Эрнест Хемингуэй – Чоловіки без жінок та інші оповідання (страница 16)

Коли бик буцнув рогами об загорожу, Мануель ступив уперед на втоптаний пісок. Краєм ока він побачив, що Суріто сидить ліворуч — верхи на білій коняці неподалік від бар’єра, десь за чверть кола від нього. Тримаючи перед собою плаща, зібравши в кожній руці по складці, Мануель загукав до бика: «Ха! Ха!» Бик обернувся і, немовби відштовхнувшись від загорожі, метнувся у його бік, кинувшись на плащ, тоді як Мануель відступив убік, крутнувся на закаблуках і гойднув плащем просто в бика перед рогами. Обернувшись, він знову постав перед биком, так само тримаючи плаща перед собою, і знову крутнувся, коли бик метнувся на нього вдруге. З кожним обертом натовп шаленів. 

Чотири рази він обертався услід за биком, піднімаючи плаща так, що той надимався, мов вітрило, і щоразу спонукав бика знову кидатися на нього. Наприкінці п’ятого оберту Мануель притиснув плащ до стегна і, крутнувшись так, що той загойдався, наче спідничка балерини, оперезав себе биком, немов поясом, а тоді відступив, залишивши його віч-на-віч із Суріто верхи на білій коняці, який під’їхав і завмер на місці як укопаний; кінь утупився у бика, нашорошивши вуха й сіпаючи губами, а Суріто, насунувши на очі капелюха, нахилився уперед: з-під його напівзігнутої у лікті правої руки стриміла довга піка — її трикутний сталевий наконечник був націлений просто на бика. 

Позаштатний репортер «Ель Еральдо», затягуючись цигаркою і не зводячи очей з бика, написав: «Бувалий Маноло виконав низку цілком пристойних веронік і, завершивши їх рекорте у стилі Бельмонте, заслужив оплески постійних відвідувачів, а перша терція тим часом триває — на арені кавалерія». 

Суріто сидів на коні, оцінюючи відстань між биком і кінчиком своєї піки. Бик тим часом оговтався і шугнув уперед, націлившись коневі у груди. Коли він опустив голову, щоб узяти коня на роги, Суріто встромив наконечник піки бикові у м’язи, що горбиком випиналися між його лопатками, всім тілом наліг на держак, лівою рукою поставив білу коняку дибки й жбурнув нею праворуч, проштовхнувши бика під її черевом, щоб вона не зачепила його рогами — задрижавши, кінь став передніми копитами на землю, а бик хвицнув його хвостом по грудях і кинувся на плаща, що його розтягнув перед ним Ернандес. 

Ернандес побіг навскіс до другого пікадора, виманюючи за собою бика. Помахом плаща він зупинив бика так, що той постав просто перед конем та вершником, і відступив назад. Побачивши коня, бик рвонув уперед. Пікадорів спис ковзнув йому по спині, і коли бик підняв коня на роги, пікадор уже наполовину вилетів із сідла, випроставши праву ногу й падаючи на лівий бік, щоб відгородитися від бика конем. Кінь, піднятий на роги і з розпоротим черевом, гепнувся на землю, і поки бик ще буцав його рогами, пікадор відштовхнувся черевиками від коня й лежав на піску, чекаючи, коли його піднімуть, відтягнуть геть і поставлять на ноги. 

Мануель не заважав бикові штурхати вбитого коня — він нікуди не квапився, а пікадору нічого не загрожувало; крім того, такому пікадорові не завадить трохи понервуватися. Наступного разу триматиметься довше. Хирляві пікадори! Він перевів погляд на Суріто, який стояв по ту сторону арени неподалік від бар’єра і, приструнчивши коня, чекав. 

«Ха!» — гукнув він до бика, тримаючи обома руками плащ, щоб привернути його увагу. «Торо!» Бик облишив коня й кинувся на плащ; Мануель побіг убік і, широко розтягнувши плаща, зупинився, крутнувся на закаблуках — і бик опинився просто перед Суріто. 

«За смерть одного росинанта Кампаньяро довелось прийняти на себе не один удар вара, а Ернандес і Маноло виконали кілька кіте, — написав репортер «Ель Еральдо». — Бик тиснув на сталеве вістря й упевнено демонстрував, що коней не надто полюбляє. Досвідчений Суріто витягнув із кишені декілька старих прийомів роботи з пікою, зокрема виконав суерте…» 

«Оле! Оле!» — закричав чоловік, який сидів біля нього. Але його вигук потонув у ревищі юрби, і він ляснув репортера по спині. Той підвів голову й побачив унизу просто перед собою Суріто: усім тілом перехилившись через коня, він щосили тиснув на піку, тримаючи її майже за наконечник, — держак стримів з-під його пахви на всю довжину, — і стримував бика; той напирав уперед, намагаючись дістатися до коня, а Суріто, сидячи верхи, стримував його, стримував і поволі відводив коня убік, аж поки той не опинився у безпеці. Суріто відчув момент, коли коневі більше нічого не загрожувало і бик міг пройти повз, послабив свій сталевий натиск, і коли бик вирвався, опинившись просто перед плащем Ернандеса, трикутний сталевий наконечник піки розпоров горбик м’язів, що випинався на його загривку. Бик наосліп кинувся на плащ, і молодий матадор вивів його на середину арени. 

Суріто сидів верхи і погладжував коня, спостерігаючи, як бик мчить до плаща, що його простягнув перед ним Ернандес у яскравому світлі ліхтарів під вигуки юрби. 

— Бачив? — запитав він Мануеля. 

— Диво та й годі, — відповів той. 

— Дав я йому прочухана, — сказав Суріто. — Подивись тепер на нього. 

Кинувшись на плащ, який промайнув просто йому перед носом, бик утратив рівновагу й упав на коліна. Він тут же скочив на ноги, але Мануель і Суріто здалеку побачили блискучу цівку крові, що ясно вирізнялась на його чорній лопатці. 

— Дав я йому прочухана, — повторив Суріто. 

— Хороший бик, — сказав Мануель. 

— Пустили б мене до нього ще раз, я б його прикінчив, — відказав Суріто. 

— Починається третій захід, — промовив Мануель. 

— Подивись на нього, — сказав Суріто. 

— Мушу йти, — відповів Мануель і побіг на інший бік арени, куди помічники вели за вуздечку другого коня до бика: вони молотили ціпками його по ногах і гуртом тягли до бика, який стояв, опустивши голову, й перебирав копитами, ніяк не наважуючись кинутись уперед. 

Суріто, сидячи в сідлі, під’їхав ближче і похмуро спостерігав за сутичкою, не оминаючи жодної деталі. 

Урешті-решт бик метнувся, помічники кинулись до бар’єра, пікадор промахнувся, і бик, опинившись під черевом коня, підняв його на роги й пожбурив на спину. 

Суріто спостерігав. Помічники в червоних сорочках взялися відтягувати пікадора вбік. Пікадор, уже зіп’явшись на ноги, лається і розмахує руками. Мануель та Ернандес стоять з плащами напоготові. І бик — здоровенний чорний бик, а в нього на спині кінь: копита гойдаються у повітрі, вуздечка зачепилася за роги. Чорний бик з конем на спині похитується на коротких ногах, вигинає шию, піднімає голову й мотиляє нею, намагаючись скинути коня додолу, аж той нарешті падає. І бик несеться просто на плащ, що його простягнув перед ним Мануель. 

Мануель відчув, що бик сповільнив темп. Він стікав кров’ю. Увесь його бік лиснів від крові. 

Мануель ще раз розпростер перед ним плаща. Ось він — з широко розплющеними очима, огидний, не зводить погляду з плаща. Мануель ступив крок у сторону і підняв руки, натягнувши плаща перед биком, щоб виконати вероніку. 

Тепер він опинився віч-на-віч із биком. Так, його голова трохи похилилась. Він тримає її нижче. То все справа рук Суріто. 

Мануель змахнув плащем — ось і бик! — і відступив убік, ще раз виконавши вероніку. А він цілиться дуже точно, подумав Мануель. 

Добряче дістав, тепер поводиться обачніше. Полює. Не спускає з мене очей. Та я щоразу підставляю йому плаща. 

Він помахав плащем перед биком — ось він біжить! — і відступив убік. Надто близько цього разу. Не треба так близько його підпускати. Плащ змокрів від крові з того краю, що ковзнув бикові по спині. 

Ну що, ще раз, востаннє. 

Мануель, щоразу розвертаючись за биком, став обличчям до нього й обома руками розпростер перед ним плаща. Бик дивився на нього. Спостерігав за ним, пильно втупившись і наставивши роги. 

«Ха! — крикнув Мануель. — Торо!» І, відхилившись назад, змахнув плащем. Біжить! Він ступив убік, махнув плащем позад себе і крутнувся на підборах, так що бик, оббігши його, завмер на місці, піймавши облизня. Мануель однією рукою потрусив плащем перед мордою бика, аби показати, що той заціпенів, і відійшов геть. 

Оплесків не було. 

Мануель рушив по піску до бар’єра, а Суріто тим часом покинув арену. Поки Мануель працював з биком, пролунав звук сурми, що викликала на арену бандерильєро. Він цього не почув. Робітники накривали ряднами двох убитих коней і посипали пісок довкола них стружкою. 

Мануель підійшов до бар’єра напитися води. Помічник Ретани подав йому важкого глиняного глечика. 

Фуентес — високий циган — стояв, тримаючи в руках пару складених докупи бандерилій, тонких червоних паличок з гачками на кінцях. Він дивився на Мануеля. 

— Іди, — сказав Мануель. 

Циган квапливо відійшов. Мануель поставив глечика, дивлячись йому услід. Витер лице хустинкою. 

Репортер «Ель Еральдо» сягнув по плящину теплого шампанського, що стояла у нього в ногах, хильнув з неї і дописав абзац: 

«…підстаркуватий Маноло не зірвав оплесків за простеньку серію викрутасів із плащем, а на арену тим часом вийшли бандерильєро». 

Бик досі заціпеніло стояв сам-один посеред арени. До нього самовпевнено наближався Фуентес: високий, з випростаною спиною, він широко розвів руки, тримаючи у кожній самими пучками пальців по одній тонкій червоній паличці вістрям уперед. Фуентес ішов перший. Позаду нього, збоку, наближався помічник із плащем. Запримітивши його, бик нарешті оговтався.