Филип Дик – Повне зібрання короткої прози. Том 2 (страница 92)

— Ми не знайдемо тут нічого живого, — сказав Гелловей. Він вказав рукою на нескінченне поле з уламків й іржі. — Вони зникли, вимерли багато років тому.

— Я не розумію, — протягнув Мейсон. — Як вони могли використати цілу планету?

— Ми спустошили Землю за тридцять років.

— Але ж не так! Вони використали Марс. Викопали все, що тут було, не лишилося нічогісінько, взагалі нічого. Це велетенська купа суцільного сміття.

Знервований Гелловей спробував запалити сигарету. Сірник заледве розгорівся й одразу згас. Чоловік почувався паморочливо і сонно, його серце важко калатало. Далеке сонце сідало, бліде й крихітне. Марс був холодним, самотнім і мертвим світом.

— Веселі, мабуть, були у них часи — дивитися, як вмирають їхні міста, — сказав Гелловей. — Ні води, ні корисних копалин, не лишилося навіть ґрунту. — Він підібрав жменю сухого піску й пропустив його крізь пальці.

— Передавач уже працює, — повідомив хтось із членів екіпажу.

Мейсон звівся на ноги й незграбно поплівся до передавача.

— Я доповім Дейвідсону про те, що ми тут знайшли. — Він схилився до мікрофона.

Янґ глянув на Гелловея.

— Що ж, гадаю, ми застрягли. На скільки вистачить припасів?

— На кілька місяців.

— А тоді — як марсіани, — Янґ клацнув пальцями і сперся на довгу вицвілу стіну зруйнованого будинку. — Цікаво, як вони виглядали.

— Семантична команда оглядає руїни. Може, вони щось і знайдуть.

За зруйнованим містом простягалися руїни, що колись були промисловою зоною. Поля покрученого устаткування — вежі, труби і машинерія. Засипані піском і частково заіржавілі. Поверхня землі була всіяна велетенськими зяючими виразками, роззявленими ямами на місцях, що колись були котлованами. Всюди виднілися входи до підземних шахт. Марс був весь подірявлений, поточений термітами. Ціла раса вкопалася в нього і не припиняла копати, намагаючись вижити. Марсіани висмоктали Марс до останньої краплі, а тоді пішли геть.

— Кладовище, — сказав Янґ. — Що ж, вони отримали те, на що заслуговували.

— Думаєш, це вони винні? А що їм було робити? Зникнути на кілька тисяч років раніше й залишити планету в кращій формі?

— Могли б залишити для нас бодай що-небудь, — вперто сказав Янґ. — Може, ми могли б викопати їхні кістки і зварити.

Хотів би я дотягнутися до когось із них, щоб...

Кілька членів екіпажу поспішали до них по піску.

— Гляньте на це! — вони несли купу металевих тубусів, цілі батареї блискучих циліндрів. — Гляньте, що ми викопали!

Гелловей звівся на ноги.

— Що це?

— Записи. Письмові документи. Віднесіть це семантичній команді! — Кармайкл вивалив свій оберемок під ноги Гелловею. — І це не все. Ми знайшли ще дещо — пускові майданчики.

— Пускові майданчики? Які?

— Для ракет. Старі вежі, жахливо іржаві. На іншому боці міста їх цілі поля. — Кармайкл витер піт з червоного обличчя. — Вони не вимерли, Гелловею, вони відлетіли. Вони все тут використали, а тоді покинули це місце.

Доктор Джад і Янґ схилилися над блискучими тубусами.

— Дайте мені хвилину, — повідомив схвильовано Джад, прикутий поглядом до дивного візерунку, який саме пропускали крізь сканер.

— Ти можеш це перекласти? — запитав нервово Гелловей.

— Вони справді полетіли. Знялися й відлетіли геть.

Янґ повернувся до Гелловея.

— Що ти про це думаєш? Виходить, зрештою вони не вимерли.

— Ти можеш сказати, куди вони поділися?

Джад похитав головою.

— На якусь планету, яку виявили їхні розвідувальні кораблі. Ідеальні клімат і температура. — Він відсунув сканер. — Під кінець марсіанська цивілізація переорієнтувалася на цю планету для втечі. Грандіозний проект, на який працювало все суспільство, геть усі. Вони три чи чотири століття витратили на те, щоб забрати з Марса все цінне й перевезти на іншу планету.

— І який був результат?

— Не такий уже й добрий. Планета була чудова, але їм довелося призвичаюватися. Очевидно, вони не були готові до всіх проблем, які поставали в процесі колонізації. — Джад вказав на циліндр. — Колонії швидко вироджувалися, неспроможні зберегти свої традиції й підтримувати належний технологічний рівень. Суспільство розкололося, потім почалася війна, варварство.

— Тож їхня міграція була провалом, — задумливо протягнув Гелловей. — Може, це взагалі неможливо здійснити.

— Це не був провал, — виправив його Джад. — Принаймні вони вижили. Це місце вже ні до чого не було придатним, тож краще вижити дикунами в чужому світі, ніж лишитися тут і померти. Вони так і пишуть на цих циліндрах.

— Ходімо, — сказав Янґ до Гелловея. Двоє чоловіків вийшли з модуля семантиків. Була ніч, небо всіяли блискучі зорі, зійшло два місяці. Вони холодно виблискували — два мертві ока в холодному небі.

— Це місце не годиться, — оголосив Янґ. — Ми не зможемо сюди переселитися, це виключено.

Гелловей подивися на нього.

— І що ти придумав?

— Це була остання з дев’яти планет, ми перевірили всі інші. — На обличчі Янґа було хвилювання. — На жодній з них неможливо вижити. Усі або смертоносні, або непридатні до життя, як ця купа сміття. Вся ця клята Сонячна система нам не підходить.

— То що робити?

— Доведеться залишити Сонячну систему.

— І куди ми полетимо?

Янґ вказав на марсіанські руїни, на місто й іржаві, погнуті ряди веж.

— За ними. Вони знайшли, куди піти, незайманий світ поза межами Сонячної системи. І вони винайшли якийсь двигун, який дозволив їм вийти за межі системи й дістатися туди.

— Ти пропонуєш...

— Піти за ними. Сонячна система мертва. Але далі, десь в іншій системі, вони знайшли світ для втечі, і вони змогли туди дістатися.

— Нам доведеться битися з ними, якщо ми висадимося на їхній планеті. Вони не схочуть її ділити.

Янґ сердито плюнув у пісок.

— Їхні колонії занепали, пам’ятаєш? Впали у варварство.

Ми їх здолаємо. Нам треба зібрати всю зброю — зброю, якою ми зможемо очистити від них планету.

— Не хотілося б до цього вдаватися.

— А що тоді нам робити? Сказати Дейвідсону, що ми застрягли на Террі? Дозволити людській расі перетворитися на підземних кротів? На сліпих повзунів?

— Якщо ми полетимо за марсіанами, то конкуруватимемо за їхній світ. Це вони його знайшли, тож він належить їм, а не нам. І можливо, що нам узагалі не вдасться відтворити їхнього двигуна, схеми могли загубилися.

Джад вийшов із семантичного модуля.

— У мене є ще трохи інформації. Тут вся історія: деталі про планету для втечі, її фауну і флору, дослідження тяжіння, густини повітря, корисних копалин, ґрунтів, клімату, температури — все.

— А як щодо їхнього двигуна?

— Це теж. Тут є все. — Джада трусило від захвату. — У мене є ідея. Покажемо схеми двигуна інженерній команді, і нехай спробують збудувати такий самий. Якщо це можливо, ми полетимо за марсіанами. Ми могли б якось ділити з ними планету.

— Бачиш? — сказав Янґ до Гелловея. — Дейвідсон скаже те саме. Це ж очевидно.

Гелловей відвернувся й попрямував геть.

— Що з ним? — запитав Джад.