Филип Дик – Повне зібрання короткої прози. Том 2 (страница 78)

П’ятеро роботів сиділи цілковито нерухомо. Це сталося. Те, чого вони боялися. Кроу відкинувся в кріслі, закурюючи сигарету. Роботи спостерігали за кожним його рухом — руками, сигаретою, димом і сірником, який він роздушив ногою. Цей день настав.

— Що ви пропонуєте? — запитав зрештою D з металевою гідністю. — Яке ваше рішення?

— Я пропоную роботам негайно евакуюватися з Землі. Скласти речі й відлетіти, емігрувати в колонії на Ґанімед, Марс і Венеру. Залишити Землю нам, людям.

Роботи враз попідводилися.

— Нечувано! Ми збудували цей світ. Це наш світ! Земля належить нам. Вона завжди нам належала.

— Справді? — запитав похмуро Кроу.

Роботи з переляку заклякли. Надзвичайно стривожені, вони завагалися.

— Звичайно, — зрештою промимрив D.

Кроу потягнувся до стосу плівок і звітів. Роботи злякано спостерігали за ним.

— Що це? — нервово запитав N. — Що у вас там?

— Плівки, — відповів Кроу.

— Які плівки?

— Історичні, — Кроу покликав одягненого в сіре слугу — людину, — і той квапливо заніс до кімнати плівковий сканер. Кроу подякував, і чоловік рушив до виходу. — Стривай. Можливо, ти захочеш залишитися й подивитися на це, друже мій.

Слуга на нього перелякано подивився, але пройшов углиб кімнати і став там, тривожно роззираючись.

— Що відбувається? — запротестував D. — Що ви робите?

Для чого це все?

— Дивіться, — Кроу увімкнув сканер і заправив у нього першу плівку. У повітрі над центром столу Ради з’явилося тривимірне зображення. — Дивіться уважно. Ви надовго запам’ятаєте цю мить.

Зображення стало чіткішим. Вони дивилися крізь Часове вікно. З’явилися кадри Тотальної війни. Люди-техніки, що гарячково працюють у підземній лабораторії. Вони щось збирають. Збирають...

— Це ж А! — пронизливо вигукнув слуга. — Робот А-типу! І вони його збирають!

Усі п’ятеро роботів Ради з переляку загуділи.

— Виведіть звідси цього слугу! — наказав D.

Нові кадри. Перші роботи A-типу виходять на поверхню на свій перший бій. Далі інші ранні роботи, що рухаються поміж руїн і попелу, обережно просуваючись уперед. Бій роботів. Вибухи білого світла. Блискучі хмари частинок.

— Перші роботи були солдатами, — пояснив Кроу. — Згодом почали розробляти досконаліші типи, які працювали техніками, лаборантами, інженерами.

На сцені з’явилася підземна фабрика. Ряди роботів, що стоять біля пресів і штампувальних машин. Вони працюють швидко і ефективно — під керівництвом людини-наглядача.

— Ці плівки — підробка! — гнівно вигукнув N. — Ви сподіваєтеся, що ми в це повіримо?

З’явилася наступна сцена. Роботи, вдосконалені типи, складніші й витонченіші. На них покладається все більше економічних і виробничих функцій мірою того, як людей винищує Війна.

— Спочатку роботи були примітивними, — пояснив Кроу. — Вони забезпечували елементарні потреби людей. Війна тривала, набувала все більших масштабів, з’являлися новіші типи роботів. Під кінець люди почали виготовляти типи D та Е, які вже дорівнялися до людей — а в понятійних здібностях їх навіть перевершували.

— Це нісенітниця! — заперечив N. — Роботи еволюціонували. Ранні типи були простими, бо вони були первинними ланками, примітивними формами, з яких постали складніші. Закон еволюції цілком пояснює цей процес.

З’явилася нова сцена. Останні етапи Війни. Роботи воюють з людьми. Зрештою роботи перемагають. Повний хаос останніх років. Нескінченні пустки, над якими пролітають попіл і радіоактивні частинки. Суцільні руїни.

— Усі архіви були знищені, — вів далі Кроу. — Роботи стали панувати, не знаючи як і чому, не знаючи, звідки вони самі постали. Але тепер ви бачите факти: роботи були створені людьми як допоміжні інструменти, а під час Війни вони вийшли з-під контролю.

Він вимкнув сканер, і зображення згасло. Приголомшені роботи сиділи і мовчали.

Кроу схрестив руки на грудях.

— Отже, що ви скажете? — він вказав великим пальцем на слугу, що зіщулився у глибині кімнати, вражений і заціпенілий. — Тепер знаєте і ви, і він. Як гадаєте, про що він зараз думає? Я скажу вам. Він думає...

— Звідки ви дістали ці плівки? — урвав його D. — Вони не можуть бути справжніми, це підробка.

— Чому їх не знайшли наші археологи?! — надривно закричав N.

— Я відзняв їх власноруч, — відповів Кроу.

— Власноруч?! Як це?

— Крізь Часове вікно, — Кроу жбурнув на стіл грубий пакунок. — Ось схема. Якщо хочете — можете зібрати власне Часове вікно.

— Машина часу! — D схопив пакунок і проглянув вміст.

Старече обличчя скривилося від обурення. — Ви підглядали в минуле, а отже...

— Він підглядав і в майбутнє! — несамовито вигукнув N. — У майбутнє! Це пояснює його бездоганні Списки. Він сканував їх наперед.

Кроу нетерпляче помахав своїми паперами.

— Ви почули мою пропозицію. Ви бачили плівки. Якщо ви відхилите мою пропозицію, я опублікую ці записи і схеми. Кожна людина у світі дізнається правдиву історію і свого походження, і вашого.

— То й що? — нервово запитав N. — Ми можемо дати собі раду з людьми. Якщо буде повстання, ми його придушимо.

— Справді? — Кроу раптом звівся на ноги, він враз посуворішав. — Добре поміркуйте. Громадянська війна на всій планеті, де по один бік люди з накопиченою за століттями ненавистю, по другий — роботи, вмить позбавлені свого міфу, які щойно дізналися, що з’явилися як механічні інструменти. Ви впевнені, що знаєте, хто переможе? Справді впевнені?

Роботи мовчали.

— Якщо ви залишите Землю, я не оприлюднюватиму записів. Обидві раси зможуть існувати далі, кожна з власною культурою і суспільством. Люди тут, на Землі, роботи — в колоніях. Ніхто не володар, ніхто не раб.

П’ятеро розлючених та обурених роботів завагалися.

— Але ми століттями працювали, щоб підняти з руїн цю планету! Це безглуздя! Що ми скажемо? Як ми пояснимо наш відхід?

Кроу хижо вишкірився.

— Ви можете сказати, що вашій величній панівній расі не місце на Землі.

Запала тиша. Четверо роботів N-типу, ставши колом і стиха перешіптуючись, знервовано дивилися один на одного. Масивний D сидів мовчки, лінзи його архаїчних латунних очей пильно розглядали Кроу. На обличчі робота застиг спантеличений вираз переможеного.

Джим Кроу спокійно чекав.

— Можна потиснути твою руку? — запитав сором’язливо L-87t. — Я скоро відлітаю однією з перших хвиль.

Кроу стримано простягнув руку. L-87t, знітившись, потиснув її.

— Сподіваюся, це спрацює, — вів далі L-87t. — Виходь іноді з нами на зв’язок, тримай у курсі.

Ззовні будинку Ради долинули голоси вуличних мегафонів, стривоживши перші присмерки пізнього полудня. Всюди в місті мегафони повторювали своє послання — директиву Ради.

Люди, кваплячись додому з роботи, зупинялися послухати. В однотипних будинках людського кварталу зацікавлені й уважні чоловіки й жінки, виринувши із звичної життєвої рутини, піднімали голови. Всюди, в кожному місті на Землі, роботи й людські істоти полишали свої заняття й дослухалися до ревіння урядових мегафонів.

— Це повідомлення від Вищої Ради. Рада постановила, що багаті планети-колонії Венера, Марс і Ґанімед залишаються у виключному користуванні роботів. Жодній людині не дозволено перебувати поза межами Землі. Щоб повною мірою скористатися винятковими ресурсами й зручними умовами життя, усі роботи Землі мають переселитися в одну з цих колоній на власний вибір.

Верховна Рада вирішила, що Земля не є належним місцем для роботів. Її спустошеність і напівзруйнований стан роблять планету непридатною для раси роботів. Усі роботи будуть переміщені до їхніх нових осель у колоніях настільки швидко, наскільки вдасться організувати транспортування.

Людям за жодних обставин не можна з’являтися на території колоній. Колонії залишаються у виключному використанні роботів. Людському населенню буде дозволено залишитися на Землі.

— Це повідомлення від Вищої Ради, яка постановила, що багаті планети-колонії Венера...

Кроу відійшов від вікна, цілком задоволений.

Він повернувся до свого столу і продовжив розкладати папери зі звітами в акуратні стоси, побіжно переглядаючи кожен перед тим, як покласти на відповідну купку.

— Сподіваюся, люди зможуть самостійно впоратися, — повторив L-87t. Кроу продовжував перевіряти звіти, маркуючи кожен своєю письмовою паличкою. Він працював швидко, вдумливо, цілковито занурившись у роботу. Кроу заледве помічав робота, що затримався біля дверей. — Ти можеш коротко розповісти мені, яке врядування ви тут утворите?