Филип Рив – Смертні машини. Книга 1 (страница 38)

— Стійте на місці, міс Валентайн.

— Псе... — проскиглила вона.

— Стійте на місці. Звір мертвий.

У пасмах диму на сходах з’явився доктор Вамбрейс.

— Ти також, Под, — додав він, коли побачив, як хлопець сіпнувся до тіла, відтак піднявся на ще одну сходинку і посміхнувся. — Ми скрізь шукали тебе, підмайстре. Тобі має бути соромно. Дай сюди цю сумку.

Бевіс простягнув сумку, інженер вихопив її і відкрив.

— Як Мелліфант і казав: бомба.

Двоє з його людей ступили вперед і повели в’язнів униз.

— Ні! — закричала Кетрін, чіпляючись за руку Бевіса, якого відтягнули від неї. — Ні!

Відлуння її голосу покотилося сходовим майданчиком, і вона подумала, який же він слабкий і безпорадний, немов у вередливої дитини, яку заскочили на якійсь капості, і тепер вона протестує проти покарання. Вона вдарила охоронця, що тримав її, по гомілці, але кремезний чолов’яга у грубих чоботах навіть не кліпнув.

— Куди ви нас ведете?

— Міс Валентайн, ви підете зі мною на верхній ярус, — сказав Вамбрейс. — Боюся, на вечірці лорд-мера ви будете в центрі уваги. А вашого кавалера заберуть на дно Нутра.

Він почув, як Бевіс зойкнув від страху, і посміхнувся.

— Так, підмайстре Под, там тебе чекають незабутні враження.

— Він тут ні до чого! — запротестувала Кетрін. Вона бачила, як її план летить шкереберть, як усе виходить з-під контролю і перетворюється на велику проблему — для неї, Бевіса і Пса.

— Я змусила його допомагати мені! — крикнула вона. — Бевіс тут ні до чого!

Але Вамбрейс вже відвернувся, а наглядач затулив їй рота пропахлою хімікаліями рукою, щоби вона замовкла.

Валентайнів «жук» зупиняється біля ратуші, де вже стоять припарковані «жуки» більшості гільдійських голів. Ґенч вилазить і тримає ковпак, щоби патрон міг вийти, а потім крутиться навколо, немов матуся, що вдягає сина до школи — прибирає волосся з лоба, поправляє комір найкращої чорної мантії, протирає руків’я меча.

Валентайн дивиться порожніми очима в небо — високе, вкрите пір’ястими хмарами, освітлене сонцем, що швидко тоне за обрієм. Вітер зі сходу несе запах снігу. На мить він забуває про Кетрін і згадує Шань-Ґуо. «Естер Шоу знайде тебе», — прошепотіла Квітка Вітру перед смертю. Звідки вона знала про Естер? Вони з нею не знайомі. Чи знайомі? Може, Естер жива? Може, вона вибралася з Батмунх-Ґомпи? Може, вона чекає у горах, щоби знову пробратись у Лондон і ще раз спробувати його вбити — або навіть підняти руку на його доньку?

Він відштовхує ручиська Ґенча і каже:

— Хлопці, сподіваюся, ви не проти пропустити вечірку, адже треба тримати «Ліфт на 13-й поверх» напоготові. На випадок, якщо нещасні бовдури з Ліги спробують щось утнути.

— Ваша правда, шефе!

Старі авіатори раді не йти на прийняття до лорд-мера — їх не цікавлять закуски і світські бесіди. Ніщо не вабить їх так, як перспектива доброї бійки. Ґенч сідає поруч з П’юсі, і «жук» їде, розлякуючи дорогою інженерів і біфітерів. Валентайн поправляє краватку і швидко піднімається сходами у ратушу.

Інженери повели в’язнів через нижні галереї музею до головної зали. Дорогою вони нікого не зустріли. Кетрін вперше бачила музей таким безлюдним. Куди поділися історики? Вона знала, що від них марно чекати допомоги, але все одно хотіла побачити хоч когось — щоб знали, яка доля спіткала її. Вона здивовано зауважила, що не чує кроків Пса позаду, забувши на мить, що сталося. Бевіс йшов поруч, але дивився не на неї, а просто перед собою, немов уже бачив темниці на дні Нутра і все, що його там чекає.

А потім на сходах, що вели до парадного входу, інженери зупинилися.

Внизу у фоє спинами до скляних дверей вишикувалися історики. Поки люди Вамбрейса борсалися нагорі, вони спустошили вітрини зали зброярства й озброїлися старовинними піками й мушкетами, іржавими мечами й шоломами. Дехто начепив нагрудники на чорні мантії, інші схопили щити. Вони мали вигляд розбійників з аматорської вистави.

— Що це означає? — заревів доктор Вамбрейс.

Чадлі Помрой вийшов уперед з мушкетоном, чиє мідне дуло було завбільшки як туба. Кетрін побачила, що інші історики пильно спостерігають з тіней у кутках зали, націливши парові рушниці через ребра динозаврячих скелетів.

— Джентльмени, — нервово мовив Помрой, — ви у приміщенні гільдії істориків. Раджу негайно звільнити цих молодих людей.

— Негайно! — підтримала докторка Каруна і націлила іржавий мушкет між брів Вамбрейса.

Інженер розсміявся.

— Старі дурні! Надумали погрожувати нам? За ці вчинки вашу гільдію буде розпущено. Ваші нікчемні цяцьки спалять у печах, а тіла понівечать на больових верстатах на дні Нутра. Якщо ви так захоплюєтеся історією, то й канете в неї! Ми — гільдія інженерів! Ми — це майбутнє!

Повисає коротка пауза — тільки голос Вамбрейса відлунює у затхлому повітрі, відтак з тихим брязкотом піднімається зброя і скручені артритом пальці лягають на гачки. А потім фоє затягує димом, засліплює спалахами пострілів й оглушує гуркотом, що здіймається аж під склепіння даху і падає вниз. Хрипко гахкає мушкетон Помроя, вивергаючи омах полум’я, верескливо бухкає стара гармата у ніші за квитковою касою, коли доктор Нанкерроу підносить запальничку до запалу. Кетрін бачить, як Вамбрейса і ще двох охоронців поруч з ним зносить геть, бачить, як доктор Аркенґарт падає, вимахуючи руками, відчуває, як охоронець, що тримає її, сіпається і валиться на підлогу, коли його прогумований плащ пробиває мушкетна куля.

Він відпускає її, Кетрін падає на коліна і шукає очима, де би їй сховатися. Від Вамбрейса залишаються тільки чоботи, що димляться — карикатурне видовище, якби не оцупки ніг, що й досі з них стирчать. Половина його людей полягли, але інші відбиваються, і в них краща зброя, ніж в істориків. Вони поливають фоє кулями, що висікають іскри з мармурової підлоги і розтрощують скелет динозавра. Виставкові вітрини розсипаються на друзки, історики, що ховалися за ними, намагаються сховатися деінде, або лежать нерухомо серед експонатів. Кулі розбивають аргонові світильники в них над головами, і зала занурюється в темряву, що тремтить від спалахів гарячкової стрілянини, а інженери прориваються до дверей.

Позаду забутий всіма Бевіс Под тягнеться за покинутим автоматом, піднімає його і спритними пальцями швидко намацує гашетку. Кетрін дивиться на нього. У повітрі свистять кулі, мармурові уламки і летять бойові фрізбі, але вона не може відірвати очей від Бевіса, не може навіть думати про пошуки безпечного місця. Вона бачить, як Бевіс відкидає хирлявий приклад, впирає його у плече, а потім як з’являються маленькі отвори у спинах інженерів, одягнутих у білі плащі. Вони здіймають руки, впускають зброю, крутяться на місці і падають, а Бевіс Под спокійно й зосереджено дивиться на них через приціл. То вже не Бевіс, якого вона знає, а хтось, хто здатний холоднокровно вбивати, як будь-який інженер, для якого людське життя і копійки не варте. А можливо, він стільки набачився смертей на дні Нутра, що тепер не вважає ганебним забрати його в інших.

А коли він припиняє стріляти, стає дуже тихо. Чутно лише гумове шелестіння плащів на трупах і тихе цокотіння, і до Кетрін не одразу доходить, що то цокотять її зуби.

З усіх кутків зали почали виповзати історики — їх значно більше, ніж думала Кетрін. У хаосі бою їй здалося, що їх усіх застрелили, але хоча декого й поранило, загинули лише чоловік на ім’я Веймут, з яким вона ніколи не спілкувалася, і доктор Аркенґарт. Старий куратор зали кераміки лежав біля дверей, на його обличчі завмер обурений вигляд, немов смерть — то якась дурна сучасна примха, якої він не схвалював.

Бевіс Под стояв на колінах, витріщившись на автомату тремтячих руках, з дула якого вився блакитний димок і танув по дорозі до стелі.

Помрой піднявся сходами. З нього зірвало перуку, він тримався за руку, поранену уламком кістки динозавра.

— Гляньте! — сказав він. — Гадаю, я перший, кому динозавр завдав шкоди за сімдесят мільйонів років!

Він зморгнув і подивився на Кетрін з Бевісом, а потім — на вбитих інженерів. Ніхто не сміявся з його жарту.

— Що ж, — сказав він. — Бачили? Ми дали їм прикурити! Я розповів, що відбувається, і всі одностайно погодилися, що це неприпустимо. Ну, майже одностайно. Незгодні замкнені у їдальні разом з підмайстрами, які схильні підтримувати людей Крома. Бачили б ви нас, Кейт! Ми сказали: «Не дамо їм забрати міс Валентайн» — і не дали. Ось вам і доказ: інженер — не рівня розлюченому історику!

— Або історикині, Чадлі! — прощебетала Мойра Плім і також піднялася на сходи, щоби стати поруч з ним. — Це їм урок, щоб не чіпали мої меблі! Тепер знатимуть, що їх чекає... — І тут забороло на її шоломі закрилося, заглушивши кінець фрази.

Кетрін знайшла сумку, що лежала на сходах серед уламків і крові — на вигляд ціла, якщо не звертати уваги на кілька огидних плям.

— Я повинна піднятися на верхній ярус. МЕДУЗА вже напоготові. Знищити пристрій — єдиний вихід. Я піду на ліфтову станцію і...

— Ні!

На сходах біля парадного входу з’явилася Клайті Поттс.

— Кілька інженерів, що стояли на варті біля дверей, втекли, — сказала вона. — Вони здіймуть тривогу. Їхні люди будуть і на ліфтових станціях, і сюди прийдуть. Мисливці, напевне, також.

Вона помітила стурбований погляд Помроя і похилила голову, немов то була Ті провина.