Филип Дик – Повне зібрання короткої прози. Том 2 (страница 58)

— Проблеми? — обличчя Лестера світилося зсередини. — Ні, зовсім ні, — він кинув поглядом на свій годинник. — Саме час. Подивимось, мені знадобляться...

— Що трапилося?

— Я вирушаю в подорож, мене не буде тижні два чи три. Рексор IV відкрили для відвідувачів.

— Рексор IV? Ти туди вирушаєш? — Джил енергійно ляснула в долоні. — О, я завжди мріяла побачити стару систему, старі руїни й міста! Лестере, можна мені з тобою? Можна й мені туди? Ми ніколи не брали відпустки, а ти завжди обіцяєш...

Лестер Геррік здивовано витріщився на свою дружину.

— Тобі? — перепитав він. — Зі мною? — він злісно розсміявся і задоволено потер долоні. — Поквапся й збери мої речі, я довго на це чекав. Хлопець може лишатися з тобою, доки я не повернуся, але не довше. Рексор IV! Не можу дочекатися!

— Щось треба і пробачати, — сказав Френк. — Зрештою, він вчений.

— Мені байдуже, — відповіла Джил. — Я кину його, щойно він повернеться з Рексора IV. Я вирішила.

Її брат мовчав, глибоко замислившись. Він сидів на галявині в маленькому садку, випроставши ноги.

— Якщо ти підеш від нього, то зможеш знову вийти заміж. Ти ж досі маєш статус сексуально відповідної?

Джил впевнено кивнула.

— Ще б пак, жодних проблем. Може знайду когось, хто любить дітей.

— Ти часто думаєш про дітей, — зауважив Френк. — Ґас любить у тебе гостювати, але він не любить Лестера. Лес дістає його.

— Я знаю. Цей тиждень, коли його не було, був просто раєм. — Джил пригладила своє м’яке біляве волосся й мило почервоніла. — Мені нарешті весело, я почуваюся знову живою.

— Коли він повернеться?

— Ось-ось, — Джил стиснула свої кулачки. — Ми одружені вже п’ять років, і щорік стає все гірше. Він такий... Такий жорстокий. Геть холодний і безсердечний, вічно він і його робота, вдень і вночі.

— Лес амбітний, він хоче видертися на перші щаблі у своїй царині. — Френк ліниво закурив сигарету. — Він пробивний, тож, може, йому це і вдасться. На чому він спеціалізується?

— Токсикологія. Лестер винаходить для військових нові отрути. Це він розробив мідно-сульфатне опікове вапно, яке вони використали проти Каллісто.

— Це вузька сфера, не те що в мене, — Френк задоволено сперся на стіну будинку. — Є тисячі юристів Чистки. Я можу працювати роками і взагалі нікуди не просунутися. Але мене це влаштовує, я роблю свою роботу і насолоджуюся нею.

— Як би я хотіла, щоб Лестер теж так почувався.

— Може, він зміниться.

— Та ніколи він не зміниться, — гірко сказала Джил. — Тепер я це знаю, тому й вирішила від нього піти. Він завжди буде таким.

Лестер Геррік повернувся з Рексора IV іншою людиною. Випромінюючи щастя, він передав свою антигравітаційну валізу в руки робота.

— Дякую!

— Лесе! Що... — вражено видихнула Джил.

Лестер зняв капелюха й вклонився.

— Вітаю, моя люба! Ти чудово виглядаєш. Твої очі ясні й блакитні, вони світяться, наче незаймане озеро, напоєне гірськими струмками. — Він принюхався. — Здається, я відчуваю запах смачної трапези, що розігрівається на домашньому вогнищі.

— О, Лестере, — Джил нерішуче кліпнула, в її грудях забриніла непевна надія. — Лестере, що з тобою сталося? Ти такий... Ти якийсь інший.

— Справді, моя люба? — Лестер ходив по кімнаті, торкаючись речей і зітхаючи. — Який милий будиночок, такий чудовий і затишний. Ти не уявляєш, як добре тут бути. Повір мені.

— Я боюся в це повірити, — відповіла Джил.

— Повірити у що?

— Що ти говориш щиро, що ти не такий, яким був. Не такий, яким був завжди.

— А яким я був?

— Злим. Злим і жорстоким.

— Я? — Лестер насупився, потираючи губу. — Гмм, цікаво. — Він прояснів. — Що ж, це все в минулому. Що на обід? Я помираю від голоду!

Джил розгублено спостерігала за ним дорогою до кухні.

— Що захочеш, Лестере. Ти ж знаєш, у нашу плиту закладено максимальний набір.

— Звичайно, — Лестер кашлянув. — Тож може ми спробуємо середньо просмажений філейний стейк з цибулею? І грибним соусом. І білими булочками. З гарячою кавою. Може, ще морозиво і яблучний пиріг на десерт.

— Ти наче ніколи особливо не цікавився їжею, — здивовано відповіла Джил.

— Справді?

— Ти завжди казав, що сподіваєшся на появу ін’єкційного харчування. — Вона пильно розглядала свого чоловіка. — Лестере, що трапилося?

— Нічого, абсолютно нічого. — Лестер безтурботно дістав люльку і дещо незграбно її закурив. Крихти тютюну полетіли на килим. Він нервово нахилився й спробував їх позбирати. — Будь ласка, займайся своїми справами й не зважай на мене.

Може, я допоможу тобі готувати? Тобто чи можу я тобі чимось допомогти?

— Ні, — відповіла Джил. — Я впораюся. Можеш повертатися до роботи, якщо хочеш.

— Роботи?

— Твоїх досліджень. Токсинів.

— Токсинів? — Лестер розгубився. — До біса їх!

— Що ти таке кажеш, любий?

— Я маю на увазі, що почуваюся надто втомленим, принаймні зараз. А попрацюю пізніше. — Лестер повільно походжав кімнатою. — Я гадаю, що просто посиджу і понасолоджуюся поверненням додому. Рексор IV жахливий.

— Справді?

— Неймовірно, — Лестерове обличчя перекосила відраза. — Сухий і мертвий, старезний. Перетертий на порох вітром і сонцем. Жахливе місце, моя люба.

— Шкода це чути. Я завжди хотіла там побувати.

— Боже збав! — вигукнув схвильовано Лестер. — Залишайся тут, моя люба. Зі мною, удвох. Ми з тобою. — Його очі пройшлися кімнатою. — Двоє, так. Терра — чудова планета. Волога і сповнена життя. — Він радісно усміхався. — Просто чудова.

— Нічого не розумію, — сказала Джил.

— Розкажи все, що пригадаєш, — попросив Френк. Його робоолівець застиг напоготові. — Які зміни ти в ньому помітила? Мені цікаво.

— Чому?

— Просто це незвично, продовжуй. Ти казала, що одразу щось відчула? Наче він якийсь інший?

— Я одразу це помітила. Наприклад, вираз його обличчя: це не той важкий, практичний погляд, а якийсь привітний вираз. Розслаблений, поблажливий і по-своєму спокійний.

— Зрозуміло, — відповів Френк. — Ще щось?

Джил нервово зиркнула на задні двері будинку.

— Він же нас не чує?

— Ні, він у вітальні грається з Ґасом. Вони сьогодні венеріанські люди-видри. Твій чоловік збудував видрогірку у своїй лабораторії, я сам бачив, як він її розпаковував.

— Ще його мова.

— Мова?

— Те, як він говорить, які використовує слова. Слова, яких ніколи раніше не вживав. Цілі нові вирази, метафори. Я жодного разу не чула від нього метафори за п’ять років спільного життя. Він казав, що метафори неточні й оманливі. І...