Эрнест Клайн – Першому гравцеві приготуватися (страница 28)
— Тобі напевно захочеться покращити свої лицарські навики. Знаєш, у період між зараз і до півночі.
Він на мить здивувався, а тоді обличчя осяяла посмішка розуміння.
— Догнав, — сказав він. — Спасибі, друже.
— Щасти.
Коли вікно дзвінка погасло, я задався питанням, як ми з Ейчем зможемо залишитися друзями під час всього, що чекає на нас попереду. Жоден з нас не хотів працювати в команді, тож від цього моменту ми прямі конкуренти. Чи я з часом шкодуватиму, що допоміг йому сьогодні? Чи злитимуся, що мимоволі привів його до схованки Мідного ключа?
Я відкинув ці думки і відкрив мейл від Арт3міди. Це був старомодний лист.
Я перечитав її повідомлення кілька разів, посміхаючись, наче дурненький школяр. Тоді набрав відповідь:
Переписавши його кілька десятків разів, я натиснув на кнопку «Відправити». Тоді відкрив скріншот загадки про Нефритовий ключ і почав його вивчати склад за складом. Але я ніяк не міг зосередитися. Як сильно я не намагався, думки поверталися до Арт3міди.
Ейч пройшов Перші ворота на початку наступного дня.
Його ім’я з’явилося на Табло на третьому місці, з рахунком у 108 000 очок. Вартість здобуття Мідного ключа знизилась для нього ще на 1000 очок, але вартість проходження перших воріт залишилася незмінною — 100 000.
Я повернувся до школи того ж ранку. Думав прикинутися хворим, але переживав, що моя відсутність може викликати підозри. Коли я прийшов, то зрозумів, що хвилюватися не було потреби. Через раптове пожвавлення інтересу до Полювання не з’явилися більше половини студентів і кілька вчителів. Так як всі в школі знали мого аватара під ім’ям Вейд3, ніхто не звернув на мене жодної уваги. Тиняючись коридорами непоміченим, я вирішив, що мені подобається мати секретну особистість. Я почувався наче Кларк Кент або Пітер Паркер. Думаю, моєму батьку це б сподобалось.
Того ж дня Ай-р0к надіслав нам з Ейчем мейли, намагаючись шантажувати. Він сказав, що якщо ми не скажемо йому, як знайти Мідний ключ і Перші ворота, він запостить усе, що про нас знає, на кожному можливому мисливському форумі. Коли ми відмовилися, він виконав свою погрозу і почав розповідати всім, хто бажав слухати, що ми з Ейчем були учнями на Людусі. Звичайно, у нього не було можливості довести, що він дійсно нас знає, і на той час сотні інших мисливців називали себе нашими близькими друзями, тому ми з Ейчем сподівалися, що його пости залишаться непоміченими. Але цього, звичайно, не сталось. Принаймні двоє інших мисливців були досить розумними, щоб з’єднати точки між Людусом, Лімериком і «Tomb of Horrors». Наступного дня після того, як Ай-р0к випустив кота з мішка, в четвертому слоті на Табло з’явилося ім’я «Дайто». Потім, менш ніж через п’ятнадцять хвилин, в п’ятому слоті з’явилося ім’я «Шото». Якимось чином вони обидва отримали копію Мідного ключа в один день, не чекаючи оновлення сервера опівночі. Через кілька годин обидва пройшли Перші ворота.
Ніхто не чув про цих аватарів раніше, але їхні імена ніби вказували на те, що вони працюють разом, як дует або в складі клану. «Шото» і «дайто» були японськими назвами для коротких і довгих мечів, які носили самураї. Якщо їх носили разом, два мечі називали «дайшо», і це швидко стало прізвиськом, за яким були відомі ці аватари.
Пройшло всього чотири дні відколи моє ім’я з’явилося на Табло, і кожного дня нижче з’являлось нове ім’я. Полювання набирало обертів.
Весь тиждень я не міг зосередитися на тому, що говорили вчителі. На щастя, залишилось тільки два місяці школи, і я вже заробив достатньо кредитів, щоб випуститись, навіть якщо надалі перестану вчитись. Тому я дрейфував від одного класу до іншого в заціпенінні, ламаючи голову над загадкою Нефритового ключа, знову і знову повторюючи її в голові.
Згідно з підручником англійської літератури, чотирирядковий вірш з перехресним римуванням називають катреном, так що це стало моєю назвою для загадки. Щоночі після школи я виходив з ОАЗи і заповнював порожні сторінки щоденника можливими інтерпретаціями катрена.
Про якого «капітана» говорить Анорак? Капітан Кенгуру? Капітан Америка? Капітан Бак Роджерс у двадцять п’ятому столітті?
А де в біса було це «місце давно забуте»? Ця частина підказки здавалася дратівливо неконкретною. Дім Галлідея у Мідлтауні не можна назвати «забутим», але, можливо, він говорив про інший будинок у своєму рідному місті? Це здавалось надто легким і надто близьким до схованки Мідного ключа.
Спочатку я думав, що забуте місце може бути посиланням на один з улюблених фільмів Галлідея «Помста придурків». У цьому фільмі заучки орендували напівзруйнований дім та відремонтували його (під класичну музику вісімдесятих). Я відвідав симуляцію будинку з «Помсти придурків» на планеті Сколнік і провів день у пошуках, але вони не мали успіху.
Останні два рядки катрена були також цілковитою загадкою. Вони говорили, що, як тільки ви знайдете забуте місце, потрібно буде зібрати низку «трофеїв», а тоді подути в якийсь свисток. Чи рядок «в свисток подуй» вживається в переносному значенні й означає «привернути до чогось увагу»? У будь-якому випадку, для мене це не мало ніякого сенсу. Але я продовжував прокручувати кожен рядок, слово за словом, поки мій мозок не почав нагадувати зубну пасту «Аквафреш».
У ту п’ятницю після школи, в день коли Дайто і Шото пройшли Перші ворота, я сидів у віддаленому місці, в декількох милях від школи, на крутому пагорбі з самотнім деревом на вершині. Я любив приходити сюди почитати, зробити домашню роботу або просто насолоджуватися видом на навколишні зелені поля. Я не мав такої можливості в реальному світі.
Сидячи під деревом, я перебирав мільйони повідомлень, що як і раніше засмічували мою поштову скриньку. Я проглядав їх весь тиждень. Записки приходили від людей по всій земній кулі. Листи з вітаннями. Прохання про допомогу. Смертельні погрози. Запити на інтерв’ю. Кілька довгих, непослідовних нападок від мисливців, чиї пошуки «яйця» явно звели їх з розуму. Я також отримав запрошення приєднатися до чотирьох найбільших кланів мисливців: Овіраптори, Клан Долі, Майстри Ключа і Команда Банзай. Я відповів кожному з них спасибі, але ні.
Коли я втомився читати «фанатську пошту», відсортував усі повідомлення, позначені як «пов’язані з бізнесом», і почав проглядати їх. Виявилося, що я отримав кілька пропозицій від кіностудій і книжкових видавництв, зацікавлених у купівлі прав на історію мого життя. Я видалив їх усі, бо вирішив не розкривати світу свою справжню особу. Принаймні, поки не знайду «яйце».
Я також отримав кілька запитів від компаній, які хотіли використовувати ім’я і обличчя Парзіваля для продажу своїх послуг і продуктів. Продавець електроніки був зацікавлений у використанні мого аватара для просування лінійки імерсивного обладнання ОАЗи, щоб продавати «схвалені Парзівалем» тактильні установки, рукавички і візори. Були також пропозиції від мережі доставки піци, виробника взуття та інтернет-магазину, який продав дизайни аватарів. Була навіть компанія з виробництва іграшок, яка хотіла виготовити лінію ланч-боксів і фігурок Парзвіваля. Ці компанії пропонували заплатити кредитами ОАЗи, які будуть перераховані безпосередньо на рахунок мого аватара.
Я не міг повірити своєму щастю.
На кожен із запитів я відповів, що прийму їх пропозиції за наступних умов: я не розкриватиму свою справжню особу і вестиму бізнес через свого аватара в ОАЗі.
Протягом години почали надходити відповіді з вкладеними контрактами. Я не міг дозволити собі адвоката, який би їх переглянув, але всі вони були терміном до року, так що я просто підписав їх в електронному вигляді і надіслав назад разом з тривимірною моделлю мого аватара, для використання у рекламних роликах. Я також отримав запити на звукові записи голосу мого аватара, тому послав їм синтезований кліп глибокого баритона, який змусив мене звучати як одного з тих хлопців, які роблять закадрову озвучу трейлерів до фільмів.