Эрнест Хемингуэй – Чоловіки без жінок та інші оповідання (страница 18)

Мануель знову постав перед биком, тримаючи мулету ліворуч при землі. Бик опустив голову, утупившись у мулету. 

— Якби таке виробляв Бельмонте, вони б тут бісилися від захвату, — сказав помічник Ретани. 

Суріто промовчав. Він стежив поглядом за Мануелем, який стояв на середині арени. 

— Де бос його відкопав? — запитав помічник Ретани. 

— У шпиталі, — відповів Суріто. 

— Скоро він знову туди загримить, — мовив помічник. 

Суріто обернувся до нього. 

— Постукай он там, — сказав він, показавши на бар’єр. 

— Та я пожартував, — відповів помічник Ретани. 

— Постукай он там по дереву. 

Помічник Ретани нахилився і тричі постукав по загорожі. 

— Дивись, зараз буде фаена, — сказав Суріто. 

Мануель стояв навколішки перед биком посеред арени під світлом ліхтарів — коли він підняв обома руками мулету, бик, задерши хвоста, кинувся на нього. 

Мануель ухилився і, коли бик кинувся знову, ще раз описав мулетою півколо так, що той упав на коліна. 

— Та він прекрасний матадор, — сказав помічник Ретани. 

— Де там, — відповів Суріто. 

Мануель підвівся і, тримаючи лівою рукою мулету, а правою шпагу, вклонився на оплески з темного амфітеатру. 

Бик піднявся з колін і стояв, вижидаючи, з низько опущеною головою. 

Суріто сказав щось іще двом хлопцям із квадрильї, і ті побігли й стали зі своїми плащами за спиною у Мануеля. Тепер позаду нього було четверо. Ернандес рухався услід за ним, як тільки він вийшов із мулетою. Фуентес, високий, незворушний, ліниво спостерігав за перебігом бою. Тепер надійшли ще двоє. Ернандес жестом показав їм, щоб стали один ліворуч, другий праворуч. Мануель опинився віч-на-віч із биком. 

Мануель махнув чоловікам із плащами, щоб ті відійшли. Обережно ступаючи назад, вони помітили, що з його блідого, мов крейда, обличчя ллється піт. 

Невже вони не знають, що треба триматися подалі? Чи, може, хочуть відвернути увагу бика плащами тоді, коли він уже зосереджений і приготувався? І без них вистачає клопоту. 

Бик стояв, твердо упершись у пісок усіма чотирма ногами, й дивився на мулету. Мануель змахнув мулетою у лівій руці. Бик не зводив з неї очей. Його тіло важко спиралося на ноги. Він тримав голову низько, але не занадто низько. 

Мануель підняв мулету. Бик ані ворухнувся. Тільки стежив за нею очима. 

Налився свинцем, подумав Мануель. Твердо вперся. Стоїть як треба. Пора. 

Він мислив поняттями кориди. Інколи йому спадало щось на думку, але він ніяк не міг згадати відповідного терміна й думка втікала від нього. Його чуття і досвід спрацьовували машинально, тоді як мозок працював повільно й потребував слів. Він знав про биків усе. Йому не треба було про них думати. Він просто робив те, що треба. Його очі все помічали, а тіло без зайвої думки виконувало потрібні дії. Якби він замислювався про те, що робить, йому вже прийшов би кінець. 

Тепер, поставши перед биком, він усвідомлював багато всього одночасно. Ось роги — один ріг розщеплений, другий гладенький і гострий; треба націлитись на лівий ріг, приготуватись до різкого й прямого випаду, опустити мулету так, щоб бик кинувся на неї, і, не зачепивши роги, встромити шпагу до самого руків’я у ділянку завбільшки з п’ять песет у загривку бика, між гострими виступами його лопаток. Зробити все це, а тоді випростатися, ухилившись від рогів. Він розумів, що має зробити все це, але на думці були тільки два слова: «Corto y derecho». 

«Corto y derecho», — думав він, згортаючи мулету. Різко і прямо. «Corto y derecho» — він витягнув з мулети шпагу, став навпроти розщепленого лівого рога, перекинув мулету так, що вона утворила знак хреста зі шпагою, яку він тримав правою рукою на рівні очей, і, ставши навшпиньки, націлив лезо шпаги у ділянку високо на зашийку бика. 

«Corto y derecho» — він кинувся на бика. 

Удар — і він відчув, що злітає в повітря. Коли його підкинуло, він натиснув на руків’я шпаги і та випала йому з руки. Він упав, і бик рушив до нього. Лежачи на піску, Мануель відштовхував його морду ногами у туфлях. Штовхав і штовхав, а бик не відступався, не міг ніяк поцілити від збудження, буцав його головою, загянав роги у пісок. Мануель не давав бикові кинутись на нього, штовхаючи його ногами так, як підбивають м’яча, щоб той не впав на землю. 

Мануель спиною відчув вітерець — то розвівалися плащі, якими відволікали бика, — а тоді бик зник, махом перескочивши через нього. Його черево на мить заступило йому світло. Навіть не наступив. 

Мануель підвівся, підняв мулету. Фуентес дав йому шпагу. Вона зігнулась у тому місці, де вдарилась об лопатку. Мануель випрямив її на коліні й побіг до бика, який стояв тепер біля одного з убитих коней. Коли він біг, розірвана під пахвою куртка лопотіла на вітрі. 

— Забери його звідти! — крикнув Мануель до цигана. Бик зачув запах крові від убитого коня й розірвав рогами ряднину. Він метнувся до Фуентесового плаща — з його розщепленого рога звисав кавалок рядна, — натовп розреготався. Бик мотиляв головою посеред арени, намагаючись скинути із себе ряднину. Ернандес, підбігши ззаду, вхопився за край і хвацько зняв її з рога. 

Бик кинувся, було, за ним, але тут же зупинився. Він знову приготувався оборонятись. Мануель наближався до нього зі шпагою та мулетою. Підійшовши, махнув мулетою перед ним. Бик ані ворухнувся. 

Мануель повернувся боком до бика, націливши на нього лезо шпаги. Бик нерухомо стояв на ногах, наче мертвий, не маючи сили знову нападати. 

Мануель став навшпиньки, націливши шпагу, й метнувся уперед. 

Знову удар — він відчув, як його відкидає назад, і гупнувся на пісок. Цього разу даремно штовхатися. Бик опинився над ним. Мануель прикинувся мертвим, затуливши голову руками, і бик буцав його головою. Буцав його спину, буцав його обличчя у піску. 

Він відчув, як ріг бика ввійшов у пісок між його схрещеними руками. Бик ударив його в поперек. Його обличчя зарилося в пісок. Бик зачепив рогом рукав куртки і відірвав його. Врешті облишив Мануеля і кинувся за плащами. 

Мануель встав, підняв мулету й шпагу, помацав її кінчик великим пальцем і побіг до бар’єра за новою шпагою. 

Помічник Ретани передав йому шпагу через загорожу. 

— Повитирай лице, — сказав він. 

Мануель, кинувшись назад до бика, витер закривавлене обличчя хустинкою. Він не бачив Суріто. Де ж він? 

Квадрилья відступила від бика й чекала з плащами напоготові. Бик стояв на місці, обважнілий, заціпенілий після сутички. 

Мануель рушив до нього з мулетою. Зупинився й помахав нею. Бик не ворушився. Він поводив нею перед мордою бика туди-сюди, сюди-туди. Бик стежив за нею поглядом, але нападати не збирався. Він чекав на Мануеля. 

Мануель хвилювався. Нічого не вдієш, доведеться самому нападати. Corto y derecho. Він підійшов до бика збоку, перекинув навхрест мулету й кинувся уперед. Устромляючи шпагу, різко відхилився ліворуч, щоб не наштрикнутися на ріг. Бик пройшов повз, шпага злетіла в повітря і, зблиснувши під світлом ліхтарів, упала червоним руків’ям на пісок. 

Мануель підбіг і підняв її. Вона зігнулась — він випрямив її на коліні. 

Біжучи до бика, який знов завмер на місці, він проминув Ернандеса з плащем. 

— Самі кості, — співчутливо мовив юнак. 

Мануель кивнув, витираючи обличчя. Він поклав закривавлену хустинку до кишені. 

Ось де бик. Біля самого бар’єра. Чортяка. Може, він і справді самі кістки. Може, там нема куди загнати шпагу. Ну й до дідька, що нема! Він їм покаже. 

Він помахав мулетою перед биком — той не зрушив з місця. Мануель поводив мулетою туди-сюди перед його мордою. Даремно. 

Він згорнув мулету, витягнув шпагу, став боком і кинувся на бика. Встромляючи шпагу, відчув, як вона вигинається, тоді наліг на неї всім тілом, і шпага вискочила й, перевернувшись у повітрі, полетіла в натовп. Коли шпага вилетіла, Мануель встиг ухилитися від бикових рогів. 

Перші подушки, пожбурені з темряви, не поцілили в нього. Тоді одна вдарила йому в обличчя, у закривавлене обличчя, обернене до глядачів. Подушки летіли одна за одною. Падали на пісок. Хтось зблизька жбурнув пляшку з-під шампанського. Вона вдарила Мануеля по нозі. Він стояв і вдивлявся у пітьму, звідки все летіло. А тоді щось просвистіло в повітрі і впало поруч. Мануель нахилився і підняв. Його шпага. Він випрямив її на коліні й змахнув нею перед публікою. 

— Дякую, — сказав він. — Дякую. 

От мерзотники! Кляті мерзотники! Паскудні поганці! Він побіг, штурхнувши ногою подушку. 

Бик он там. Стоїть, як завжди. Ну що ж, паскудо, зараз побачиш! 

Мануель махнув мулетою перед чорною мордою бика. 

Анічогісінько. 

Не хочеш, значить. Гаразд. Він підійшов ближче і тицьнув гострим кінчиком мулети просто у вологу морду. 

Бик напав на нього, коли він відскочив назад, і, спіткнувшись об подушку, Мануель відчув, як ріг входить у нього, входить йому в бік. Він обхопив його обома руками і посунув назад, міцно тримаючись за те місце, куди той увійшов. Бик відкинув його, і ріг вийшов. Він упав і нерухомо лежав на піску. Нічого страшного. Бик пішов. 

Мануель, закашлявшись, підвівся, почуваючись розбитим і безсилим. Кляті мерзотники! 

— Шпагу! — крикнув він. — Дайте мені шпагу! 

Підійшов Фуентес із мулетою і шпагою. 

Ернандес обійняв його за плечі. 

— Ідіть ліпше до лазарету, — сказав він. — Не поводьтесь як дурень. 

— Йди звідси! — крикнув Мануель. — Забирайся до дідька!