Филип Дик – Повне зібрання короткої прози. Том 2 (страница 60)

— Що ти маєш на увазі? Чому не можемо? Інших ми підсмажили...

— Тих ми схопили в глибокому космосі, а це Терра. Тут працюють закони Терри, а не військове право. — Френк махнув рукою в бік чоловіка на стільці. — І воно в людському тілі. Підпадає під звичайні цивільні закони. Ми маємо спочатку довести, що це не Лестер Геррік, а рексоріанський шпигун. Це важко, але можливо зробити.

— Як?

— Його дружина, вона може дати свідчення. Джил Геррік може підтвердити, що оце — не Лестер Геррік, це ж вона помітила зміну. Думаю, ми маємо шанси виграти справу в суді.

Був пізній полудень. Френк повільно їхав за кермом свого наземного авто. Вони з Джил мовчали.

— Тож це кінець, — нарешті промовила Джил. Її обличчя було незворушним і сірим, очі — сухими й блискучими. — Я знала, що все надто добре, аби бути правдою. — Вона спробувала усміхнутися. — Все здавалося таким чудовим.

— Я знаю, — відповів Френк. — Ця клята потвора. Якби ж тільки...

— Навіщо? — запитала Джил. — Навіщо він... Воно зробило це? Чому воно оселилося в тілі Лестера?

— Рексор IV старий, мертвий. Це вимираюча планета, на ній згасає життя.

— Я щось таке пригадую. Він, тобто воно, щось таке говорило, щось про Рексор. І що воно було щасливе забратися звідти.

— Рексоріанці — давня раса. Ті, що дожили до сьогодні, дуже слабкі. Вони століттями намагалися емігрувати, але їхні тіла надто кволі. Деякі намагалися втекти на Венеру — й одразу загинули. А десь століття тому вони винайшли цей спосіб.

— Але воно так багато знає про нас. Воно говорить нашою мовою.

— Не зовсім. Зміни, про які ти згадувала, ті дивні слова... Розумієш, рексоріанці мають лише приблизне уявлення про людських істот, певну ідеальну абстракцію, яку вони витворили з артефактів, до яких мали доступ на Рексорі. Переважно це книжки й подібна опосередкована інформація. Рексоріанське уявлення про Терру базується на терранській літературі сторічної давнини. Мова, традиції і стиль зі старих терранських книжок.

Тому воно і поводиться по-дивному старомодно. Воно добре вивчило Терру, але у непрямий і оманливий спосіб. — Френк криво посміхнувся. — Рексоріанці відстали на два століття, і це грає нам на руку. Так ми можемо їх вираховувати.

— А це... постійно відбувається? Це часто трапляється? Просто не віриться, — Джил стомлено потерла чоло. — Неначе сон. Важко усвідомити, що це справді сталося, я лише зараз починаю розуміти, що це означає.

— У галактиці повно чужих форм життя, паразитичних і деструктивних сутностей. На них не поширюється терранська етика. Ми постійно мусимо від них оборонятися. Лестер вирушив туди, нічого не підозрюючи, — і ця штука витіснила його, забравши тіло.

Френк поглянув на сестру. Обличчя Джил було незворушним. Вона сиділа рівно, склавши руки на колінах, і дивилася вперед. Її маленьке обличчя було суворим, очі широко розплющеними, але вона лишалася спокійною і зібраною.

— Ми спробуємо домовитися, щоб тобі не треба було з’являтися в суді, — вів далі Френк. — Ти можеш дати свідчення по відеофону, і їх приймуть як доказ. Я переконаний, що свідчень буде достатньо. Федеральні суди зроблять усе можливе, але їм треба бодай якісь докази.

Джил мовчала.

— То що скажеш? — запитав Френк.

— А що станеться після рішення суду?

— Ми знищимо його вібропроменями. Знищимо рексоріанську свідомість. Терранський патрульний корабель на Рексорі IV пошле загін, щоб знайти... ем... первісний вміст.

Джил охнула і здивовано поглянула на брата.

— Ти хочеш сказати...

— О так, Лестер живий. Він у підвішеному стані десь на Рексорі, в руїнах одного зі старих міст. Нам доведеться змусити їх його віддати. Вони не хотітимуть, але вони це зроблять, таке вже траплялося. І тоді Лестер знову буде з тобою, живий і здоровий, як раніше, а цей бридкий монстр, з яким ти зараз живеш, залишиться в минулому.

— Зрозуміло.

— Ось ми й приїхали.

Авто загальмувало перед помпезною федеральною будівлею Чистки. Френк виліз і притримав двері перед сестрою. Джил поволі вибралася.

— Усе гаразд? — запитав Френк.

— Звісно.

Вони зайшли, і агенти Чистки провели їх через екрани контролю вниз довгими коридорами. Високі підбори Джил відлунювали у зловісній тиші.

— Те ще місце, — зауважив Френк.

— Непривітне.

— Вважай це вдосконаленим поліцейським відділком. — Френк зупинився. Перед ними були двері з охороною. — Ми прийшли.

— Стривай, — Джил відсахнулася, її обличчя в паніці скривилося. — Я...

— Ми почекаємо, доки ти будеш готова, — Френк жестом попросив агентів відійти. — Я розумію, що це дуже неприємна справа.

Джил хвилину постояла, опустивши голову. Вона глибоко вдихнула, її маленькі кулачки стиснулися, а потім вона підвела голову, спокійна і серйозна.

— Ходімо.

— Ти готова?

— Так.

Френк відчинив двері.

— Ось і ми.

Вони увійшли. На них вичікувально дивилися директор Даґлас і три агенти Чистки.

— Чудово, — пробурмотів Даґлас із полегшенням. — Я вже починав хвилюватися.

Чоловік на стільці повільно звівся на ноги й підхопив свій піджак. Напруженими руками він міцно тримав ціпок з руків’ям зі слонової кістки, мовчав і тихо спостерігав, як жінка увійшла до кімнати, а за нею Френк.

— Це місіс Геррік, — сказав Френк. — Джил, це директор Чистки Даґлас.

— Я чула про вас, — тихо відповіла Джил.

— Тоді ви знаєте, чим ми займаємося.

— Так, я знаю, чим ви займаєтеся.

— Це дуже неприємна справа. Таке вже раніше траплялося, і я не знаю, чи Френк розповідав вам...

— Він пояснив ситуацію.

— Добре, — Даґлас розслабився. — Я радий. Це нелегко пояснити. Отже, ви розумієте, чого ми хочемо. У попередніх випадках ми ловили їх у глибокому космосі, а далі — вібротрубки і повернення первісного вмісту. Але цього разу ми маємо діяти за цивільним законодавством. — Даґлас взяв відеофіксатор. — Нам потрібні ваші свідчення, місіс Геррік. Оскільки фізичних змін не відбулося, ми не маємо жодних прямих доказів у цій справі. У нас є лише ваше свідчення про зміни в характері, щоб представити це в суді.

Він простягнув відеозаписувач. Джил повільно його взяла.

— Поза сумнівом, суд, визнає ваше свідчення. Суд дасть нам дозвіл, який ми хочемо отримати, і ми зможемо рухатися далі. Якщо зробимо це правильно, то сподіваємося повернути все як було.

Джил мовчки дивилася на чоловіка, що стояв з піджаком і ціпком у кутку.

— До того? — перепитала вона. — Що ви маєте на увазі?

— До зміни.

Джил розвернулася до директора Даґласа і спокійно поклала на стіл відеофіксатор.

— Про яку зміну ви говорите?

Даґлас зблід і облизав губи. Погляди всіх присутніх обернулися до Джил.

— Зміни в ньому, — він вказав на чоловіка.

— Джил! — гримнув Френк. — Та що з тобою? — Він підбіг до неї. — Що ти в біса робиш? Ти чудово знаєш, про яку зміну йдеться!

— Дивно, — задумливо протягнула Джил. — Я не помітила жодних змін.

Френк і директор Даґлас перезирнулися.

— Не розумію, — пробурмотів Френк розгублено.