Филип Дик – Повне зібрання короткої прози. Том 2 (страница 85)
Гескел коротко кивнув.
— Вітаю, — він розвернувся й попрямував до дверей підвалу, ігноруючи обох. — Я буду внизу.
— Але ж Верне! — запротестувала Медж. — Що трапилося?
Верн на мить затримався біля дверей.
— Я звільнився.
— Що?!!
— Я звільнився. Я з ним розпрощався, більше жодного Ларсона. — Грюкнули двері в підвал.
— Господи! — заверещала Медж, істерично хапаючись за Тайлера. — Він збожеволів!
У підвалі Верн Гескел нетерпляче увімкнув світло. Він натягнув свою кепку залізничника й пересунув стілець до великого фанерного столу.
Хто далі на черзі?
«Домашні меблі Морріса». Великий стильний салон, де весь персонал дивився на нього зневажливо.
Він радісно потер руки. Більше їх не буде. Жодних зарозумілих консультантів, що зводять брови, коли він заходить. Лише стрічки для волосся, метелики й складені хусточки.
Верн схопив модель «Домашніх меблів Морріса» й розібрав її. Він працював гарячково, у страшенному поспіху. Тепер не можна було гаяти часу, коли він всерйоз узявся до справи. За мить два невеликі будиночки вже були приклеєні на звільненому місці. «Чистка взуття Рітца» і «Кегельбан Піта».
Гескел схвильовано захихотів. Логічний кінець для дорогого ексклюзивного салону меблів. Чистка взуття і боулінг. Саме те, на що він заслужив.
«Державний банк Каліфорнії». Він завжди ненавидів цей банк, якось вони не дали йому кредит. Верн вирвав модель.
Маєток Еда Тілдона і його клятий пес. Колись цей пес вкусив Верна за ногу. Модель полетіла геть. В голові Верна запаморочилося: він міг робити все, що заманеться.
«Побутова техніка Гаррісона». Якось вони продали йому бракований радіоприймач. Геть Гаррісона.
«Сигари-сигарети Джо». У травні 1949-го Джо дав йому свинцевий четвертак. Геть Джо.
Друкарня. Він ненавидів запах друкарської фарби. Нехай натомість буде пекарня, Гескел любив свіжоспечений хліб. Геть друкарню.
Елм-стріт була надто темною вночі, кілька разів він там перечепився. Треба більше вуличних ліхтарів.
На Гай-стріт замало барів, зате багато ательє, крамниць дорогих капелюхів, хутра і жіночого одягу. Він навиривав
Хтось повільно прочинив двері нагорі біля сходів. Медж зазирнула в підвал, бліда й перелякана.
— Верне?
— Що? — нетерпляче гаркнув на неї Верн.
Медж нерішуче спустилася сходами, за нею йшов доктор Тайлер, елегантний і вродливий у своєму сірому костюмі.
— Верне, усе гаразд?
— Звичайно.
— Ти... Ти справді звільнився з роботи?
Гескел кивнув. Він почав розбирати друкарню, ігноруючи дружину з доктором Тайлером.
— Але чому?!
— Нема коли пояснювати, — роздратовано пробурмотів Гескел.
Доктор Тайлер занервував.
— Я правильно розумію, що в тебе є важливіші справи, ніж робота?
— Так.
— А що саме ти робиш? — голос Тайлера зірвався, доктора трусило від хвилювання. — Працюєш над цим своїм містом? Змінюєш щось?
— Забирайтеся геть, — буркнув Гескел. Його вправні руки збирали невеличку милу «Пекарню Ланґендорфа». Він з любовною ніжністю склав її, побризкав білою фарбою, намалював перед входом стежку із жорстви і кущі. Верн відклав модель убік і взявся за парк. Великий зелений парк, якого Вудленду завжди бракувало. Він буде на місці готелю на Стейт-стріт. Тайлер потягнув Медж геть від столу, в куток підвалу.
— Боже праведний, — він тремтячими руками запалив сигарету, але та випала йому з руки й покотилася по долівці. Він не став її підбирати й дістав іншу. — Бачиш? Ти бачиш, що він робить?
Медж похитала головою.
— Що? Я не...
— Скільки він працював над цим? Усе життя?
Медж кивнула, збліднувши.
— Так, усе своє життя.
Обличчя Тайлера скривилося.
— Боже мій, Медж, ти ж тут збожеволієш. Мені самому заледве віриться. Ми маємо щось зробити.
— Що відбувається? — простогнала Медж. — Що...
— Він губиться в цьому, все більше й більше, — на обличчі приголомшеного Тайлера застиг вираз подиву і недовіри.
— Але ж він завжди сюди спускається, — невпевнено сказала Медж. — Хіба це новина? Він завжди хотів сюди втекти.
— Так, утекти, — Тайлер здригнувся, стиснув кулаки й опанував себе. Він пройшов через підвал до Верна і зупинився біля нього.
— Чого тобі? — буркнув Гескел, помітивши доктора. Тайлер облизав губи.
— Ти додаєш щось своє, нове, чи не так? Нові будівлі. Гескел кивнув.
Тайлер тремтячими пальцями доторкнувся до маленької пекарні.
— Що це? Пекарня? Де вона буде? — він обвів поглядом стіл. — Я не пам’ятаю жодної пекарні у Вудленді. — Він різко розвернувся до Верна. — Ти часом не намагаєшся покращити місто? Може, щось удосконалити?
— Геть звідси, — зловісно-спокійно відповів Гескел. — Під три чорти, обидва.
— Верне! — пискнула Медж.
— У мене багато роботи. Можеш принести бутербродів близько одинадцятої? Я сподіваюся доробити все сьогодні.
— Доробити? — перепитав Тайлер.
— Доробити, — підтвердив Гескел, повертаючись до свого міста.
— Ходімо, Медж, — Тайлер вхопив її за руку й потягнув до сходів. — Ходімо геть. — Він поперед неї піднявся сходами в коридор. — Ходи! — Щойно вони опинилися нагорі, він зачинив двері.
Медж витирала істеричні сльози.
— Він збожеволів, Поле! Що нам робити?
Тайлер задумався.
— Тихо. Я маю це обміркувати. — Він походжав туди-сюди з похмурим обличчям. — Уже скоро, це не триватиме довго, не за цих обставин. Сьогодні щось відбудеться.
— Що відбудеться?! Про що ти говориш?
— Його відхід у цей сурогатний світ, у покращену модель, яку він контролює. В яку він може втекти.
— Хіба ми нічого не можемо вдіяти?