Эрнест Клайн – Першому гравцеві приготуватися (страница 30)

Раніше я бачив скріншоти поверхні IOI-1, але вони були низької якості і зроблені з високої орбіти, за межами оборонної сітки планети. Великі клани вже протягом декількох років відкрито змовлялися завдати Операційному комплексу «шісток» ядерного удару, але вони ніколи не могли пройти через оборонну сітку або досягти поверхні планети.

Коли ми завершили обліт, попереду виринув Операційний комплекс IOI. Він складався з трьох дзеркальних веж — два прямокутні хмарочоси по обидві сторони від круглого. При погляді зверху, ці три будівлі утворювали логотип «IOI».

Шатл сповільнився і завис над вежею O-подібної форми, тоді по спіралі спустився вниз до маленького посадкового майданчика на даху.

— Вражаюче, чи не так?— запитав Сорренто, нарешті порушуючи мовчання, коли ми приземлилися і опустилася рампа.

— Непогано, — я пишався спокійним тоном у голосі. По правді кажучи, я ще не оговтався від усього, що тільки-но побачив. — Це копія реальних веж «IOI», розташованих в центрі Колумбуса, так?

Сорренто кивнув.

— Так, комплекс у Колумбусі є штаб-квартирою нашої компанії. Більша частина моєї команди працює у цій центральній вежі. Наша близькість до «GSS» виключає можливість відставання системи. І, звичайно ж, Колумбус не страждає від частих відключень електроенергії, що трапляється у найбільших американських містах.

Він констатував очевидне. «Gregarious Simulation Systems» розташовувались в Колумбусі, як і головна серверна кімната ОАЗи. Резервні дзеркальні сервери були розташовані по всьому світу, але всі вони були пов’язані з основним вузлом в Колумбусі. Саме тому протягом десятиліть з моменту запуску симуляції, місто стало своїм родом високотехнологічною Меккою. В Колумбусі користувач ОАЗи міг отримати найшвидше, найнадійніше підключення до симуляції. Більшість мисливців мріяли коли-небудь туди переїхати, в тому числі і я.

Я вийшов за Сорренто з шатлу та зайшов до ліфту, що примикав до посадкового майданчику.

— За останні кілька днів ти став знаменитістю, — сказав він, коли ми почали спускатися. — Це, напевно, дуже захоплююче. Можливо, і трохи страшно, га? Знати, що ти тепер володієш інформацією, за яку мільйони людей готові вбити?

Я чекав, що він скаже щось на зразок цього, тому підготував відповідь заздалегідь.

— Ви не заперечуєте, якщо ми пропустимо тактику залякування та інтелектуальні ігри? Просто скажіть мені деталі вашої пропозиції. Я маю й інші справи.

Він посміхнувся мені, так ніби я був не по роках розвиненою дитиною.

— Так, впевнений, що маєш, — сказав він. — Але, будь ласка, не поспішай робити будь-які висновки щодо нашої пропозиції. Я думаю, ти будеш дуже здивований. — Тоді, з раптовою різкістю в голосі, додав. — Насправді, я в цьому впевнений.

Роблячи все можливе, щоб приховати страх, я закотив очі і сказав:

— Як скажеш, чувак.

Коли ми досягли 106 поверху, прозвучав сигнал і двері ліфта відчинились. Я пройшов за Сорренто повз іншого реєстратора і вниз довгим яскраво освітленим коридором. Декор був ніби з науково-фантастичної утопії. Високотехнологічний і бездоганний. Ми проминули кількох інших аватарів-шісток, які в момент, коли бачили Сорренто, вітали його, ніби він був якимось високопоставленим генералом. Сорренто не відповідав та не реагував на підлеглих жодним чином.

Зрештою, він привів мене у величезну відкриту кімнату, яка, як видавалося, займала більшу частину 106-го поверху. Вона містила море кабінок з високими стінами, у кожній сиділа одна людина, під’єднана до імерсивної установки.

— Ласкаво просимо до Відділу оології IOI, — сказав Сорренто з очевидною гордістю.

— То це кодло «шестірок», так? — сказав я, озираючись.

— Немає потреби бути грубим. — сказав Соррено. — Це може бути і твоя команда.

— Я теж отримаю свою кабінку?

— Ні. У тебе буде власний офіс, з дуже красивим видом. — Він посміхнувся. — Не те, щоб ти багато часу його споглядав.

Я вказав на одну з нових імерсивних установок «Габашоу».

— Хороша машина, — сказав я.

Вона справді такою була. Витвір мистецтва.

— Так, дійсно хороша, правда? — сказав він. — Наші імерсивні установки суттєво модифіковані, і всі вони об’єднані в мережу. Наші системи дозволяють декільком операторам керувати аватаром будь-якого оолога. Таким чином, в залежності від перешкод, на які аватар наштовхується під час квесту, контроль може бути миттєво переданий члену команди з навичками, що найкраще підходить для вирішення ситуації.

— Так, але це нечесно, — зауважив я.

— Перестань, — сказав він, закотивши очі. — Немає такого поняття. Змагання Галлідея не має ніяких правил. Це одна з багатьох колосальних помилок, яких припустився старий дурень.

Перш ніж я встиг відповісти, Сорренто знову рушив і повів мене через лабіринт кабінок.

— Усі наші оологи за допомогою голосового зв’язку пов’язані з групою підтримки, — продовжив він, — яка складається з дослідників Галлідея, експертів з відеоігор, історії поп-культури і криптологів. Вони працюють разом, щоб допомогти кожному з наших аватарів подолати будь-яку проблему і вирішити всі головоломки, з якими вони стикаються. — Він повернувся і посміхнувся мені. — Як бачиш, ми про все подбали, Парзівалю. Ось чому ми виграємо.

— Так. Ви тут проробляєте першокласну роботу. Браво. Тепер нагадайте, чому ми зараз розмовляємо? Ах, точно. Ви ж поняття не маєте, де Мідний ключ, і вам потрібна моя допомога, щоб його знайти.

Сорренто примружив очі; тоді засміявся.

— Ти мені подобаєшся, хлопче, — сказав він, посміхаючись мені. — У тебе є дві якості, якими я захоплюсь: здібність та мужність.

Ми продовжували йти. Через кілька хвилин прибули у величезний офіс Сорренто. З вікон відкривався приголомшливий вид на околиці «міста». Небо заповнили літаючі автомобілі та космічні апарати, а симульоване сонце планети тільки починало заходити. Сорренто сів за стіл і запропонував мені стілець прямо навпроти нього.

Ось і воно, — подумав я сівши. — Тримайся впевнено, Вейде.

— Я просто перейду до суті — сказав він. — «IOI» хоче взяти тебе на роботу. Консультантом для допомоги в пошуках «великоднього яйця» Галлідея. В твоєму розпорядженні будуть всі величезні ресурси нашої компанії. Гроші, зброя, магічні предмети, кораблі, артефакти. Що забажаєш.

— Якою буде моя посада?

— Головний оолог, — відповів він. — Ти керуватимеш всією дивізією, другий тільки після до мене. Я говорю про п’ять тисяч добре навчених боєздатних аватарів, які будуть отримувати накази безпосередньо від тебе.

— Звучить досить пристойно, — сказав я, намагаючись здаватися безтурботним.

— Звичайно. Але це ще не все. В обмін на твої послуги ми готові платити два мільйони доларів на рік, плюс бонус в один мільйон доларів авансом. А якщо і коли ти допоможеш нам знайти «яйце», отримаєш двадцять п’ять мільйонів доларів зверху.

Я вдав, ніби додаю всі ці числа на пальцях.

— Нічого собі, — сказав я, намагаючись звучати враженим. — А з дому я зможу працювати?

Сорренто, здається, не міг зрозуміти, чи я бува не жартую.

— Ні, — сказав він. — Боюся, що ні. Тобі доведеться переїхати сюди у Колумбус. Але ми забезпечимо тобі чудові житлові умови тут. І власний офіс, звичайно. Твою власну найновішу імерсивну установку…

— Зачекайте, — сказав я, піднявши руку. — Ви маєте на увазі, мені доведеться жити в хмарочосі «IOI»? З вами? І всіма іншими шес… оологами?

Він кивнув.

— Лише поки не допоможеш нам знайти яйце.

Я стримав бажання зблювати.

— А як щодо переваг? В мене буде медичне страхування? Стоматологія? Послуги окуліста? Ключі до вбиральні топ-менеджменту? І таке інше?

— Звичайно, — він починав виказувати нетерплячість. — То? Що скажеш?

— Чи можна мені подумати кілька днів?

— Боюся, що ні, — сказав він. — Через кілька днів все вже може закінчитися. Нам потрібна твоя відповідь зараз.

Я відкинувся на спинку стільця і втупився у стелю, вдаючи, що роздумую над пропозицією. Сорренто чекав, пильно дивлячись на мене. Я вже збирався дати йому заготовлену відповідь, коли він підняв руку.

— Просто вислухай мене, перш ніж відповісти, — сказав Сорренто. — Я знаю, що більшість мисливців вірять у абсурдне поняття, що «IOI» є злом. І що «шістки» безжальні корпоративні трутні, що не мають честі й поваги до «істинного духу» змагання. Що ми всі продажні. Так?

Я кивнув, ледь стримуючи бажання сказати: «Це ще м’яко сказано».

— Але це смішно, — сказав він, осяявши мене добродушною усмішкою, що, я підозрював, була згенерована програмним забезпеченням для переговорів, яке він використовував. — «Шістки» насправді нічим не відрізняються від клану мисливців, тільки добре профінансовані. Ми поділяємо з мисливцями ті самі ідеї. І в нас одна мета.

І що ж це за мета? — хотілось закричати. — Назавжди знищити ОАЗу? Осквернити та заплямувати єдине, що робило наше життя стерпним?

Сорренто, здавалося, сприйняв моє мовчання як натяк, що йому треба продовжувати.

— Ти знаєш, всупереч поширеній думці, коли «IOI» отримає контроль над ОАЗою, вона не зміниться дуже кардинально. Звичайно, ми будемо змушені стягувати щомісячну плату з кожного користувача. І збільшити доходи від реклами. Але ми також плануємо зробити багато поліпшень. Фільтри контенту. Жорсткіші умови будівництва. Ми збираємося зробити ОАЗу кращим місцем.

Ні, — подумав я. — Ви збираєтеся перетворити її у фашистський корпоративний парк розваг, де ті, хто все ще зможе дозволити собі плату за вхід, більше не матимуть і краплі свободи.