Филип Дик – Повне зібрання короткої прози. Том 2 (страница 35)
Він розгледів у темряві коробку з-під сигар, що лежала на землі.
— Тепер вони можуть повернутися, а я продовжуватиму свою роботу.
Він узяв дерев’яну коробку і прилаштував її під пахвою. Потім старий підняв парасолю і почимчикував у напрямку до тротуару за парковкою.
— Бувай, — сказав Біллінґз, зупинившись на хвильку. Томмі не відповів.
Міцно притиснувши рукою коробку з-під сигар, старий поквапився тротуаром геть.
Захеканий Біллінґз увійшов до свого помешкання, кинув парасолю в куток, всівся за письмовий стіл і поклав дерев’яну коробку перед собою. Якийсь час він так і сидів, набираючи повні груди повітря і розглядаючи біло-коричневі квадратики на кришці.
Отже, він переміг. Повернув їх собі. Тепер вони знову тут, і саме вчасно. Невідворотно наближалася дата подання звіту.
Біллінґз скинув піджак і жилетку, тремтливими руками підкотив рукава сорочки. Йому пощастило. Контроль над Проектом Б був вкрай обмежений, піддослідні практично не корилися правилам. Це, звичайно, саме по собі було проблемою. Піддослідні проектів А і Б спромоглися вийти з-під контролю. Вони повстали, порушили настанови, а відтак опинилися за межами програми.
Інша річ — новий вид, Проект В. Тепер усе залежало від них. Вони вислизнули з його рук, але тепер повернулися. Вони були під контролем, як і задумувалося. В керованих рамках.
Біллінґз стягнув Гумову стрічку й повільно, обережно підняв кришку.
І тут вони раптом шугнули назовні — всі гуртом. Одні помчали ліворуч, інші — праворуч. Дві вервечки мініатюрних фігурок стрімголов тікали. Один з чоловічків добіг до краю столу, зістрибнув додолу, приземлився на килимок, покотився й упав. За ним — другий, третій...
Біллінґз нарешті отямився і спробував їх зловити, нестямно тягнучи долоні. На столі лишалося тільки двоє. Він кинувся за одним, щоб упіймати, та не встиг. А другого...
Він таки схопив останнього чоловічка і міцно затис у кулаці. Його товариш обернувся і підбіг до кулака старого. Він щось тримав у руці. То була скалка, дерев’яна скалка, відколота від внутрішньої стінки сигарної коробки.
Чоловічок підбіг і щосили увігнав гострий кінець у палець старого.
Від болю Біллінґз зойкнув і розтиснув кулак. Полонений вивалився на стіл і покотився. Його товариш допоміг йому підвестися, підтяг до краю стола, і вже разом вони зістрибнули звідти на підлогу.
Біллінґз нахилився, обмацуючи підлогу, але чоловічки вже чимдуж помчали до балконних дверей. Ще один підібрався до штепсельної виделки від лампи і спробував витягнути її з розетки: марна справа. Тоді до нього приєднався ще один, і дві крихітні фігурки разом потягнули за дріт. Виделка вискочила з розетки й кімната поринула в пітьму.
Біллінґз намацав шухляду столу й зі скрипом її витягнув, висипавши все, що там було, на підлогу. Він знайшов велику коробку сірників і запалив одного.
Усі чоловічки вибігли на балкон.
Біллінґз кинувся за ними, і сірник погас. Він запалив ще один і затулив його рукою від вітру.
Чоловічки вже дісталися до поручнів і почали перелазити через край. Потім, ухопившись за гілки плюща, вони гайнули у темряву.
Він надто пізно дістався поручнів. Крихітні істоти встигли втекти, усі дев’ятеро, спустившись похилою покрівлею у темряву ночі.
Біллінґз збіг сходами на перший поверх, на задній ґанок, а потім — надвір. Біжучи уздовж стіни будинку, він дістався до місця, де ріс плющ.
Жодного руху, жодної активності. Тиша. Жодного сліду чоловічків.
Вони щезли, втекли. Вони заздалегідь продумали план втечі і реалізували його. Щойно він підняв кришку, як вони чкурнули двома колонами у протилежних напрямках. Вони все досконало спланували і втілили.
Біллінґз поволі піднявся нагору до своєї кімнати, відчинив настіж двері і зупинився, переводячи подих, усе ще приголомшений тим, що сталося.
Їх більше немає. Проект В завершено. Невдало, як і всі інші. І з тих же причин: повстання і прагнення до незалежності, звільнення з-під нагляду, втечі з-під контролю. Проект А вплинув на Проект Б, а тепер, у той же спосіб, скверна поширилася і на Проект В.
Біллінґз важко всівся за письмовий стіл. Довгий час він сидів нерухомо, мовчазний і замислений, поступово усвідомлюючи, що відбувається. Це не була його помилка, таке траплялося й раніше — двічі. І те саме траплятиметься знову. Кожний проект передає свої вади наступному, і так без кінця-краю. немає значення, скільки проектів буде задумано й реалізовано, завжди відбуватиметься те саме: заколот і втеча, відхилення від програми.
Зрештою Біллінґз простяг руку до свого звіту, спокійно знайшов сторінку, на якій зупинився, і вилучив з книги весь останній розділ з висновками. Не було сенсу зупиняти поточний Проект. Один Проект був вартий будь-якого іншого. Вони всі однакові — однаково невдалі.
Він це зрозумів, щойно побачив їх, відкривши кришку коробки з-під сигар. На них був одяг, мініатюрні костюмчики, як і на інших, ще задовго перед тим.
Клопіт через сфери
Нейтан Гал виліз зі свого наземного авто і подався пішки тротуаром, вдихаючи прохолодне вранішнє повітря. Поруч загриміли роботизовані вантажівки. Отвори в жолобах жадібно поглинали нічне сміття. Його погляд на мить вихопив заголовок:
ДОБУДУВАЛИ ТИХООКЕАНСЬКУ ПІДЗЕМКУ НАЛАГОДЖЕНО СПОЛУЧЕННЯ З АЗІЙСЬКИМ КОНТИНЕНТОМ
Тримаючи руки в кишенях, він ішов далі від роздоріжжя, шукаючи будинок Фарлі.
Ось уже й магазин «Світотворення» з його примітним гаслом «Придбай свій власний світ!», далі — коротенька обсаджена травою алея, що вела до спадистого, з навісом на фасаді, ґанку. Три сходинки, зроблені під мармур. На вході Гал махнув долонею перед кодовим променем, і двері розчинилися.
Всередині панувала тиша. Гал відшукав трубопідйомник на другий поверх і роззирнувся. Ніде нікого. Його обвівав струмінь теплого повітря, змішаного із ледь чутними запахами — запахами страв, людей і знайомих речей. Хіба вже всі порозходилися? Але ж ні. Сьогодні лише третій день. Вони десь тут, мабуть, на даху на терасі.
Він піднявся на другий поверх, де теж не було ні душі, але вже стиха долинали якісь звуки. Спочатку сміх, потім — чоловічий голос, потім — жіночий. Можливо, Джулії — принаймні він на це сподівався. Сподівався, що вона ще при свідомості.
Зібравши волю в кулак, він навмання натиснув кнопку перших-ліпших дверей. На третій-четвертий день конкурсних вечірок іноді ставало жорсткіше. Двері розчинились, але в кімнаті нікого не було. Дивани, порожні фужери, попільнички, використані тюбики для еротичної стимуляції, безладно розкиданий одяг.
Несподівано з’явилася Джулія Марлоу під руку з Максом Фарлі, а за ними — ще люди, ціла юрба. Збуджені, розпашілі, з блискучими, наче в лихоманці, очима. Увійшовши до кімнати, всі зупинилися.
— Нейте! — Джулія відпустила Фарлі і захекано підійшла до Гала. — Що, вже так пізно?
— Та вже третій день, — відказав Гал. — Привіт, Максе.
— Привіт, Гале. Всідайся зручніше і почувайся як удома. Може, щось вип’єш?
— Нічого не хочу. Не маю часу. Джуліє...
Фарлі зробив знак роботові-офіціанту і підхопив два фужери з його таці на грудях.
— Тримай, Гале. На одну склянку часу в тебе вистачить.
У дверях з’явився Барт Лонґстріт зі стрункою білявкою.
— Гале, ти вже тут? Ти не рано?
— А це вже третій день. Я по Джулію, якщо вона не передумала.
— Не забирайте від нас Джулії, — запротестувала струнка білявка. Її сукня була абсолютно прозорою для бокового зору і темно-синьою, якщо дивитися прямо.
— Члени журі у вітальні якраз виносять своє рішення. Лишайтеся. Зараз починається найцікавіше. — Вона підморгнула йому, її повіки були густо вкриті блакитною тушшю, очі — скляні й очманілі.
Гал подивився на Джулію.
— Якщо ти хочеш лишитися...
Джулія нервово взяла його за руку, присунулася ближче і, не припиняючи силувано посміхатися, прошепотіла йому на вухо:
— Нейте, заради Бога, забери мене звідси. Тут нестерпно. Прошу тебе!
Гал вловив її напружений тон, помітив побляклі від утоми очі. Він відчув німотне напруження, що судомами пройшло її напнутим до краю тілом.
— Гаразд, Джуліє, ми йдемо. Може, хочеш поснідати? Коли ти востаннє їла?
— Точно не знаю. Десь два дні тому. — Її голос затремтів. — Журі саме виносить рішення. Господи, Нейте! Тобі варто було б це побачити...
— Ніхто звідси не піде, доки журі не оголосить рішення, — пробурчав Фарлі. — Думаю, вони вже майже закінчили. Ти не подавався на конкурс Гале?
— Ні.
— Але ж як? Ти ж власник...
— Зовсім ні. — У Галовому голосі забриніли іронічні нотки. — У мене немає власного світу, Максе. Не хочу на це навіть дивитися.
— Ну, ти багато втрачаєш. — Макс одурманено усміхнувся, похитуючись на підборах. — Тепер саме час. Це найкрутіша конкурсна вечірка за останні тижні, але справжня розвага почнеться
— Я знаю, — Гал енергійно потяг Джулію до труболіфта на нижній поверх. — Ще побачимося. Бувай, Барте. Подзвони мені, як виберешся звідси.
— Стійте! — раптом вигукнув Барт, схиливши голову набік. — Обговорення закінчилося, зараз оголошуватимуть переможця. — Він рушив до вітальні, і збуджена юрба кинулася за ним. — Гале, Джуліє, ви йдете?
Гал поглянув на дівчину.
— Добре, ми ще хвильку побудемо. — Вони неохоче пішли за іншими.