Филип Рив – Смертні машини. Книга 1 (страница 41)
А тоді з якогось закутка пам’яті раптом зринув гуркіт ракет Ліги, що вдарили по «Ліфту на 13-й поверх», коли той відлітав від Батмунх-Ґомпи. Глухі звуки вибухів і гострий дзвін розбитого скла.
Він кинувся назад до панелі керування і навів ракети так, щоб у перехресті опинилася не брила балона, а кабіна. Індикатор поруч із прицілом показував, що в нього залишилися три ракети, і він випустив їх усі одночасно. Розбита гондола затрусилася й застогнала, коли вони полетіли до цілі.
Перед ним промайнули обличчя П’юсі і Ґенча, що дивилися на нього з кабіни широко розплющеними від страху очима, а потім зникли. Ракети вдарили у вікна й ілюмінатори, і гондолу охопило полум’я. Вогняний гейзер зірвав трапи між баками для пального і запалив балони. Коли Том знову зміг щось побачити, махина летіла геть від нього вся у вогні — вогонь виривався з розтрощеної гондоли і трюмних люків, танцював на стернах, вирував на розбитих моторних відсіках, а потім спалахнула вся гондола, перетворившись на гігантський китайський ліхтарик, що падав туди, де світили вогні Лондона.
Кетрін вийшла з провулка просто у натовп людей, що кудись бігли чи, роззявивши роти, витріщалися вгору. Багато хто і досі тримав у руках напої з закусками. Вона глянула на собор Святого Павла. Купол ще не розкрився, тож не він привернув їхню увагу. І що то за жовтогаряче сяйво, що світить яскравіше за аргонові ліхтарі й змушує тіні кружляти у безумному танці?
Тієї ж миті охоплений вогнем кістяк повітроплава упав і врізався у фасад Інженерію, здійнявши ураган з уламків скла й почорнілого металу. Двигун відірвався і покотився через майдан до неї — розпечений, у бризках гарячого пального. Бевіс відштовхнув її вбік, і вона впала. Вона бачила, що він кричить, але не могла розчути ні словечка, а потім його зніс кожух двигуна з намальованим синім оком. Він незграбно змахнув руками, білий плащ розірвався, а його крик потонув у гуркотінні покрученого металу, коли уламки врізалися у ліфтову станцію верхнього ярусу.
Синє око на кожуху. Вона знала — це щось означає, але у ту мить не могла згадати, що саме.
Вона повільно підвелася, тремтячи всім тілом. Навколо горіли уламки, а пожежа в Інженерії освічувала весь ярус зловісним світлом. Дівчина попленталася туди, де палав двигун. Лопаті пропелера стирчали з настилу, немов мегаліти. Вона підняла руку, щоб захиститися від жару, й озираючись у пошуках Бевіса.
Він лежав серед уламків у такій неприродній позі, що Кетрін одразу усвідомила: марно навіть гукати його. Полум’я буяло, його плащ брався пухирями і плавився, наче сир. Жар обпалював її обличчя, перетворював її сльози в пару, заважав підступитися ближче до палаючого двигуна, до тіл і фрагментів тіл.
— Міс Кетрін?
Синє око на кожуху двигуна. Вона й досі бачила його, хоча фарба вже облуплювалася у вогні. Батьків повітроплав.
— Міс Кетрін?
Вона обернулася і побачила поруч співробітника ліфтової станції, що намагався втішити її. Він взяв її за руку і повів геть, вказуючи рукою на махину повітроплава, що врізався в Інженерій.
— З ним усе гаразд, міс.
Він дивився на неї з усмішкою. Вона нічого не розуміла. Нічого з ним не гаразд! Вона бачила його, вона дивилася в його мертве обличчя, де навічно завмер здивований вираз, а полум’я поступово поглинало його. Бевіс, який опинився тут через неї, який кохав її. З чого тут радіти?
Але чоловік продовжував усміхатися.
— Вашого батька не було на борту, міс. Я бачив його п’ять хвилин тому, коли він входив у собор Святого Павла разом з лорд-мером.
Вона відчула вагу сумки, що так і висіла в неї на плечі, і згадала, що все ще має справи.
— Ходімо, міс, — сказав чоловік. — У вас шок. Ходімо, вам треба десь присісти і випити чаю...
— Ні, — відповіла вона. — Я повинна знайти батька.
Вона відвернулася і пішла через майдан, крізь охоплений панікою натовп, попри людей в обгорілих костюмах і вечірніх сукнях, під тягуче, тривожне виття сирен, до собору Святого Павла.
Естер бігла до ратуші, коли вибух збив її з ніг і викинув з тіні у заграву охопленого полум’ям Інженерію. Вона кілька разів перекотилася по настилу ярусу, що двигтів під нею. Пістолет випав із руки і покотився геть, хустину зірвало. За мить тишу прорізало виття сирен і крики людей. Вона силкувалася згадати, що передувало вибуху. Світло над дахами, вогняна куля з неба — то був повітроплав. «Дженні Ганівер».
— Том... — сказала вона, звертаючись до розпеченого тротуару, відчувши себе ще дрібнішою і самотнішою, ніж раніше.
Вона спробувала підвестися, ставши спершу навкарачки. Поруч лежав розірваний навпіл вибухом мисливець нової моделі, від нього залишилися лише ноги, що продовжували безцільно йти, спотикаючись об усе, що траплялося на шляху. Хустину, яку купив їй Том, несло вітром. Естер зловила її і, пов’язавши на шиї, озирнулася у пошуках пістолета, але побачила тільки загін неушкоджених на вигляд мисливців, що наближалися до неї. Полум’я виблискувало на їхніх кігтях і мертвих обличчях, і вона з розчаруванням усвідомила, що їй кінець.
А над чорними обрисами дахів ратуші, серед диму і спалахів, почав розкриватися купол собору Святого Павла.
35 СОБОР
Під поривами західного вітру, що ніс «Дженні Ганівер» від Лондона, розбита гондола стогнала, наче скрипка.
Виснажений Том впав на панель приладів. Скалки скла, наче пісок, увіп’ялись в руки, обличчя. Він старався не звертати уваги на стрілки манометрів, що шалено крутилися через витік азоту з балона. Він намагався не думати про П’юсі і Ґенса, що згоріли у гондолі, але варто було йому хоч на мить заплющити очі, як він бачив спотворені криком обличчя, немов чорні провалля їхніх роззявлених ротів навіки відбилися на внутрішньому боці повік.
Коли він підняв голову, то далеко на сході побачив Лондон. Щось відбувалося з собором, а Інженерій лизали омахи рожево-зеленого полум’я. Потроху він усвідомив, що сталося. Це через нього! Там, мабуть, загинули люди, і не лише П’юсі і Ґенч, а безліч людей, а все через те, що він збив «Ліфт на 13-й поверх». Він уже шкодував, що запустив ракети. Краще б він помер, ніж дивився, як горить верхній ярус, знаючи, що це його провина.
А потім він згадав про Естер.
Він обіцяв їй повернутися. Вона чекатиме його там, серед вогню. Він не міг покинути її. Він глибоко вдихнув і наліг на важелі. Двигуни кашлянули й ожили. «Дженні Ганівер» неохоче розвернулась і поповзла до міста.
Кетрін йшла майданом Отченаш, немов сомнамбула, її тягнуло до собору. Навколо все горіло, але вона не звертала уваги, зачарована жахливою красою, яку бачила наверху: на тлі нічного неба розкривався білий капюшон і повільно повертався на схід. Вона більше не відчувала страху — Кліо захищає її, щоб вона могла спокутувати страшні речі, які скоїв батько.
Охоронців на вході у собор відволікла пожежа, тому вони не звернули особливої уваги на школярку із сумкою. Вони сказали їй іти геть, але вона наполягала, заявивши, що у соборі її чекає батько, і вимахуючи золотою перепусткою, тож вони тільки знизали плечима і пропустили Ті.
Раніше вона бачила інтер’єр собору Святого Павла тільки на фотографії. Те, що постало перед нею, виявилося зовсім іншим.
Нефи з колонами і висока склепінчаста стеля залишилися на місці, але гільдія інженерів обшила стіни блискучими металевими листами і розвісила під стелею круглі аргонові світильники у сітчастих решітках. У нефі зміями скрутилися грубі електричні кабелі, які живили щось у центрі собору.
Кетрін повільно рухалася вперед у тіні колон, якнайдалі він інженерів, що перевіряли електричні лінії і щось записували у блокноти. Над нею, на помості під самим куполом, стояло якесь дивне обладнання. Балкові конструкції з гідравлічними пристроями підтримували величезний капюшон, як у кобри, що піднімався у нічне небо, оточений цілим лісом високих металевих спіралей, що гуділи й тріщали з кожним новим сплеском напруги. Інженери бігали між ними, піднімалися металевими драбинами на центральну вежу, інші юрбилися біля панелі управління, немов жерці перед вівтарем машинного божества, і говорили тихо, але збуджено. Вона побачила серед них лорд-мера, а поруч із похмурим виразом обличчя стояв батько.
Кетрін завмерла у тіні колони. Вона бачила батькове лице доволі чітко. Він дивився на Крома і хмурився. Кетрін знала, що він би радше рятував людей на вулиці, і тільки наказ лорд-мера тримав його у соборі. Вона на мить забула, що він — убивця. Їй закортіло підбігти до нього і обійняти. Але вона стала знаряддям Кліо, зброєю історії, і мала довести місію до кінця.
Вона підібралася ближче і сховалася за старою хрестильницею біля підніжжя сходів. Звідти було добре видно, що робить Кром та інші. Панель приладів здавалася кублом з дротів, кабелів і гумових трубок, а в центрі стояла невеличка куля завбільшки як футбольний м’яч. Кетрін здогадалася, що це таке. Пандора Шоу знайшла її у підземній лабораторії знищеної Америки, привезла на острів Оук, звідки батько і викрав її того дня, коли вбив Пандору. Інженери довели пристрій до ладу і замінили пошкоджені елементи примітивними схемками, знайденими у мізках мисливців. Доктор Сплей сидів перед кулею, клацав пальцями по клавіатурі кольору слонової кістки, і на переносній витріщайці з’являлися довгі рядки зелених цифр. Друга витріщайка показувала простір перед Лондоном, перехрестя прицілу зупинилося на далекій Щит-стіні.