Эрнест Хемингуэй – Чоловіки без жінок та інші оповідання (страница 17)

Його очі втупилися у Фуентеса, який тепер стояв на місці. Циган відхилився назад і щось гукнув до бика. Покрутив парою бандерилій, привернувши його увагу відблиском сталевих наконечників. 

Задерши хвоста, бик метнувся вперед. 

Він біг, не зводячи очей з чоловіка. Фуентес стояв на місці, відхилившись назад і виставивши перед собою бандерильї. Коли бик опустив голову, націливши на нього роги, Фуентес ще дужче відхилився, здійняв догори стулені докупи руки, так що бандерильї перетворились на дві націлені вниз червоні лінії, і, нахилившись, увігнав їх вістря бикові в лопатку, подавшись уперед аж за роги і спершись на дві палички, що стояли сторчма — він міцно стулив ноги й вигнувся убік, щоб пропустити бика. 

«Оле!» — заревів натовп. 

Бик розлючено мотав головою, високо підстрибуючи, мов форель із води. За кожним стрибком червоні держаки бандерилій погойдувалися. 

Мануель, стоячи коло бар’єра, помітив, що бик щоразу виставляє уперед правий ріг. 

— Скажи, хай другу пару встромляє праворуч, — гукнув він хлопчакові, який уже побіг до Фуентеса з новими бандерильями. 

На його плече лягла чиясь важка рука. Суріто. 

— Як ти, хлопче? — запитав він. 

Мануель не зводив погляду з бика. 

Суріто схилився на бар’єр, спершись усім тілом на руки. Мануель обернувся до нього. 

— В тебе добре виходить, — промовив Суріто. 

Мануель похитав головою. До наступної терції йому тут нічого робити. Циган чудово володіє бандерильями. Бик дійде до нового етапу підготовленим. Хороший бик. Усе, що було досі, — дрібниці. 

Останній акт зі шпагою — ось що його хвилювало. Хоча не зовсім. Він про це не думав. Але стоячи біля бар’єра, мав якесь погане передчуття. Дивився на бика, міркуючи, як виконуватиме фаену, як працюватиме зі шматком червоної тканини, що мав приборкати бика, присмирити його. 

Циган знову наближався до бика, ішов величаво, перекочуючись із п’ятки на носок, наче танцюрист на паркеті — червоні держаки бандерилій погойдувались у такт його ході. Бик міряв його поглядом — оговтавшись від заціпеніння, він збирався атакувати, але чекав, поки циган підійде ближче, щоб точно його запопасти, ввігнати роги в його плоть. 

Коли Фуентес підійшов ближче, бик кинувся до нього. Фуентес відбіг чверть кола назад обличчям до бика, а тоді спинився, нахилився вперед, піднявся навшпиньки, випроставши руки, і — тієї миті, коли бик пробігав повз нього, — устромив бандерильї просто у тугий бугор м’язів, що випинався на загривку. 

Натовп заревів. 

— Той хлопака довго на вечірніх виступах не затримається, — сказав помічник Ретани до Суріто. 

— Молодчина, — відповів той. 

— Дивись, що зараз буде. 

Вони спостерігали далі. 

Фуентес стояв спиною до бар’єра. За ним — два учасники квадрильї з плащами напоготові, щоб, ляскаючи ними об загорожу, відвернути увагу бика. 

Бик — язик висолоплений, черево важко здіймається — спостерігав за циганом. От він і попався. Стоїть, притулившись до червоних дощок. Треба тільки стрибнути. Бик утупився в нього поглядом. 

Циган вигнув спину, відвів руки назад, наставивши бандерильї на бика. Він щось вигукнув до бика, тупнув ногою. Той насторожився. Бикові кортіло людської плоті. А не гачків у спині. 

Фуентес підійшов ще ближче. Вигнувся. Знову щось крикнув. З натовпу почулися застережливі вигуки. 

— От чорт, заблизько, — мовив Суріто. 

— Дивись-дивись, — відповів помічник Ретани. 

Відхилившись назад, Фуентес дразнив бика бандерильями, а тоді стрибнув, відірвавшись обома ногами від землі. Тієї миті, коли він підскочив, бик, задерши хвоста, метнувся до нього. Фуентес опустився на кінчики пальців, випростав руки, вигнувся всім тілом уперед і ввігнав палички просто в загривок, спритно ухилившись від правого рога. 

Бик ударився об бар’єр, де плащі, розгойдуючись, відвернули його увагу від чоловіка. 

Циган побіг уздовж бар’єра до Мануеля, зірвавши оплески юрби. Його куртка подерлась у місці, де її зачепив ріг. Він радісно демонстрував дірку глядачам. Фуентес оббіг арену по колу. З усмішкою проминув Суріто, тицяючи на свою куртку. Той усміхнувся. 

Тим часом хтось устромляв у бика останню пару бандерилій. На нього ніхто не дивився. 

Помічник Ретани натягнув на палицю червоне сукно мулети, згорнув його і передав через бар’єр Мануелю. Сягнув рукою у шкіряний футляр, вийняв звідти шпагу і, тримаючи її за піхви, простягнув Мануелеві через загорожу. Той, узявшись за червоне руків’я, витягнув шпагу — і піхви, спорожнівши, упали. 

Він глянув на Суріто. Кремезний пікадор бачив, що з того ллється піт. 

— Прикінчи його, хлопче, — промовив Суріто. 

Мануель кивнув. 

— Він уже такий як треба, — додав Суріто. 

— Якраз такий, як ти хотів, — запевнив його помічник Ретани. 

Мануель кивнув. 

Сурмач під самим дахом просурмив початок останньої терції, і Мануель перейшов ареною туди, де вгорі у темній ложі мав бути президент кориди. 

Позаштатний репортер «Ель Еральдо», який сидів у передньому ряді, хильнув добрячий ковток теплого шампанського. Він вирішив не завдавати собі клопоту й не записувати детально весь перебіг бою — опише кориду, коли повернеться до контори. Ще б воно того вартувало. Якийсь там вечірній виступ. Навіть як щось пропустить, то прочитає в ранкових газетах. Він ще раз приклався до плящини. О дванадцятій у нього побачення у Максима. Та хто вони взагалі такі, ті матадори? Хлопчиська й ледарі. Купка ледарів. Він поклав блокнота в кишеню і глянув на Мануеля — той стояв сам-один на краю арени, піднявши капелюха на знак привітання у бік ложі, яка потопала в темряві десь угорі. Посеред арени завмер бик, утупившись перед собою невидющим поглядом. 

«Присвячую цього бика вам, пане президенте, а також публіці Мадрида, найрозумнішій і найщедрішій у світі», — промовив Мануель. То була усталена фраза. Він виголосив її всю до кінця. Трохи задовга як на вечірній виступ. 

Він уклонився перед темрявою, випростався, кинув капелюха через плече і, тримаючи в лівій руці мулету, а в правій — шпагу, рушив до бика. 

Мануель наближався до бика. Бик дивився на нього — його очиці бігали туди-сюди. Мануель зауважив, як з його лівої лопатки звисали бандерильї і як без упину сочилася кров від удару Суріто. Звернув увагу на стійку бика. Рухаючись уперед із мулетою в лівій руці та шпагою у правій, він спостерігав за його ногами. Перш ніж кинутись, бик мусить стулити ноги докупи. Поки що він стояв твердо і спокійно. 

Мануель ішов до бика, не зводячи очей із його ніг. Все гаразд. Він упорається. Треба змусити бика опустити голову, щоб устромити шпагу за рогами й убити його. Він не думав про шпагу, не думав про те, як убиватиме бика. На все свій час. Втім, неминуча сутичка пригнічувала його. 

Наближаючись до бика, спостерігаючи за його ногами, він бачив його очі, вологу морду, наставлені уперед роги. Очі бика були облямовані світлими колами. Він стежив за Мануелем. Відчував, що нарешті дістанеться до цього білолицього коротуна. 

Мануель зупинився: розгладивши шпагою червоне сукно мулети й устромивши вістря у тканину так, що шпага у його лівій руці напнула її, мов клівер, він звернув увагу на кінчики бикових рогів. Від удару об бар’єр один із них розколовся. Другий був гострий, наче голка дикобраза. Натягуючи мулету, Мануель зауважив на білій основі рога червону пляму. При цьому він ні на мить не втрачав із поля зору ноги бика. Той незворушно дивився на Мануеля. 

Готується до оборони, подумав Мануель. Береже сили. Треба розворушити його і змусити опустити голову. Тільки так, не інакше. Суріто вже один раз змусив його нахилитися, але той підняв голову. Коли я зжену його з місця, потече кров і він знов її опустить. 

Він окрикнув бика, тримаючи мулету, напнуту шпагою, у лівій руці. 

Бик глянув на нього. 

Мануель виклично прогнув спину й махнув розпростертою мулетою. 

Бик побачив мулету. У світлі літхарів вона виблискувала яскраво-червоною барвою. Ноги бика напружилися. 

Зараз кинеться. У-у-х! Коли бик підбіг, Мануель крутнувся і підняв мулету так, що вона промайнула над рогами бика, черкнувши його по широкій спині від голови до хвоста. Бик буцнув рогами повітря. Мануель не зрушився з місця. 

Промчавши під мулетою, бик розвернувся, наче кішка, що огинає ріг будинку, і став перед Мануелем. 

Він знов був готовий до нападу. Від його вайлуватості не залишилось і сліду. Мануель помітив на чорній лопатці бика блискучу цівку свіжої крові, що скапувала йому на ногу. Він витягнув з мулети шпагу і стиснув її у правій руці. Тримаючи лівою рукою мулету при самій землі, відхилившись ліворуч, він окрикнув бика. Ноги бика напружились, очі уп’ялися в мулету. Зараз кинеться, подумав Мануель. У-х! 

Коли той зірвався з місця, він відхилився убік, махнувши мулетою перед биком — ноги його твердо стояли на піску, а шпага повторила вигин його тіла, зблиснувши під світлом ліхтарів. 

Коли паса натураль завершилась, бик кинувся назад і Мануель підняв мулету, готуючись до паса де печо. Він застиг на місці: бик пройшов під мулетою просто йому повз груди. Мануель відхилив голову, щоб не зачепитись об тарахкотливі держаки бандерилій. Гаряче чорне тіло бика торкнулося його грудей. 

От чорт, заблизько, подумав Мануель. Спершись на бар’єр, Суріто щось квапливо сказав цигану, який побіг до Мануеля з плащем; Суріто, насунувши капелюха на лоба, дивився на Мануеля по той бік арени.