Евгений Федоровский – «Штурмфогель» без свастики (страница 35)

Лахузен розвів руками.

— Тепер від Перро нас поведе пряма дорога до Марта з його рацією в Лехфельді… — жорстко промовив Коссовські.

— Ось тому ми й вирішили дати вам першу роль, оскільки ви досягли найбільших успіхів у цій справі, — сказав Лахузен. — Від того, наскільки вдало ви проведете операцію, залежатиме ваше підвищення по службі.

— Я завжди служив рейху та фюрерові… — почав, підвівшись, Коссовські.

— Так, так… — перебив його Лахузен. — Ви були ретельним працівником. Тільки не оступіться зараз. Регенбаха, повторюю, треба взяти живим. Пароль: «Ізольда».

Лахузен натиснув на кнопку дзвінка. До кабінету ввійшли три співробітники абверу. Одного з них Коссовські вже знав — це був шофер, який возив його до Лехфельда.

— Досить спритні хлопці, — похвалив Лахузен. — Ви поїдете з ними, капітане. Ще! І як тільки візьмете Ре-генбаха, відразу ж подзвоніть мені. Я чекатиму вас.

… О другій годині машина зупинилася біля під'їзду аристократичного особняка недалеко від Тіргартенпарку. З темряви виросли дві тіні в цивільному. Коссовські назвав пароль.

— При будь-якому підозрілому шарудінні ламайте двері й беріть, — сказав Коссовські абверівцям. — Я ж подзвоню йому з автомата.

«Якщо Регенбах ще ні про що не здогадується, спробую взяти його без зайвого шуму, а то й справді, чого доброго, спробує пустити собі кулю в лоба», — подумав він, засовуючи в автомат десятипфенігову монету.

В трубці досить довго лунали гудки. Нарешті хтось підняв трубку і тримав її в руці, неначе роздумуючи, відповідати чи не відповідати.

— Пан майор? — запитав тоді Коссовські.

— Так, — сонним голосом відповів Регенбах.

— Вибачте за пізній дзвінок, але я щойно повернувся з Лехфельда й привіз приголомшливе повідомлення, з яким не можна зволікати.

— Що трапилося? Вам пощастило виловити Марта?

— Дозвольте мені заїхати до вас і все пояснити.

Якийсь час Регенбах вагався:

— Ви де зараз?

— Зовсім поряд, дзвоню з автомата.

— Добре, чекаю.

Коссовські кинувся до особняка Регенбаха.

— Станьте в затінок. Беру його сам, — шепнув він абверівцям.

Через п'ять хвилин Коссовські натиснув на кнопку дзвінка.

Регенбах зустрів його в піжамі та капцях.

— Тут нікого нема? — запитав Коссовські.

З глибини спальні пролунав гавкіт.

— Припини, Зізі! — звелів жіночий голос, і собака вгамувалась.

Регенбах з Коссовські пройшли до кабінету. Досвідченим оком Коссовські обмацав кишені Регенбаха й переконався, що там пістолета нема.

— Ну? — нетерпляче запитав Регенбах.

— Перро…

— Що — Перро?

— Я привіз наказ арештувати вас, Перро…

Регенбах зблід. Рука впала на шухляду письмового столу.

— Відійдіть! — крикнув Коссовські.

За дверима почулися кроки. Той абверівець, який був шофером у Коссовські, підійшов до майора й спритно защіпнув наручники.

— Що трапилось, Еві? — розштовхавши офіцерів, до кабінету стрімко ввійшла гарна жінка в халаті з барвистого японського шовку.

— Заспокойся, люба, — промимрив Регенбах й опустив голову.

— Фрау, дайте одяг вашому чоловікові, — наказав Коссовські.

— Я поскаржуся штандартенфюрерові! — жінка гордо відкинула біляве волосся.

— Марно, Лезі, — Регенбах раптом випрямився і просто у вічі подивився на Коссовські. — Ви непогано зробили це, Зігфріде.

… Лише на світанку Коссовські дістався до власного дому. Голову ломило від нестерпного болю. Він розумів, що йому треба бути присутнім на першому допиті Регенбаха. Від першого допиту, як це часто буває, залежали й інші допити. На першому допиті якоюсь мірою можна визначити вдачу злочинця, його стійкість, мужність чи боягузтво, його поведінку надалі. Але він так утомився, що Лахузен сам помітив землянистий колір його обличчя й запропонував поїхати додому, як слід виспатися. Надто важким і нервовим був цей день навіть для такого досвідченого контррозвідника, як Коссовські.

Розділ одинадцятий

ЛУНА В БЕЗКРАЙНЬОМУ НЕБІ

Наприкінці серпня 1942 року до Житомира виїхав начальник політичної розвідки СС Вальтер Шелленберг. У польовій штаб-квартирі рейхсфюрера він висловив Гіммлерові думку про те, що, поки німецькі війська наступають на Сталінград, треба дійти «компромісної угоди» з Англією та США.

Шелленберг був досить далекоглядним у питаннях політики. Одним з перших серед найвищих чинів рейху він збагнув, що війна з Росією набирає затяжного й, отже, згубного для Німеччини характеру. Володіючи колосальними ресурсами на Уралі та в Сибіру, росіяни випускають дедалі більше танків, літаків, гармат, боєприпасів. Дедалі сильніше зростає опір, поширюється партизанська боротьба, росте опозиція і в самій Німеччині.

Якщо об'єднатися з США та Англією, то ще може з'явитися шанс на перемогу.

Доведеться відмовитись од колишньої мрії про світове панування й розподілити російський пиріг на трьох. Щоб «зосередитися на конфлікті зі Сходом», Гіммлер та Шелленберг збиралися запропонувати західним державам такий план: вермахт виводить свої війська з Північної Франції, Голландії й Бельгії. Після розгрому Радянського Союзу Німеччина передає Англії район між Об'ю та Леною, а Сполученим Штатам — район між Леною, Камчаткою та Охотським морем.

Доведеться підказати фюрерові думку: поки не пізно, піти на мирову з томмі та янкі!

Льотчики Лехфельда прокинулися в одну хвилину від важкого гудіння літака. Вони добре розумілися на звуках своїх машин, але гул, що покотився небом, був їм незнайомий. Вони висипали на веранду, але літак уже сховався в неясній досвітній імлі.

Два Ме-109 злетіли й помчали в той бік, куди зник невідомий літак.

Через кілька хвилин з аеродрому на мотоциклі приїхав Гехорсман.

— Бачили, панове? — крикнув він знизу.

— Що трапилось, Карле? — запитав Вендель.

— Трапилося те, чого можна було давно сподіватись.

— Та кажи ж до ладу!

— В службі оповіщення спали, дияволи… Він шугнув он звідки й пролетів над смугою.

— А ти, йолопе, думав, що він вирішив сідати?

— Я не думав, а просто чергував у майстерні, — образився Гехорсман.

— Якої марки був літак?

— «Москіто».

— Тепер дідька лисого доженеш…

— Може, зіб'ють зенітники? — спитав пілот Шмідт.

— Ха, ти бачив, щоб вони коли-небудь збивали? — засміявся Вендель.

Суперечка урвалася, коли пілоти почули, що наближається гул. Винищувачі вигулькнули з-за лісу й одразу плюхнули на землю. Мотор одного з них сильно димів. Льотчики побігли до аеродрому.

— Ну як, Паулю? — закричали вони Піхту, який вилазив із кабіни.

Піхт лише махнув рукою.