Фонда Ли – Нефритове місто (страница 10)
Його слизькі й теплі пальці занурювались глибше, випірнали назовні. Вень розстібнула ще три ґудзики на його сорочці й стягнула одежину йому через голову.
— Чого ще сину могутнього роду Каул треба від кам’яноокої — особливо з такої збезчещеної родини, як ото моя, — окрім швидкого перепихону?
— Багато швидких перепихонів?
Він поцілував її — наполегливо, нетерпляче, атакуючи її рот губами і язиком. Болісно настовбурчений член притискався до внутрішнього боку її стегна. Вень занурила руки у волосся Хіло, пробіглась пальцями по шиї, грудях, торкаючись шматочків нефриту, занурених уздовж ключиць та засиляних крізь соски. Вона торкалась їх, лизала — геть без страху, заздрощів чи жадоби, просто сприймаючи їх як прикраси на його тілі, не більше. Він ще ніколи не дозволяв іншій жінці торкнутися його нефриту, і його неймовірно збуджувала оця їхня спільна безстрашна близькість.
Хіло увійшов у неї одним рухом. Вона була дивовижна — справжній вир відчуттів. Сонячне світло й океан, літні фрукти і мускус. Хіло загарчав від насолоди й схопився за узголів’я ліжка, бажаючи більшого, ще. Загострені нефритом чуття аж гули від сили вражень: гуркіт її серцебиття, грім дихання, полум’я її шкіри проти його. Він шкодував, що вимкнув світло, бо хотів бачити її краще, впиватися кожною деталлю її тіла.
Вень здійняла стегна над матрацом, стиснула Хіло й дивилася йому у вічі, не зводячи погляду, — в тих очах відбивались дві цяточки світла від вуличних ліхтарів, наче свічки, що плавають у басейні. Її щире захоплення піднесло його ще вище. Він смоктав її соски-вишеньки. Пірнув в улоговину між її грудьми, затягуючись її незрівнянним ароматом. Вень ухопила його за стегна, наполегливо скеровуючи в потрібному напрямку, і він кінчив, радісно гублячи будь-який контроль над собою.
Хіло впав на неї, свідомість помандрувала ген далеко, а він віддихувався у м’якому вигині її шиї.
— На цьому світі для мене нема нічого важливішого за тебе.
Прокинувся він уже на світанку. Сонячне світло проштовхувалось у прогалини між будівлями, просотувалось крізь вікна. Попереду ще один спекотний день.
Хіло задивився на прекрасне створіння, що спало поруч з ним, і його зненацька охопив нестримний потяг: йому прагнулось зменшити її, згорнути й силою якоїсь незнаної магії увібрати в себе, щоб він завжди міг носити її із собою, куди б не пішов. До Вень він насолоджувався жінками і мав досвід теплих, навіть ніжних стосунків. Але це не можна було навіть порівняти з його почуттями до Вень. Бажання її ощасливити відчувалось як фізичний біль. Думка про те, що хтось може скривдити її чи забрати в нього, сповнювала гарячковим гнівом. Вень могла попросити його про будь-що, і він віддав би їй це.
Справжнє кохання, міркував Хіло, було чуттєвим та ейфорійним, але також болісним і тиранічним, воно вимагало підкорення. З усього видно було, що воно дуже відрізнялося від того бунтівного та пристрасного захоплення, яке відчувала Шае до свого еспенця, чи від розважливої прив’язаності між Ланем та Ейні.
Спогад про Ейні трохи зіпсував йому настрій. Знадобилось кілька тижнів, та Хіло все одно вистежив ту хвойду й чоловіка, який завдав такої страшної образи його братові. Вони жили в Либоні, що у Степенланді. Хіло поміркував трохи, чи не найняти когось, але з образою клану має розбиратися представник самого клану. Тому попросив Тажа забронювати квиток на літак на фальшиве ім’я й паспорт, та, коли розповів про це Ланю, Стовп повівся невдячно, навіть розсердився. «Я ніколи тобі такого не наказував, — різко промовив Лань. — Якби я хотів, щоб хтось шепнув їхні імена, то сам це влаштував би, а якщо я цього не робив, то очевидно, що мені цього не треба. Дай їм спокій і віднині не лізь до мого особистого життя». Хіло неабияк роздратувало, що його зусилля змарновано. Отаке він дістав, коли просто схотів зробити братові послугу. Лань завжди такий потаємний, коли йдеться про почуття, то звідки ж Хіло міг про таке здогадатися?
Вень ворухнулась і видала приємно-сонний звук. Хіло забув про набридливі думки й заповз під простирадла, щоб розбудити її ротом та пальцями. Він діяв терпляче й дістав свою винагороду, коли Вень здригнулася в оргазмі, а тоді знову кохався з нею — цього разу ліниво й повільно.
А після, коли вони, спітнілі, лежали в обіймах одне одного, сказав:
— Оте, про що ти вчора згадувала — про твою родину, — тобі не варто так думати. Те, що сталося з твоїми батьками, було багато років тому, й ніхто не сумнівається в Кені чи в Тажі. Нині клан не тримає зла проти імені Майк.
Вень помовчала хвильку.
— Тут не про весь клан ідеться. А що з твоєю родиною?
— А що з ними?
Вона поклала голову йому на плече.
— Шае мені нізащо не довірятиме.
Хіло засміявся.
— Шае втекла зі шмаркатим еспенським морячком, а тепер повзе назад, як присоромлене цуценя, що напудило на килим. Вона не в тому положенні, щоб когось судити. Чому тебе хвилює, що вона думає?
З того, як не по-доброму звучав його власний голос, Хіло зі здивуванням і розчаруванням зрозумів, що досі не вповні пробачив сестрі.
— Шае завжди була найближчою до вашого діда. Не думаю, що він схвалив би мене, навіть якби я не була кам’яноокою.
— Він старий маразматик, — сказав Хіло. — Тепер наш Стовп — Лань.
Він підбадьорливо поцілував її в скроню, та настрій у нього перемінився. Хіло перекотився на спину й задумливо витріщився на жовтий настельний вентилятор, що невтомно крутився над ними.
Вень лягла на бік і занепокоєно глянула на Хіло.
— Щось сталося?
— Нічого, — відповів він.
— Розкажи.
Коли Хіло розповів про вчорашні події у «Подвійному талані» й розмову на під’їзній доріжці до маєтку Каулів, Вень припіднялася, спершись на лікоть, і стривожено підібгала губи.
— Чому Лань відпустив того хлопця? Красти нефрит у такому віці — його вже не виправиш. Пізніше він тільки завдасть вам більше клопоту.
Хіло знизав плечима.
— Знаю, але що я можу сказати? Лань — оптиміст. І як він таким м’якотілим став? Це ж мій суворий старший братик, який завжди ставив мене на місце. Так, йому не бракує «зелені», але він не думає як убивця, а саме так мислить Айт. Ясна річ, що насувається війна з Гірським кланом, — невже він цього не бачить? Той самовдоволений старий тхір Дожу спрямовує його в хибному напрямку.
— Певно ж, Лань мусить послухати насамперед тебе, а не Дожу.
— Дожу в цьому клані наче давній бур’ян, без нього нічого не обходиться.
Вень сіла. Блискуче чорне волосся вкрило спину, а вранішнє сонце підсвітило бездоганний вигин щоки.
— Тоді тобі треба готуватися до захисту Безгірного клану самотужки, — сказала вона. — Дожу має зв’язки, інформаторів, оті свої підступні прийомчики. Але всі Кулаки та Пальці, що під кланом, — твої. Зеленокості насамперед воїни і тільки потім — ділки. Якщо почнеться війна, вона відбуватиметься на вулицях. А вулиці належать Рогам.
— Кицюню моя, — Хіло обійняв рукою Вень за плечі й поцілував її шию трохи нижче потилиці. Вона могла присоромити декого з його Кулаків. — У тебе серце нефритової воїтельки.
— Лиш потрапило воно до тіла кам’яноокої, — зітхання її звучало приємно і тоді, коли вона говорила з гіркотою. — Якби ж тільки я була Зеленокостою, я тобі допомогла б. Я стала б найвідданішою серед твоїх Кулаків.
— Не потрібен мені ще один Кулак, — сказав він. — Ти і так ідеальна. Облиш зеленокості тривоги мені.
Хіло обхопив долонями її груди, оцінив приємну вагу й витягнув шию для ще одного поцілунку.
Та вона відвернула обличчя, не бажаючи звертати зі шляху розмови.
— А скільки Кулаків ти маєш — хороших Кулаків, тих, на кого можна покластися? Кень казав, що деякі з них слабаки, вони звикли до миру, до підтримування порядку та збору кланових внесків, а не до бійок. Хто з них перемагав у двобоях? Хто з них носить більше за кілька камінців?
Хіло зітхнув.
— Є в нас і щирі «зелені» воїни, є й мертвий тягар, але в «горян» така сама ситуація.
Вень розвернулась і зазирнула йому в лице. Привабливі риси її обличчя не можна було назвати класичною вродою, та Хіло її зовнішність здавалась нескінченно цікавою: широкі котячі очі й вигнуті брови, лукаво-чуттєвий рот і майже чоловіча лінія підборіддя. Коли Вень мала по-справжньому серйозний вираз обличчя, як-от зараз, Хіло думав, що вона мусить стати моделлю для фотохудожника. Її погляд був таким загадковим та незворушно наполегливим, що жоден глядач не здогадався би, про що вона думає: про вбивство, секс чи про список для закупів.
— Ти давно заходив до академії? — спитала Вень. — Тобі варто побачитися з кузеном, глянути на восьмий клас. Придивитися, кого можеш взяти до себе наступного року, коли вони завершать навчання.
Хіло аж просяяв.
— Твоя правда, я вже давно не навідував Аньденя. Треба буде піти.
Він обережно ущипнув її за соски, поцілував востаннє, а тоді підвівся й потягнувся по одяг. І, вдягаючи штани й защіпаючи піхви ножа-кігтя, мугикав собі під носа.
— З того хлопця вийде справді щось цікаве, — проголосив Хіло, застібаючи сорочку перед вбудованим у шафу дзеркалом. — Щойно отримає свій нефрит, перетвориться на воїна Зеленої Кістки, наче просто з легенд.
Вень усміхнулась, підколюючи волосся.
— Геть як його Ріг.
Хіло лиш підморгнув на її лестощі.
РОЗДІЛ 6
ПОВЕРНЕННЯ ДОДОМУ