Филип Рив – Смертні машини. Книга 1 (страница 27)
На залитому місячним сяйвом майдані пролунав тихий механічний грюкіт. Вона подивилася на вологий настил, не розуміючи, звідки походить той звук. Потім щось нагорі привернуло її увагу, вона подивилася на собор Святого Павла й ахнула.
— Бевісе, глянь!
Купол старовинної церкви розкривався, немов надкрилля гігантського жука.
22 ШРАЙК
Складно було зрозуміти: мисливець з’явився щойно чи вже давно спостерігав за ними, знерухомівши у тіні серед скель, сам схожий на брилу. Він ступив уперед, волога трава диміла в нього під ногами.
— ВОНИ МОЇ.
Пірати оточили його, Базіка поливала залізну людину чергами трасувальних куль, Мунґо з пістолета пробивав дірки в його броні, а Еймс палив із револьвера. Шквальний вогонь змусив Шрайка на мить завмерти. А потім він повільно, немов боровся із зустрічним вітром, рушив уперед. Кулі висікали іскри з броні, а плащ перетворився на лахміття. З кульових отворів бризкала чи то кров, чи то мастило. Він здійняв руки, випустивши один металевий кіготь, потім — інші, а тоді він дістався до Базіки. Та глухо зойкнула, ступила назад і впала у папороть. Еймс пожбурив револьвер і зібрався тікати, але Шрайк раптом опинився просто в нього за спиною, і той завмер, витріщившись на закривавлені леза, що простромили його груди.
У Мунґо скінчилися набої. Він кинув пістолет і дістав меч, але не встиг замахнутися, як Шрайк вчепився йому у волосся, відтягнув голову й одним ударом відтяв її, немов косою.
— Томе, — сказала Естер, —
Шрайк повернув голову і ступив уперед. Тоді Том побіг. Він і не хотів нікуди втікати, адже розумів, що в тому немає сенсу, і знав, що має бути поруч з Естер, але ноги, здавалося, жили власним життям. Все його тіло прагнуло опинитися якомога далі від цього страшного, мертвого створіння, що спускалося з пагорба. Раптом земля щезла з-під ніг: він упав у холодну грязюку, беркицьнувся і вдарився об кам’яну брилу біля трясовиння, що проковтнуло Крайслера Піві.
Він озирнувся. Мисливець завмер серед розкиданих тіл. Аерогавань висіла в повітрі, по черзі випробовуючи двигуни, а її вогні виблискували на металевому, посрібленому місяцем черепі Шрайка.
Естер просто стояла перед ним — так, немов анітрохи не боялася. «Вона намагається мене врятувати, — подумав Том. — Вона старається виграти час, щоб я міг утекти! Але я не можу дозволити йому вбити її, просто не можу!
Стараючись не зважати на інстинкти, що примушували його тікати, Том почав дряпатися на пагорб.
— ЕСТЕР ШОУ, — почув він голос Шрайка, нечіткий і глухий, немовби він звучав із пошкодженого запису. З кульових отворів з сичанням виривалася пара, в кутиках рота булькала чорна сукровиця.
— Ти вб’єш мене? — спитала дівчина.
Шрайк кивнув велетенською головою.
— НЕНАДОВГО.
— Про що ти?
Його широкий рот розтягнувся у посмішці.
— МИ З ТОБОЮ ОДНАКОВІ. Я ЗРОЗУМІВ ЦЕ ЩЕ ТОДІ, КОЛИ ЗНАЙШОВ ТЕБЕ НА УЗБЕРЕЖЖІ. КОЛИ ТИ ПІШЛА, САМОТНІСТЬ...
— Я мала піти, Шрайку, — прошепотіла вона. — Я не експонат з твоєї колекції.
— ТИ БУЛА ДУЖЕ ДОРОГА МЕНІ.
«З ним щось не так, — подумав Том, видираючись на пагорб. — Мисливці не мають
— ЕСТЕР, — проскреготів Шрайк, ставши на коліна, щоб подивитися їй просто в очі, — КРОМ ДАВ МЕНІ ОБІЦЯНКУ. ЙОГО СЛУГИ РОЗКРИЛИ ТАЄМНИЦЮ МОЄЇ КОНСТРУКЦІЇ.
Том аж похолов від страху.
— Я ВІДНЕСУ ТВОЄ ТІЛО В ЛОНДОН, — казав Шрайк дівчині, — І КРОМ ОЖИВИТЬ ТЕБЕ. ТИ СТАНЕШ ЗАЛІЗНОЮ ЖІНКОЮ. ТВОЮ ПЛОТЬ ЗАМІНЯТЬ НА СТАЛЬ, НЕРВИ — НА ДРОТИ, А ДУМКИ — НА ЕЛЕКТРИКУ. ТИ СТАНЕШ ПРЕКРАСНОЮ! ТИ СТАНЕШ МОЄЮ СУПУТНИЦЕЮ ДОВІКУ.
— Шрайку, — пирхнула Естер. — Кром не захоче, щоб я ожила...
— ЧОМУ? У НОВОМУ ТІЛІ НІХТО ТЕБЕ НЕ ВПІЗНАЄ. ТИ НЕ МАТИМЕШ АНІ СПОГАДІВ, АНІ ПОЧУТТІВ, І ВЖЕ НЕ ЗАГРОЖУВАТИМЕШ ЙОМУ. АЛЕ Я ВСЕ ПАМ’ЯТАТИМУ, ДОЧКО. МИ РАЗОМ ПОЛЮВАТИМЕМО НА ВАЛЕНТАЙНА.
Естер розсміялася. То був дивний, скажений і жахливий звук, що змусив Тома заскреготіти зубами. Він саме дістався місця, де лежало тіло Мунґо. Рука пірата досі стискала важкий меч, і Том заходився виривати його з мертвого хвату. Він озирнувся й побачив, як Естер зробила крок мисливцеві назустріч. Вона відкинула голову, підставивши шию під удар смертоносних кігтів.
— Добре, — сказала вона, — але відпусти Тома.
— ВІН МУСИТЬ ПОМЕРТИ, — наполягав Шрайк. — ТАК МИ ДОМОВИЛИСЯ З КРОМОМ. КОЛИ ОПИНИШСЯ У НОВОМУ ТІЛІ, ТИ ВЖЕ НЕ ПАМ’ЯТАТИМЕШ ЙОГО.
— Шрайку, ні, будь ласка, — заблагала Естер. — Скажи Крому, що він втік, втонув або помер десь у Безкраю і ти не зміг принести його тіло. Прошу тебе.
Том вчепився у руків’я меча, досі вологе від поту Мунґо. Тепер, коли настав час діяти, він так боявся, що ледве міг вдихнути, не кажучи про те, щоби підвестися й битися з мисливцем. «Я не зможу, — думав він. — Я історик, а не воїн!» Але він не міг покинути Естер, коли вона так палко боролася за його життя. Том наблизився настільки, що вже міг розгледіти страх в очах дівчини і блиск кігтів Шрайка, який простяг до неї руку.
— ДОБРЕ, — сказав мисливець і лагідно торкнувся кігтями обличчя Естер. — ХАЙ ХЛОПЕЦЬ ЖИВЕ.
Він замахнувся рукою для удару. Естер заплющила очі.
— Шрайку! — верескнув Том і кинувся на нього, міцно тримаючи перед собою меча. Коли мисливець обернувся, обличчя хлопця освітило зелене сяйво. Змах залізної руки, і він полетів назад. Груди обпік гострий біль, і на мить Томові здалося, що його розтяло навпіл. Але мисливець штовхнув його рукою, а не кігтями, тож він упав на землю цілий і неушкоджений, охкаючи від болю, в очікуванні, що Шрайк знову кинеться, щоби цього разу покінчити з ним назавжди.
Але Шрайк лежав. Над ним схилилася Естер. Том побачив, як його очі замерехтіли, всередині щось вибухнуло, і над тулубом закурився дим. Руків’я меча стирчало в нього з грудей, а навколо рани потріскували блакитні іскри.
— О, Шрайку! — прошепотіла Естер.
Шрайк обережно втягнув кігті, щоби вона могла взяти його за руку. В його зруйнованій свідомості промайнули несподівані спогади, і раптом він згадав, ким був до того, як його поклали на стіл оживлення і зробили з нього мисливця. Він хотів розповісти про це Естер, потягнувся до неї велетенською залізною рукою, але не встиг вимовити й слова, як смерть здолала його, і це було не легше, ніж умирати вперше.
Гігантське залізне тіло завмерло, а дим розвіяло вітром. У низині сурмили труби, і Том побачив загін вершників, що піднімалися на пагорб від караван-сараю — вочевидь, на звук пострілів. У руках вони тримали списи й смолоскипи і, схоже, були налаштовані рішуче. Він спробував випростатися, але ледь не знепритомнів від болю в грудях.
Естер почула його стогін і обернулася.
— Навіщо ти зробив це? — прокричала вона.
Навіть якби вона дала йому ляпаса, Том би здивувався менше.
— Він збирався тебе вбити! — запротестував він.
— Він збирався зробити з мене собі подібну! — кричала Естер, обіймаючи Шрайка. — Невже ти не чув його? Я стала б такою, як завжди мріяла: ні спогадів, ані почуттів. Уяви обличчя Валентайна, коли я прийшла би по нього! Навіщо ти тільки втрутився?
— Він перетворив би тебе на чудовисько!
Том почув, як його голос переходить у крик, а біль і страх перетворюються на гнів.
— Я й так чудовисько! — істерично заверещала вона.
— Неправда!
Том спромігся підвестися і стати на коліна.
— Ти моя подруга! — крикнув він.
— Ненавиджу тебе! Ненавиджу! — волала Естер.
— Я дбаю про тебе, подобається тобі це чи ні! — не вгамовувався Том. — Думаєш, ти єдина, хто втратив маму й тата? Я такий же злий і самотній, як і ти, але не прагну нікого вбивати або перетворюватися на мисливця! Ти просто дурнувате дівчисько, що вічно скаржиться...
Але решта слів перетворилася на приголомшений схлип, тому що раптом він побачив місто в низині, Аерогавань і вершників, що наближалися до них так чітко, немов удень. Він побачив, як згасли зірки; як обличчя Естер завмерло, а її крик перервався, і тільки слина бризкала зі скривленого рота; як його власна тінь танцює на просякнутій кров’ю траві.
Нічне небо над скелями залило неземне сяйво, немов далеко на півночі, десь у Безкраю, зійшло нове сонце.
23 МЕДУЗА
Немов зачарована, Кетрін дивилася, як купол собору Святого Павла розкрився вздовж чорних швів, і його секції розгорнулися, немов пелюстки. Усередині, в самому центрі, щось повільно здіймалося й розпускалося, наче троянда чи орхідея з холодного білого металу. Грюкіт гідравлічних механізмів лунав по всьому майдану, а стіни Інженерію затремтіли.
— МЕДУЗА! — прошепотів Бевіс Под, стоячи в дверях у неї за спиною. — То був не ремонт собору! То була МЕДУЗА, вони звели її просто всередині Святого Павла!
— Гільдійці?
Вони обернулися і побачили когось з інженерів.
— Що ви тут робите? — процідив він. — Доступ сюди мають тільки співробітники відділу «Л»...
Раптом він замовк і витріщився на Кетрін. Вона побачила, що Бевіс також дивиться на неї розширеними від переляку очима. Вона не одразу зрозуміла, що сталося, але потім второпала. Дощ! Вона забула про емблему гільдії, ретельно намальовану в неї між очима, яка тепер стікала тоненькими червоними цівками.