Филип Дик – Повне зібрання короткої прози. Том 2 (страница 89)

Вільямсон похитав головою.

— Вибач, — він посунув документ назад до Роджерза. — Ми вже проголосували. Не хочу тебе засмучувати, але ми вже вирішили не приєднуватися. Це наше остаточне рішення.

Бойовий корабель першого класу вийшов на орбіту за межею гравітаційного поясу світу Вільямсона.

Командор Ферріз з’єднався з Центром Трансляції.

— Ми прибули. Що далі?

— Десантуйте команду зв’язківців, повідомте, щойно буде контакт з поверхнею.

За десять хвилин полковник Піт Метсон вже падав за бортом у герметичному гравітаційному костюмі. Він повільно дрейфував до блакитно-зеленої кулі внизу, перекручуючись у повітрі. Поверхня планети була вже близько.

Метсон приземлився, кілька разів підскочивши, а тоді, хитаючись, звівся на ноги. Він опинився поруч із лісом. У затінку велетенських дерев зняв захисний шолом. Міцно стискаючи бластер, Метсон рушив вперед, обережно пересуваючись поміж дерев.

Клацнули навушники.

— Є якась активність?

— Жодної, командоре, — відповів він.

— Праворуч від тебе поселення, можеш випадково на когось наштовхнутися. Продовжуй рухатися й спостерігай, решта команди вже десантується. Подальші інструкції надійдуть через мережу Трансляції.

— Чекатиму, — пообіцяв Метсон, тримаючи напоготові бластер. Він для проби націлився в далекий схил і натиснув на гашетку. Схил розсипався на порох, здійнявшись стовпом дрібних скалок.

Метсон видерся на довгий кряж і роззирнувся довкола, прикривши очі рукою.

Він побачив поселення. Воно було невеликим, десь як провінційне містечко на Террі, і виглядало цікаво. Метсон мить повагався, а тоді спритно спустився з кряжа й попрямував до будинків. Він рухався швидко і був насторожі.

Над ним з бойового корабля першого класу вже спускалися ще троє членів його команди, стискаючи рушниці і м’яко приземляючись на поверхню планети.

Роджерз згорнув Статут приєднання і повільно запхав назад до кишені.

— Ви усвідомлюєте, що робите? — запитав він.

У кімнаті запала мертва тиша. Вільямсон кивнув.

— Звичайно. Ми відмовляємося ставати частиною вашої системи Трансляції.

Пальці Роджерза непомітно натиснули на передавач мережі. Мережа ожила.

— Шкода це чути, — відповів він.

— Ти здивований?

— Не зовсім. Трансляція передавала цифровий звіт наших скаутів. Завжди була імовірність, що ви відмовитеся, і в мене є інструкції на цей випадок.

— І які в тебе інструкції?

Роджерз глянув на годинник.

— Поінформувати, що у вас є шість годин, щоб приєднатися до нас — або ж бути знищеними. — Він раптом звівся на ноги. — Мені шкода, що так склалося. Світ Вільямсона — одна з наших найцінніших легенд, але ніщо не має зруйнувати єдність Галактики.

Вільямсон теж підвівся. Його обличчя було попелясто-білим, кольору смерті. Вони з викликом дивилися один на одного.

— Ми будемо битися, — тихо сказав Вільямсон, судомно І стискаючи й розтискаючи кулаки.

— Це неважливо. Ви отримували координати Трансляції щодо розробки озброєння, ви знаєте, що є у нашого військового флоту.

Інші люди тихо сиділи на своїх місцях, заціпеніло витріщаючись у свої порожні тарілки. Ніхто не ворушився.

— Це справді необхідно? — різко запитав Вільямсон.

— Різноманіття культур треба уникнути, щоб Галактика могла залишатися мирною, — твердо відповів Роджерз.

— Ви знищите нас, щоб уникнути війни?

— Ми знищимо що завгодно, щоб уникнути війни. Ми не можемо дозволити нашому суспільству виродитися на непокірні провінції, що постійно сперечаються між собою і воюють — як ваші клани. Ми стабільні, бо не маємо навіть поняття різноманіття. Однаковість має бути збережена, а відмінності слід запобігти. Сама ідея має залишатися невідомою.

Вільямсон обміркував це.

— Ви думаєте, що зможете зберегти ідею різноманіття невідомою? Існує стільки семантичних відповідників, підказок, словесних слідів. Навіть якщо ви нас підірвете, це може повторитися десь іще.

— Ми ризикнемо, — Роджерз рушив до дверей. — Я повернуся на корабель і чекатиму там. Раджу вам переголосувати. Знаючи, як далеко ми готові зайти, можливо, результат буде іншим.

— Навряд чи.

Тієї ж миті мережа зашепотіла до Роджерза.

— На Трансляції Північ.

Роджерз пальцем підтвердив готовність слухати.

— У вашій зоні бойовий корабель першого класу, команда вже висадилася. Не відлітайте, доки вона не відступить. Ми наказали закласти міни з ядерними зарядами.

Роджерз не відповів. Його пальці судомно стиснули передавач.

— Що трапилося? — запитав Вільямсон.

— Нічого, — Роджерз прочинив двері. — Я маю терміново повернутися на корабель. Ходімо.

Щойно корабель Роджерза залишив світ Вільямсона, командор Ферріз вийшов з ним на зв’язок.

— Північ каже, що ти їх уже попередив, — сказав Ферріз.

— Так і є. Вона також безпосередньо сконтактувала з вашою командою, наказала готуватися атакувати.

— Мені доповіли. Скільки часу ти їм запропонував?

— Шість годин.

— Думаєш, вони поступляться?

— Не знаю, — відповів Роджерз. — Сподіваюся, але навряд чи.

Світ Вільямсона повільно обертався на оглядовому екрані зі своїми зеленими лісами, блакитними річками й океанами. Можливо, Терра колись теж так виглядала. Роджерз бачив бойовий корабель першого класу, велику сріблясту кулю, що повільно оберталася довкола планети.

Легендарний світ відшукали і вийшли з ним на зв’язок. Тепер його належало знищити. Він намагався цьому запобігти, але безуспішно, він не міг відвернути неминучого.

Якщо світ Вільямсона відмовляється приєднуватися до Галактичної культури, його знищення ставало необхідністю — похмурою і очевидною. Це був вибір між світом Вільямсона і Галактикою: щоб зберегти більше, слід пожертвувати меншим.

Він як міг зручно вмостився біля оглядового екрана і чекав.

Коли сплинули шість годин, з планети здійнявся ряд чорних цяток і повільно полетів у бік бойового корабля першого класу. Він упізнав їх — старомодні реактивні космічні кораблі.

Стрій антикварних військових суден, що піднімався у бій.

Планета не поступилася, вони збиралися битися. Вони були готові радше загинути, ніж відмовитися від свого способу життя.

Чорні цятки швидко збільшувалися і вже перетворилися на ревучі яскраві металеві диски, що летіли недоладним строєм. Жалюгідне видовище. Роджерз почувався дивно зворушеним, спостерігаючи, як реактивні кораблі розділяються на групи для контакту. Бойовий корабель Трансляції скоригував орбіту на безпечнішу й летів ледачою, ефективною дугою. Батареї енергетичних трубок висовувалися, шикучись зустріти атаку.

Раптом стрій старезних кораблів пірнув. Вони загуркотіли над крейсером і почали хаотично стріляти. Трубки крейсера взяли їх на приціл. Кораблі почали незграбно перешиковуватися, наближаючись для другої спроби, нового обстрілу.

Безбарвне енергетичне полум’я огорнуло їх, і вони зникли.

Командор Ферріз зв’язався з Роджерзом.

— Бідолашні дурні, — його важке обличчя було сірим. — Атакувати нас на цих бляшанках!