Эрнест Клайн – Першому гравцеві приготуватися (страница 70)
Ми летіли на захід, на кілька годин випереджаючи схід сонця, тому коли приземлились, було все ще темно. Ми з Ейч просто заціпеніли, коли вийшли з літака, здивовано поглядаючи на місце навколо нас. Навіть у тьмяному світлі місяця краєвид був захоплюючим. З усіх сторін нас оточували темні, високі силуети гір. Вздовж долини позаду нас тягнувся ряд синіх вогнів, окреслюючи приватну злітно-посадкову смугу Оґа. Безпосередньо попереду на краю злітно-посадкової смуги були круті сходи, що вели до грандіозного особняка, побудованого на плато поблизу основи гірського хребта. На відстані з вершин спадало декілька водоспадів.
— Схоже на Рівенделл, — сказала Ейч, забираючи мої слова.
Я кивнув.
— Виглядає точнісінько як Рівенделл у фільмах «Володар перснів», — сказав я, все ще дивлячись захоплено. — Дружина Оґа була великою фанаткою Толкіна, пам’ятаєш? Він збудував це місце для неї.
Ми почули електричний гул позаду — склались сходи літака і зачинилися двері. Двигуни знову завелись і літак приготувався злетіти. Ми стояли і спостерігали за його запуском в чисте, зоряне небо. Тоді розвернулися і почали підніматись сходами, що вели до будинку. Коли ми нарешті досягли вершини, Оґден Морроу вже чекав.
— Ласкаво прошу, друзі мої! — заревів Оґ, розмахуючи руками на знак вітання.
Він був одягнений у картатий халат і капці у вигляді кроликів.
— Ласкаво прошу до мого будинку!
— Дякую вам, сер, — сказала Ейч. — Дякую за запрошення.
— Ах, ви напевно Ейч, — відповів він, стискаючи їй руку.
Якщо він був здивований її виглядом, то не показував цього.
— Впізнаю ваш голос.
Він підморгнув їй, а тоді обійняв. Тоді повернувся і обійняв мене.
— А ви, значить, Вейд — тобто, Парзіваль! Ласкаво прошу! Ласкаво прошу! Це дійсно честь зустріти вас обох!
— Це для нас честь, — сказав я. — Ми дійсно вдячні за допомогу.
— Ви вже достатньо дякували мені, так що припиняйте вже! — він повернувся і повів нас через широку зелену галявину до свого величезного будинку. — Я не можу сказати вам, наскільки добре мати гостей. Сумно сказати, але я тут зовсім сам, відколи померла Кіра. — Він помовчав; потім розсміявся. — За винятком, звичайно, моїх кухарів, покоївок і садівників. Але всі вони тут живуть, тому не вважаються гостями.
Ні я, ні Ейч не знали, що відповісти, тому просто продовжували посміхатися і кивати. Зрештою я набрався сміливості і спитав:
— А інші вже теж приїхали? Шото і Арт3міда?
Те, як я сказав «Арт3міда» змусило Морроу довго і голосно гиготіти. Через кілька секунд я зрозумів, що Ейч теж сміялася.
— Що? — сказав я. — Що смішного?
— Так, — відповів Оґ, посміхаючись. — Арт3міда прибула першою, кілька годин тому, а літак Шото приземлився близько тридцяти хвилин тому.
— Ми з ними зустрінемося зараз? — запитав я, невдало приховуючи свою тривогу.
Оґ похитав головою.
— Арт3міда вважає, що зустріч з вами прямо зараз буде непотрібним відволіканням. Вона хотіла почекати до завершення «великої події». І Шото погодився, — він секунду вивчав мене. — Мабуть, це
Я кивнув, відчуваючи дивне поєднання полегшення та розчарування.
— Де вони зараз? — запитала Ейч.
Оґ переможно підняв кулак у повітря.
— Вони вже в ОАЗі, готуються до нападу на «шісток»! — Його голос луною відбився від землі та високої кам’яної кладки особняка. — Йдіть за мною! Час наближається!
Ентузіазм Оґа повернув мене до тями і я відчув у шлунку нервовий вузол. Ми пішли за нашим добродієм у халаті через широкий двір, залитий місячним сяйвом. Підходячи до основного будинку, ми проминули невеликі ворота в квітучий сад. Місце для саду було дивне, і я не міг зрозуміти його мету, поки не побачив у самому центрі великий надгробний камінь. Тоді я зрозумів, що це має бути могила Кіри Морроу. Але навіть при яскравому місячному світлі було занадто темно, щоб розібрати напис на камені.
Оґ завів нас через головний вхід особняка. Світло всередині було вимкнене, але замість того, щоб його ввімкнути, Морроу взяв зі стіни справжній
Йдучи за Оґом, я набирався мужності, щоб поговорити з ним.
— Слухайте, я знаю, що зараз, мабуть, не найкращий час, — сказав я. — Але я великий шанувальник вашої роботи. Я ріс, граючи в інтерактивні розвивальні ігри «Halcydonia Interactive». Вони навчили мене читати, писати, рахувати, вирішувати головоломки…
Я продовжував торохкотіти, поки ми йшли, розповідаючи про улюблені ігри його компанії і захоплюючись Оґом.
Ейч, напевно, думала, що я підлещувався, тому що хихотіла протягом всього мого монологу, але Оґ сприйняв його спокійно.
— Це чудово чути, — сказав він, щиро задоволений. — Ми з дружиною пишалися цими іграми. Я радий, що у вас залишились про них теплі спогади.
Завернувши за ріг, ми з Ейч завмерли перед входом до гігантської кімнати, заповненої рядами старих відеоігор. Ми знали, що це колекція класичних відеоігор Джеймса Галлідея — колекція, яку він залишив Морроу після смерті. Оґ озирнувся і побачив, що ми зупинились біля входу, і повернувся нас забрати.
— Обіцяю провести вам екскурсію пізніше, коли все закінчиться, — сказав Оґ важко дихаючи.
Він рухався швидко як для людини його віку і розміру. Він повів нас спіральними кам’яними сходами вниз до ліфта, яким ми спустилися до підвалу Оґа. Декор тут був набагато сучаснішим. Ми йшли за Оґом лабіринтом килимових коридорів, поки не досягли семи круглих дверних отворів, кожен з яких було пронумеровано.
— Ось і прийшли! — сказав Морроу, жестикулюючи факелом. — Це мої імерисивні станції ОАЗи. Найновіші установки «Габашоу». ОIR-9400.
— Дев’ять тисяч чотириста? Без жартів? — Ейч аж присвиснула. — Здуріти можна.
— А де решта? — запитав я, нервово озираючись навсібіч.
— Арт3міда і Шото вже в другій і третій кабінках, — сказав він. — Перша кабінка моя. Ви можете обирати з решти.
Я дивився на двері, гадаючи, за якими була Арт3міда.
Оґ показав на кінець коридору.
— В роздягальнях ви знайдете тактильні костюми всіх розмірів. Ідіть, одягніться і взуйтесь!
Він широко посміхнувся, коли ми з Ейч через кілька хвилин вийшли з роздягальні одягнені в абсолютно нові тактильні костюми і рукавички.
— Дуже добре! — сказав Оґ. — Тепер обирайте кабінку і заходьте. Годинник цокає!
Ейч повернулася до мене обличчям. Я бачив, що вона хотіла щось сказати, але не знаходила слів. Через кілька секунд вона простягнула руку в рукавичці. Я її потис.
— Удачі, Ейч, — сказав я.
— Удачі, Зі, — відповіла вона.
Тоді повернулася до Оґа і сказала:
— Ще раз дякую, Оґ.
Перш ніж він встиг відповісти, вона встала навшпиньки і поцілувала його в щоку. А тоді зникла в дверях четвертої кабінки і вони за нею зачинилися.
Оґ посміхнувся їй услід і повернувся до мене обличчям.
— Весь світ допомагає вам чотирьом. Постарайтеся не підвести.
— Ми зробимо все, що в наших силах.
— Я знаю.
Він простягнув мені руку і я потис її.
Я ступив крок до кабінки, а тоді повернув назад.
— Оґ, а можу я поставити вам одне запитання? — сказав я.
Він підняв брову.
— Якщо ти хочеш запитати, що всередині Третіх воріт, я поняття не маю, — сказав він. — І навіть якби мав, то не сказав би. Ти повинен знати, що…
Я похитав головою.
— Ні, не це. Я хотів запитати, що спричинило кінець вашої дружби з Галлідеєм. У всіх дослідженнях, які я провів, я так і не знайшов відповіді. Що трапилося?
Морроу секунду вивчав мене. Йому ставили це запитання під час інтерв’ю багато разів і він завжди його ігнорував. Я не знаю, чому він вирішив розповісти мені. Можливо, він чекав усі ці роки, щоб комусь розказати.