Филип Дик – Повне зібрання короткої прози. Том 2 (страница 59)

— І що? — олівець жваво зашкрябав.

— І це справді дивні слова. Старі слова. Слова, яких більше ніде не почуєш.

— Архаїчна фразеологія? — напружено перепитав Френк.

— Так, — Джил походжала туди-сюди невеликою галявиною, тримаючи руки в кишенях своїх синтетичних шортів. — Застарілі слова, наче щось...

— Щось книжне?

— Так! Ти теж помітив?

— Я помітив, — обличчя Френка було похмурим. — Продовжуй.

Джил перестала походжати.

— А ти що думаєш? Які в тебе припущення?

— Мені треба більше фактів.

Вона замислилась.

— Він грається з Ґасом. Грається і жартує. І він... Він їсть.

— А раніше він не їв?

— Не так, як зараз. Тепер він по-справжньому любить їжу. Він приходить на кухню й пробує різноманітні комбінації. Вони з плитою працюють разом і готують купу всякої всячини.

— Мені теж здалося, що він став повнішим.

— Він набрав десять фунтів, він їсть, усміхається і жартує, він завжди люб’язний. — Джил соромливо поглянула вбік. — Він навіть... Романтичний! Він завжди казав, що це нераціонально. І його більше не цікавить робота, його дослідження токсинів.

— Зрозуміло. — Френк закусив губу. — Ще щось?

— Ще одна річ мене дуже дивує, я постійно звертаю на неї увагу.

— Яка саме?

— У нього бувають дивні провали...

Вибух сміху. Лестер Геррік з повними радості очима вибіг з будинку. Маленький Ґас біг слідом.

— У нас оголошення! — вигукнув Лестер.

— Оголосення! — підхопив Ґас.

Френк згорнув свої нотатки й запхав їх разом з олівцем до кишені піджака. Він повільно звівся на ноги.

— Яке?

— Давай ти, — сказав Лестер, беручи маленьку Гасову руку й виводячи малого вперед.

Повнувате обличчя Ґаса скривилося від зосередження.

— Я збираюся переїхати жити до вас, — заявив він, занепокоєно спостерігаючи за виразом обличчя Джил. — Лестер каже, що дозволяє. Можна? Можна, тьотю Джил?

Її серце сповнилося неймовірною радістю. Вона перевела погляд з Ґаса на Лестера.

— Ти... Ти справді не заперечуєш? — промовила вона дуже тихо.

Лестер обійняв її й пригорнув до себе.

— Звичайно, я не проти, — сказав він ніжно. Його очі були теплими й чуйними. — Ми б тебе так не дражнили, моя люба.

— Не дражнитися! — вигукнув схвильовано Ґас. — Більше не дражнитися! — вони втрьох з Лестером і Джил обійнялися. — Більше ніколи!

Френк стояв трохи поодаль з похмурим виразом. Джил помітила це і різко відступила.

— У чому річ? — затнулася вона. — Щось...

— Якщо ви вже закінчили, — звернувся Френк до Лестера Герріка, — я б хотів, щоб ти пішов зі мною.

Холодок стиснув серце Джил.

— Що таке? Можна я теж піду?

Френк похитав головою. Він зловісно рушив на Лестера.

— Ходімо, Герріку. Ми з тобою трохи прогуляємося.

Три федеральні агенти Чистки зайняли позиції за кілька футів від Лестера Герріка, тримаючи вібротрубки напоготові.

Директор Чистки Даґлас довго його оглядав.

— Ти певен? — нарешті запитав він.

— Цілком, — відповів Френк.

— Коли він повернувся з Рексора IV?

— Тиждень тому.

— І зміна була одразу помітна?

— Дружина відчула її, щойно його побачила. Жодних сумнівів, що це сталося на Рексорі. — Френк зробив багатозначну паузу. — І ви розумієте, що це означає.

— Розумію, — Даґлас повільно обійшов чоловіка на стільці, оглядаючи його з усіх боків.

Лестер Геррік сидів тихо, акуратно складений піджак лежав у нього на колінах. Він тримав руки на своєму ціпку з руків’ям зі слонової кістки, його обличчя було спокійним і незворушним. На ньому були м’який сірий костюм з подвійними манжетами, вільно пов’язана краватка і блискучі чорні черевики. Він мовчав.

— Їхні методи прості й безвідмовні, — сказав Даґлас. — Початковий психічний вміст видаляють і зберігають у якомусь підвішеному стані. Новий завантажується миттєво. Лестер Геррік, мабуть, вештався міськими руїнами Рексора, ігноруючи заходи безпеки — без щита чи навіть ручного екрану, — там вони його і взяли.

Чоловік на стільці заворушився.

— Я б дуже хотів поспілкуватися з Джил, — пробурмотів він. — Вона буде хвилюватися.

Френк відвернувся, на його обличчі була відраза.

— Боже, він досі прикидається.

Директор Даґлас із зусиллям опанував себе.

— Це вражає. Жодних фізичних змін, на вигляд ніяк не відрізниш. — Із суворим виразом він підійшов до чоловіка. — Слухай сюди, як ти там себе називаєш. Ти розумієш, що я кажу?

— Звісно, — відповів Лестер Геррік.

— Ти справді вважав, що тобі це так минеться? Ми зловили інших — тих, що були до тебе. Усіх десятьох. Навіть до того, як вони сюди дісталися, — Даґлас холодно посміхнувся. — Поклали вібропроменями одного за одним.

Обличчя Лестера Герріка побіліло. На його чолі проступив піт, і він витер його шовковою хустинкою, яку дістав з нагрудної кишені.

— Про що ви говорите? — пробурмотів він.

— Тобі нас не ошукати, вся Терра насторожі, пильнує вас, рексоріанців. Я здивований, що ти взагалі зміг звідти вибратися. Геррік, мабуть, був надзвичайно легковажним, інших ми зупинили ще на борту і підсмажили в глибокому космосі.

— У Герріка був приватний корабель, — тихо сказав один з чоловіків, що сидів у кімнаті. — Він приземлився нелегально, оминувши станцію перевірки. Немає жодних записів про його прибуття, бо він не реєструвався.

— Підсмажте цю штуку! — наказав Даґлас. Підступили троє агентів Чистки і скинули трубки на плече.

— Ні, — похитав головою Френк. — Ми не можемо. Тут є проблема.