Филип Дик – Повне зібрання короткої прози. Том 2 (страница 54)

Робот невпевнено відступив.

— Вибачте, що зупинив вас, сер. Сенатор у головній будівлі. Проходьте прямо.

— Чудово. — Каттер і Френклін минули робота. На круглому обличчі Каттера виступив піт. — Нам вдалося, — прошепотів він. — Тепер будемо сподіватися, що всередині немає тепів.

Френклін дістався до ґанку і почав повільно підніматися сходами, Каттер тягнувся за ним. Біля дверей Френклін зупинився, глянувши на молодшого чоловіка.

— Може, мені...

— Уперед, — Каттер виглядав напруженим. — Давайте зайдемо всередину. Там безпечніше.

Френклін підвів руку. У дверях щось гучно клацнуло — лінза сфотографувала його й відправила зображення на перевірку. Френклін мовчки молився. Якщо оголошення Чистки про розшук дісталося навіть сюди...

Двері розчинилися.

— Уперед, — випалив Каттер.

Френклін увійшов, роззираючись у напівтемряві. Він кліпав, призвичаюючись до тьмяного світла вестибюля. До них хтось ішов, якась постать, невисокий гнучкий силует, що швидко наближався. Волдо?

Худорлявий юнак з хворобливо-жовтим обличчям і восковою посмішкою увійшов до вестибюля.

— Доброго ранку, докторе Френклін, — привітався він, скинув на плече слем-рушницю і вистрелив.

Каттер і Ернест Аббад дивилися на липке місиво, що колись було доктором Френкліном. Обидва мовчали. Нарешті Каттер підвів руку, його обличчя побіліло.

— Обов’язково було його вбивати?

Аббад ворухнувся, раптом згадавши про його присутність.

— Чому ні? — він знизав плечима і спрямував слем-рушницю Каттеру в живіт. — Він був уже старим і не протримався б довго в таборі під захисним арештом[9].

Каттер дістав пачку сигарет і повільно закурив, не зводячи погляду з обличчя юнака. Він ніколи раніше не бачив Ернеста Аббада, але він знав, хто це. Він спостерігав, як юнак знічев’я копнув тіло на підлозі.

— То Волдо теж теп, — сказав Каттер.

— Так.

— Френклін помилявся. Волдо чудово розуміє наслідки свого законопроекту.

— Звичайно! Законопроект про заборону щитів — ключовий елемент нашого плану. — Аббад повів дулом слем-рушниці. — Знімай каптура. Я не можу тебе просканувати, і мене це нервує.

Каттер завагався. Замислений, він кинув сигарету на підлогу й роздушив підошвою.

— Чому ти тут? Зазвичай ти у Нью-Йорку, а сюди шлях далекий.

Аббад посміхнувся.

— Ми перехопили думки доктора Френкліна, коли він сів у машину до тієї дівчини — до того, як вона передала йому капюшон. Вона не встигла, і ми отримали її чітке візуальне зображення — побачене із заднього сидіння, звичайно. Вона розвернулася, щоб передати йому каптур. Чистка взяла її дві години тому. Вона чимало знала — наш перший реальний контакт. Ми змогли знайти твою фабрику й схопити більшість робітників.

— Справді? — тихо промовив Каттер.

— Вони під захисним арештом. Їхні каптури конфісковані, як і запаси для розповсюдження. Матриці розібрані. Наскільки мені відомо, ми схопили всю групу. Ти останній.

— Тоді хіба важливо, чи зніму я свій каптур?

Очі Аббада зблиснули.

— Знімай. Я хочу просканувати тебе, Майстре каптурів.

— Не розумію, про що ти говориш, — пробурмотів Каттер.

— Кілька твоїх людей здали нам твоє зображення — і деталі твоєї подорожі сюди. Я прибув, наперед повідомивши Волдо через нашу телепатичну систему оповіщення. Хотів бути тут особисто.

— Чому?

— Бо це подія. Велика подія.

— А яка твоя роль у цьому? — не вгавав Каттер.

Жовте обличчя Аббада перекосилося.

— Замовкни! Знімай! Я можу пристрелити тебе зараз же, але хочу спочатку просканувати.

— Добре, я зніму. Проскануй мене, якщо хочеш. Зніми повну пробу. — Каттер замовк, всерйоз задумавшись. — Це буде твій вирок.

— Про що ти говориш?

Каттер зняв каптур і кинув його на стіл біля дверей.

— Отже? Що ти бачиш? Що мені відомо — щось невідоме для інших?

Мить Аббад мовчав.

Нараз його обличчя скривилося, рот безгучно засмикався. Слем-рушниця затремтіла, Аббад заточився, його худорляве тіло забилося в конвульсіях. Він дивився на Каттера з жахом.

— Я дізнався про це зовсім нещодавно, — сказав Каттер. — У нашій лабораторії. Я не хотів цього використовувати — але ти змусив мене зняти каптура. Я завжди вважав своїм найважливішим відкриттям сплав — до цього. Але в певному сенсі це навіть важливіше, ти згоден?

Аббад не відповів. Його обличчя стало хворобливо-сірим, губи заворушилися, але не пролунало жодного звуку.

— У мене було передчуття — і виявилося, що воно не підвело. Я знав, що телепати є нащадками єдиної групи, результатом нещасного випадку — водневого вибуху на Мадагаскарі. Я багато про це думав. Більшість відомих нам мутантів з’являються рівномірно серед видів, які досягнули фази мутації. Не в поодинокій групі на одній території, а всюди, де тільки є представники цього виду.

Натомість причиною вашої появи стало пошкодження плазми статевих клітин невеликої групи людей. Ви не є мутантами в сенсі природного розвитку в еволюційному процесі. Вид людина розумна ще в жодному сенсі не досягнув фази мутації, тож, імовірно, ви не мали б бути мутантами.

Я провів дослідження — якісь біологічні, якісь суто статистичні, соціологічні. Ми зіставляли факти про вас, про кожного члена групи, якого могли знайти. Якого ви віку, чим заробляєте на життя, скільки з вас одружені, скільки в кого дітей. Зрештою я виявив факти, які ти зараз скануєш.

Каттер схилився до Аббада, пильно вдивляючись в обличчя юнака.

— Ти не справжній мутант, Аббаде. Ваша група існує через випадковий вибух. Ви відрізняєтеся від нас, тому що постраждав репродуктивний апарат ваших батьків. У вас немає однієї важливої риси, яка притаманна справжнім мутантам. — Слабка посмішка скривила обличчя Каттера. — Чимало з вас одружені, але немає жодних свідчень про дітей. Жодних! Жодної дитини тепа! Ви не здатні до розмноження, Аббаде. Ви стерильні, усі ви. Коли ви вимрете, інших уже не буде. Ви не мутанти, ви виродки!

Аббад захрипів, його тіло затремтіло.

— Я бачу це у твоїй свідомості, — він із зусиллям опанував себе. — Ти нікому про це не розповідав, правда ж? Ти єдиний, хто знає?

— Ще дехто знає, — відповів Каттер.

— Хто?

— Ти знаєш. Ти мене просканував, а оскільки ти теп, то й усі інші...

Аббад вистрелив, міцно притиснувши слем-рушницю до власних грудей, і розлетівся на шматки. Каттер відсахнувся, затуливши обличчя руками, заплющив очі й затамував подих.

Коли він забрав руки, нічого вже не лишилося.

Каттер похитав головою.

— Запізно, Аббаде, недостатньо швидко. Сканування миттєве — і Волдо перебуває в радіусі, а далі система оповіщення. І навіть якщо вони не встигли дізнатися від тебе, мене вони не зможуть не перехопити.

Позаду долинув шум. Каттер розвернувся. Агенти Чистки швидко просочувалися до зали, поглядаючи то на рештки на підлозі, то на Каттера.

Директор Росс невпевнено наблизився до Каттера, розгублений і наляканий.

— Що тут трапилося? Де...

— Проскануйте його! — відрізав Пітерз. — Приведіть сюди тепа, швидко. Приведіть Волдо. Дізнайтеся, що сталося.

Каттер іронічно посміхнувся.

— Звичайно, — сказав він і з полегшенням осів. — Проскануйте мене, мені немає чого приховувати. Приведіть тепа, нехай зніме пробу — якщо тільки ви ще зможете якогось знайти.