Филип Дик – Три стигмати Палмера Елдрича (страница 17)
— Містере Булеро, Моніка каже правду, — проказав портфель, що його він досі тримав у руці.
— А ти звідки знаєш? — роздратовано запитав Лео.
— Бо я також перебуваю під впливом проксимців, — відповів портфель. — Ось чому я...
— Нічого не зробив,— закінчив Лео, поставивши портфель на землю.— Клятий Жуй-Ц! — сказав він як портфелю, так і дівчинці. — Він усе сплутав. Я не розумію, що, в біса, відбувається. Ти не Зої... ти навіть не знаєш, хто вона така. А ти... ти не доктор Смайл, і ти не спілкувався з Барні, а він не розмовляв з Роні Фуґате. Все це — лише наркотична галюцинація. До мене повернулися мої страхи перед Палмером Елдричем. Уся ця маячня про вплив проксимців і ти. Де це чувано, щоб портфелем заволоділи розумні істоти з іншої зоряної системи?
Страшенно обурений, він пішов від них геть.
Я знаю, що відбувається, — зрозумів Лео. У такий спосіб Палмер Елдрич намагається підкорити мій розум; це один із методів того, що колись називали промиванням мізків. Йому вдалося мене налякати. Він розмірено йшов далі й не озирався.
Це заледве не стало його фатальною помилкою. Щось — Лео помітив його краєм ока — стрибнуло йому до ніг; він відскочив убік, істота схибила, однак, зорієнтувавшись, одразу ж розвернулася і знову кинулася на нього, як на здобич.
— Щури нас не бачать, — крикнула дівчинка, — а от глюки — навпаки! Ліпше тікайте!
Не роздивившись до пуття істоти, Лео побіг; того, що він побачив, йому було достатньо.
Таке вже не спишеш на вплив Жуй-Ц. Адже це була не ілюзія, не пристрій, за допомогою якого Палмер Елдрич намагався його налякати. Глюк, чим би він не був, аж ніяк не походив із Землі і не був породжений уявою землянина.
За ним, полишивши портфель, бігла дівчинка.
— А як же я? — стривожено гукнув доктор Смайл.
По нього ніхто не повернувся.
— Містере Меєрсон, я обробив надані вами матеріали, — сказав з екрана відеофона Фелікс Блау. — Є підстави вважати, що ваш керівник, а також мій клієнт містер Булеро зараз перебуває на орбіті Землі, на штучному супутнику, зареєстрованому під назвою «Сигма 14-Б». Згідно з реєстром власників, супутник належить виробнику ракетного палива в Сент-Джорджі, штат Юта.
Він звірився з документами перед собою:
— «Робард Летейн Сейлз». «Летейн» — це торгова марка їхнього...
— Добре,— відказав Барні Меєрсон.— Я зв’яжуся з ними.
Як, на Бога, Лео потрапив
— Є ще дещо, що може вас зацікавити. «Робард Летейн Сейлз» зареєстровано чотири роки тому, в той самий день, що й Бостонську фабрику «Жуй-Ц». Як на мене, це аж ніяк не збіг.
— А як щодо того, аби забрати Лео з супутника?
— Ви можете звернутися до суду й отримати письмовий наказ про виконання вимог позивача...
— Надто довго, — відказав Барні. Глибоко в душі він відчував, що несе особисту відповідальність за те, що трапилося. Вочевидь, Палмер Елдрич влаштував прес-конференцію для того, щоб заманити Лео у свій маєток на Луні... а його, ясновидця Барні Меєрсона, чоловіка, який умів передбачати майбутнє, обвели круг пальця, і він бездоганно зіграв свою роль, відправивши Лео туди.
— Я можу надати вам близько сотні людей з різних відділів моєї організації. Ще п’ятдесят знайдете в «Наборах П. П.». Можете спробувати взяти супутник силою, — запропонував Фелікс Блау.
— І знайти його мертвим.
— Ваша правда,— закопилив губу Блау. — В такому разі можете звернутися до Гепберна-Ґілберта і попросити допомоги в ООН. Або спробувати зв’язатися — що ще неприємніше — з Палмером або тим, що зараз замість нього, і домовитися безпосередньо з
Барні обірвав зв’язок і одразу ж набрав міжпланетну лінію:
— З’єднайте мене з Палмером Елдричем на Луні. Це терміново. Будьте ласкаві, міс, якнайшвидше.
Поки він чекав на з’єднання, з протилежного кінця офісу почувся голос Роні Фуґате:
— Схоже, ми не матимемо часу перекинутися до Елдрича.
— Схоже, що ні.
Як вправно все влаштовано; Елдрич дозволив своєму супротивнику все зробити самому. І зі мною та Роні та сама історія; ймовірно, він упіймає нас так само. Насправді, Елдрич міг і чекати нашого прильоту на супутник; інакше навіщо він дав Лео доктора Смайла?
— Я от що думаю,— посмикуючи застібку блузки, сказала Роні. — Чи хочемо ми працювати на таку розумну людину? Якщо це, звісно, людина. Мені дедалі більше здається, що це не Палмер, а один із них. Думаю, нам треба з цим змиритися. Варто очікувати, що невдовзі Жуй-Ц захопить ринок. З дозволу ООН,— гірко додала вона. — А Лео, який принаймні один із нас і просто хоче заробити, загине або відступить...
Роні втупилася розлюченим поглядом поперед себе.
— Це вже патріотизм, — сказав Барні.
— Це інстинкт самозбереження. Я не хочу одного ранку виявити, що жую цю штуку і роблю те, що робить людина, коли вживає її замість Цукер-К. Переміщаючись... ну вже точно не у світ Прудкої Пет.
— Сер, на лінії міс Зої Елдрич. Говоритимете з нею? — сказала операторка відеофону.
— Гаразд, — смиренно погодився Барні.
На екрані з’явилося зменшене зображення стильно одягненої жінки з гострим поглядом із густим волоссям зібраним ззаду в пучок:
— Так?
— Це Меєрсон з «Наборів П. П.». Що нам треба зробити, аби повернути Лео Булеро?
Він почекав і, не отримавши жодної відповіді, уточнив:
— Ви ж знаєте, про що я кажу?
— Містер Булеро прибув у наш маєток і захворів, — помовчавши, відказала вона.— Він лежить у нашій лікарні. Коли йому стане краще...
— Чи може його оглянути наш корпоративний лікар?
— Звісно, — не змигнула й оком Зої Елдрич.
— Чому ви нас не повідомили?
— Це сталося щойно. Мій батько саме збирався вам подзвонити. Схоже, що це не більше, ніж реакція на зміну гравітації. Насправді, таке частенько трапляється зі старшими людьми, які сюди прилітають. Сила тяжіння в нас не наближена до земної, як на супутнику містера Булеро в Маєтку Вінні-Пуха. Тож, як бачите, все доволі просто.
Вона ледь всміхнулася.
— Він повернеться до вас щонайпізніше сьогодні ввечері. Ви в цьому сумніваєтесь?
— Я сумніваюсь, що він узагалі на Луні, — сказав Барні. — Підозрюю, зараз він перебуває на супутнику «Сигма 14-Б», який належить вашій фірмі з Сент-Джорджа. Чи це не так? А от у вашій лікарні ми знайдемо аж ніяк не Лео Булеро.
Роні вражено глянула на нього.
— Можете прилетіти й перевірити самі, — з кам’яним виразом обличчя відказала Зої. — Там
— Я прилечу до вас,— мовив Барні, хоча й розумів, що робить помилку.
Так підказував йому дар ясновидіння. Крім того, у протилежному кутку офісу підхопилася й завмерла на місці Роні Фуґате; вона також це вловила. Вимкнувши відеофон, він розвернувся до неї і сказав:
— Працівник «Наборів П. П.» вчинив самогубство. Чи якось так. Правильно? Про це напишуть у завтрашніх ранкових гомеозетах.
— Якщо слово в слово... — почала Роні.
— Та мені начхати, як там буде слово в слово.
Втім, він уже знав, що це станеться через його появу надворі. Опівдні на пішохідній рампі знайдено тіло чоловіка; причиною смерті стала надмірна доза сонячної радіації. Десь у центрі Нью-Йорка. Там, де його висадили люди Елдрича. Точніше висадять.
Барні міг передбачити це, навіть не будучи ясновидцем. Тим паче, що діяти за своїм передбаченням він не мав жодного наміру.
Понад усе його стурбувала світлина в гомеозеті, крупний план його власного, спаленого сонцем тіла.
Він став перед дверима офісу й просто стояв.
— Тобі не можна летіти, — мовила Роні.
— Не можна.
Після того, як він передбачив світлину, так точно. Доведеться Лео подбати про себе самому,— подумав Барні, — а тоді повернувся до столу й сів.
— Єдина проблема в тому, що, якщо він повернеться, тобі важко буде пояснити, в чому річ, — сказала Роні. — Чому ти нічого не зробив.