані.

В Академії Каула Душужоня була традиція: восьмикласники завершували іспити ще до новорічних канікул, але їм доводилося зачекати на оголошення остаточних результатів та випускний до сприятливої миті на початку нового року. Тиждень після тих канікул вони мусили згаяти у виснажливій фізичній праці на території кампусу (це був останній урок небесних чеснот, а саме скромності), перед тим як їх допускали до присяги й отримання нефриту. Аньдень досі одужував у лікарні, тому не міг приєднатися до однокласників, які вичищали бруківку, лагодили паркани, підстригали дерева й супроводжували дезорієнтованих першачків. А все ж прогноз Хіло збувся: з центральної лікарні Дзаньлуня Аньденя виписали за два дні до випускного, й хлопець почувався достатньо добре, щоб відвідати конвокацію, яка випала на похмурий весняний день, сірий від погроз пролитися дощем.

Пішов поголос, що лише Аньдень був поряд зі Стовпом у тій битві, де загинув Ґоньт Аш. Коли він, вбраний у форму академії, з’явився на шикуванні в залі зібрань, що передувало всім церемоніям, хай куди він ішов — всюди його випереджала густа мовчанка, Біля реєстраційного столика майстер Сайнь схилив голову з більшою повагою, яку Аньдень будь-коли отримував від учителя.

— Емері, ставай у кінець лави. Ти заходитимеш останнім.

Аньдень знав: це означає, що під час іспитів він отримав найвищі оцінки, а ще здобув звання найкращого учня на пробних — і це компенсувало його не набагато кращі за середні оцінки з наукових дисциплін і дозволило претендувати на випуск у першому ранзі.

Аньдень вклонився й відступив у кінець черги, що якраз утворювалася.

— Тоню, — привітався він.

Тонь аж підхопився, а тоді підвів руки у вітальному жесті:

— Аньденю-дзень, — промовив він. — Дуже радий бачити тебе в доброму здоров’ї.

Була в Тоневому голосі ота офіційна нотка, з якою Палець звертається до Кулака, й Аньдень зупинився, не знаючи, як реагувати. Йому кортіло виправити Тоня, що звернувся до нього як до Зеленокостого ще до випускної церемонії, але з поведінки хлопця було видно, що він так вчинив свідомо. Аньдень проковтнув дедалі більший дискомфорт і розвернувся, щоб кивнути на знак привітання Дудо й Пау — і вони вдвох схилились у поклонах.

Погляд Аньденя ковзнув їм за спини — до Лотта. Аньденя штрикнуло мимовільне відчуття, тьмяна тінь болю, але на тому і все — у нього не лишилося місця ні для чого іншого. Якась частина його наче заціпеніла. А Лотт, який після жорстокої смерті батька завжди мав похмурий вигляд та порожній погляд, чемно нахилив у бік Аньденя голову:

— Дзень.

Аньдень розвернувся обличчям до початку черги, ховаючи руки в довгі рукави чорної форми. Двотижневе лікування, цілющі сеанси з доктором Трувом, контрольований прийом СВ-1 справдили обіцянку Хіло: фізично Аньдень почувався добре і був більше схожий на самого себе, ніж коли отямився в лікарні, збаламучений і виснажений жадобою до нефриту. Та навіть за таких умов довелося здолати моральну боротьбу, щоб приготуватися до участі в сьогоднішньому заході, наготуватися вийти поперед уважні погляди не тільки своїх однокласників, але й усього клану.

«Енді, ти — герой», — казав Хіло, але Аньдень не почувався героєм. Він почувався невпевненою в собі руїною. Думав про те, що СВ-1 і досі циркулює його кровотоком, як той забруднювач. Усі ці люди знали, що він зробив, але не бачили, на що він перетворився — на небезпеку. На летку речовину, що лишається стабільною за допомогою сумнівних досягнень сучасної науки.

Знадвору залунали барабани, і сто двадцять шість юнаків та тридцять дві юнки, що завершили повний восьмирічний курс навчання в Академії Каула Ду, рушили крізь вихід із зали зібрань до центрального подвір’я, стаючи охайними рядами перед низькою сценою, навпроти якої поставили сотні складаних стільців, де розсілися глядачі — родичі та члени клану.

Аньдень разом з усіма однокласниками опустився навколішки на бруківку під шатром, яке встановили, щоб захиститися від можливого дощу. Коли грандмайстер Ле завів свою промову, Аньдень зиркнув через плече на ряди глядачів. Й одразу відшукав родину Каул — вони сиділи посеред першого ряду. Хіло вбрався в гарний костюм оливкового кольору та чорний жилет, які купив спеціально для цієї нагоди. Вигляд мав значно кращий: обличчя й досі вкривали рубці, але воно вже не було таким виснаженим. Він явно був у доброму гуморі, навіть коли вони тільки їхали сюди в машині, і навколо нього ширилася весела безтурботність, яку він майже втратив за останні місяці. Однією рукою він обіймав плечі Вень. Аньдень помітив, як Хіло закохано притулив її ближче до свого боку й натягнув каптур куртки їй на голову, щоб затулити від слабкого, але вологого вітру. По другу руку Хіло сидів Майк Кень, а наступною за Вень — Синоптикиня. Вбрана в темну спідницю та блузку Шае сиділа дуже прямо, погляд мала серйозний і трохи заклопотаний, та коли вона помітила Аньденя, то легенько до нього всміхнулася.

Він знову глянув поперед себе, бо грандмайстер Ле викликав першу групу учнів. Усі восьмикласники мали ще перед іспитами оголосити, кому вони планують присягнути у відданості, й ці одинадцятеро випускників вирішили дати священницькі клятви. Знавець із Храму Небесного Повернення здолав кілька сходинок, що вели на узвишшя, аби керувати присягою покаяння. Одинадцятеро учнів підвелися й наблизились до сцени, стали перед зібранням навколішки й повторювали рядки, що зобов’язували їх до життя в церковному служінні, а тоді торкнулися чолами землі, підвелися і пройшли, щоб стати позаду своїх однокласників. Наступні двадцять п’ять учнів вирішили присвятити свої нефритові здібності мистецтву зцілення — їх закликали присягнути перед головним лікарем Коледжу біоенергетичної медицини, саме там вони і продовжать навчання. Аньдень посовався на місці, в нього затерпли ноги, а тим часом третя група — з вісімнадцятьох випускників — стала перед грандмайстром Ле, щоб присвятити себе почесній праці навчання нефритових дисциплін. Наступного тижня вони повернуться до академії вже як молодші вчителі-підмайстри, сподіваючись одного дня стати майстрами.

І нарешті усі, що лишилися, — велика група учнів, які обрали служіння й відданість Безгірному клану, — разом ступили вперед, щоб скласти клятви. Ряди глядачів та випускників збрижились — Стовп клану швидким кроком здолав центральний прохід і піднявся на сцену. Хіло розвернувся й окинув публіку поглядом. Аньдень подумав, що кузен має задоволений вигляд. Плюс-мінус сотня нових Зеленокостих для клану, майже дві третини випуску. Дехто стане Таланниками, але більшість розпочне свій шлях як Пальці, підпорядковані Кеню та його Кулакам.

Усі чекали, доки Хіло почне промовляти присягу воїнів Зеленої Кістки рядок за рядком, щоб випускники могли повторювати його слова. Та він довго нічого не казав, і незручна пауза затягнулася. Глядачі розгублено перезиралися. Грандмайстер Ле нетерпляче кашлянув, та Хіло похитав головою.

— Грандмайстре, — промовив він, усміхнувшись, а ще так гучно, що глядачі його почули, — я недостатньо цінував це місце, коли стояв отам внизу в такій самій чорній формі, тож дозвольте мені хвилиночку насолодитися цим чудовим краєвидом. Я більше не учень, тож ви навіть не зможете побити мене за те, що я вас затримую.