Эрнест Клайн – Першому гравцеві приготуватися (страница 10)
Ай-р0к завжди намагався вразити нас якоюсь здогадкою чи уривком вчення про Галлідея, які він наївно вважав, ніби відкрив першим. Мисливці любили понтуватися одне перед одним і постійно намагалися довести, що володіють більшими знаннями, ніж всі інші. Але Ай-р0ку це ніколи не вдавалось.
— Ти жартуєш, чи не так? — сказав я. — Ти тільки зараз дізнався про серію «Swordquest»?
Ай-р0к був приголомшений.
— У тебе в руках «Swordquest: Earthworld» — продовжував я. — Перша гра серії «Swordquest». Випущена в 1982 році. — Я широко посміхнувся. — Можеш назвати наступні три гри серії?
Його очі звузилися. Він був, звичайно, в глухому куті. Не боюсь повторитись, але він був цілковитим позером.
— Можливо, хтось знає? — звернувся я до натовпу. Мисливці перезирнулися, але ніхто не заговорив.
— «Fireworld», «Waterworld» та «Airworld», — відповів Ейч.
— Бінго! — сказав я, і ми знову стукнулись кулаками. — Хоча «Airworld» так і не закінчили, тому що в «Атарі» настали важкі часи і вони скасували конкурс до його завершення.
Ай-р0к мовчки поклав гру назад в інветар.
— Тобі варто приєднатись до «шестірок», Ай-р0к, — сказав Ейч, сміючись. — Вони б могли скористатись твоїми величезними запасами знань.
Ай-р0к показав йому середній палець.
— Якщо ви, два педики, вже знали про конкурс «Swordquest», чому ж я жодного разу не чув, щоб ви про нього згадували?
— Та ну, Ай-р0к, — сказав Ейч, хитаючи головою. — «Swordquest: Earthworld» був неофіційним продовженням «Атарі» до «Adventure». Кожен мисливець, який чогось вартий, знає про цей конкурс. Наскільки більш очевидним ти можеш бути?
Ай-р0к спробував зберегти гідність.
— Добре, якщо ви обидва такі експерти, хто написав усі ігри «Swordquest»?
— Ден Гітченс і Тод Фрай, — відказав я. — Спробуй запитати щось складне.
— Я спробую, — втрутився Ейч. — Які призи «Атарі» дали переможцю кожного конкурсу?
— Ах, — сказав я. — Хороше запитання. Подивимося... Призом за «Earthworld» був Талісман передостанньої істини. Зроблений з щирого золота та інкрустований діамантами. Дитина, яка виграла, розплавила його, щоб заплатити за коледж, наскільки я пригадую.
— Так, так, — підштовхував Ейч. — Не переводь тему. Як щодо двох інших?
— Я не переводжу. Призом за «Fireworld» була Чаша світла, а призом «Waterworld» мав стати Вінець життя, але його так ніхто й не отримав у зв’язку зі скасуванням конкурсу. Те ж саме стосується призу за «Airworld», яким повинен був стати Філософський камінь.
Ейч посміхнувся і дав мені подвійне «п’ять», а потім додав:
— А якби конкурс не скасували, переможці перших чотирьох раундів змагалися би за головний приз — Меч наймогутнішої магії.
Я кивнув.
— Усі призи були згадані в коміксах, які йшли разом з іграми. Коміксах, які, до речі, видно в скарбниці в заключній сцені «Запрошення Анорака».
Натовп вибухнув оплесками. Ай-р0к присоромлено опустив голову.
Відколи я став мисливцем, для мене було очевидним, що Галлідей почерпнув натхнення для свого змагання від конкурсу «Swordquest». Я поняття не мав, чи він запозичив звідти головоломки теж, але ретельно вивчив ігри та їхні вирішення, про всяк випадок.
— Добре. Ви перемогли, — сказав Ай-р0к. — Але вам обом явно варто зайнятись реальним життям.
— А тобі, — сказав я, — явно, варто знайти нове хобі. Тому що тобі бракує розуму і відданості бути мисливцем.
— Без сумнів, — додав Ейч. — Спробуй для різноманітності провести якісь
Ай-р0к повернувся, так ніби втратив інтерес до дискусії, і підійшов до довгого ряду коробок з коміксами, що були складені в іншому кінці кімнати.
— Подумаєш, — кинув він через плече. — Якби я не витрачав стільки часу
Ейч проігнорував його і повернувся до мене:
— Як звали близнюків з тих коміксів?
— Тарра і Торр.
— Чорт забирай, Зі! Ти
— Дякую, Ейч.
На моєму екрані з’явилося повідомлення про те, що в класі продзвенів трихвилинний дзвіночок. Я знав, що Ейч і Ай-р0к бачили таке ж попередження, тому що наші школи працювали за одним графіком.
— Час для ще одного дня вищої освіти, — сказав Ейч, встаючи.
— Нудьга, — сказав Ай-р0к. — Побачимось пізніше, лузери.
Він показав мені середній палець, потім вийшов з чату і його аватар зник. Решта мисливців теж почали виходити з системи і зникати, поки не залишились тільки ми з Ейчем.
— Серйозно, Ейч, — сказав я. — Чому ти дозволяєш цьому ідіоту тут зависати?
— Тому що його весело перемагати у відеоіграх. І його невігластво дає мені надію.
— Яким чином?
— Бо якщо більшість мисливців такі ж темні, як Ай-р0к, — а вони такими і є, Зі, повір мені, — це означає, що ми з тобою дійсно маємо шанс на перемогу.
Я знизав плечима.
— Думаю, можна подивитися на це й так.
— Хочеш знову розважитись сьогодні після школи? Біля сьомої чи десь так? Маю вирішити кілька справ, але після цього займуся своїм списком обов’язкового до перегляду. Можливо, марафон «Закумарених»?
— О, чорт візьми, так. Розраховуй на мене.
Пролунав останній дзвінок і ми одночасно вийшли.
Очі аватара розплющилися і я повернувся у клас всесвітньої історії. Місця навколо мене тепер займали інші учні, а наш учитель — містер Авеновіч — матеріалізувався в передній частині класної кімнати. Аватар містера А виглядав як огрядний, бородатий професор коледжу. У нього була заразлива усмішка, окуляри в дротяній оправі та твідовий піджак з латками на ліктях. Коли він говорив, то якимось чином завжди звучав так, ніби читає уривок із Діккенса. Він мені подобався. Він був хорошим учителем.
Звичайно, ми не знали, ким містер Авеновіч був насправді чи де жив. Ми не знали його справжнього імені, або навіть чи «він» насправді був чоловіком. Бо всі ми знали, що він міг бути невеликою ескімоскою з Анкориджа, Аляска, яка обрала таку зовнішність і голос, щоб учні краще сприймали її уроки. Але чомусь я підозрював, що аватар містера Авеновіча виглядав і звучав так само, як і людина, що ним керує.
Всі мої вчителі були дуже хороші. На відміну від своїх колег з реального світу, більшість шкільних вчителів ОАЗи, здавалося, по-справжньому насолоджувалися роботою, ймовірно, тому, що не повинні були витрачати половину часу в ролі нянь і наглядачів. Програмне забезпечення ОАЗи забезпечувало тишу та спокій серед учнів. Все, що вчителі повинні були робити, — це вчити.
Крім того, онлайн-вчителям було значно простіше втримувати увагу учнів, адже в ОАЗі класи були наче голодеки. Вчителі могли щодня брати учнів на віртуальні екскурсії, навіть не покидаючи територію школи.
Під час нашого уроку всесвітньої історії того ранку, містер Авеновіч завантажив автономну симуляцію, щоб клас міг спостерігати за відкриттям археологами в 1922 році гробниці Тутанхамона в Єгипті. (Попереднього дня ми відвідали те ж місце в 1334 році до н.е. і бачили імперію Тутанхамона в самому розквіті.)
На наступному уроці — біології — ми подорожували людським серцем і зсередини дивилися, як воно качає кров, точно як у старому фільмі «Фантастична подорож»
На уроці малювання прогулялися Лувром, а всі наші аватари носили дурні берети.
На уроці астрономії відвідали кожен із супутників Юпітера. Ми стояли на вулканічній поверхні Іо, поки вчителька пояснювала, як супутник сформувався. Вона говорила, а позаду маячив Юпітер, заповнивши півнеба, його Велика червона пляма повільно рухалась прямо над її лівим плечем. Потім вона клацнула пальцями і ми вже стояли на Європі, обговорюючи можливість позаземного життя під її крижаною поверхнею.
Обідню перерву я провів на одному із зелених полів, що межували зі школою, споглядаючи у візорі імітовані декорації і жуючи протеїновий батончик. Це було краще, ніж дивитись на мій сховок. Старшокласникам було дозволено за бажання покидати світ під час обіду, але в мене не було стільки зайвих грошей.
Вхід в ОАЗу був безкоштовним, але не подорожі всередині. Переважно в мене було недостатньо кредитів, щоб телепортуватись за межі світу та повернутися на Людус. Щодня після останнього дзвоника учні, які мали справи в реальному світі, виходили з ОАЗи та зникали. Усі інші відправлялися за межі світу. Багато дітей мали власні міжпланетні кораблі. Шкільні паркувальні майданчики по всьому Людусі заповнювали НЛО, імперські винищувачі, старі космічні шатли НАСА, вайпери із «Зоряного крейсерa “Галактика”» та інші конструкції космічних апаратів, перенесені з усіх відомих науково-фантастичних фільмів і телешоу. Кожного дня я стояв на галявині перед школою і заздрісно споглядав, як ці кораблі заповнювали небо, відлітаючи геть, щоб досліджувати нескінченні можливості симуляції. Діти, які не мали власних шатлів, чекали, щоб їх хтось підвіз, або ж прямували до найближчого транспортного терміналу, поспішаючи до якогось позаземного танцювального клубу, на ігрову арену або рок-концерт. Але не я. Я нікуди не збирався. Я застряг на Людусі, найнуднішій планеті в цілій ОАЗі.
Онтологічно-Антропоцентрична сенсорна система Занурення була великим місцем.
Після першого запуску ОАЗи користувачам були доступні лише кілька сотень планет, створені програмістами та дизайнерами «GSS». Їхній вигляд сильно відрізнявся, від довкілля в стилі меча та магії, до кіберпанківських міст на всю планету, до постапокаліптичних опромінених пустищ, заселених зомбі. Деякі планети розроблялися зі скрупульозною деталізацією. Інші були випадковим набором шаблонів. Кожну з планет заселяли різні NPC (неігрові персонажі) зі штучним інтелектом — контрольовані комп’ютером люди, тварини, монстри, інопланетяни та андроїди, з якими користувачі ОАЗи могли взаємодіяти.