Эрин Хантер – На волю! (страница 34)

Темносмуг і Довгохвіст поважно кивнули і наче аж вивищилися над іншими.

Слово взяла Синьозірка. Її голос звучав ніжно і спокійно після командирського гарикання воєводи:

— Дякую, Тигрокігтю, за твою відданість. Але Клан повинен розуміти, що я тут і досі для них. Усі коти можуть без вагань підходити до мене, я радо поговорю з вами — з охоронцями чи без, — вона кинула погляд на Тигрокігтя. — Як каже вояцький кодекс, безпека Клану важливіша, ніж безпека будь-якого окремого члена, — вона зробила паузу, її погляд спочив на Вогнелапові. — А зараз я хотіла б запросити Жовтоіклу приєднатися до Громового Клану.

Здивований нявкіт вирвався у декого з вояків. Синьозірка глянула на Морозошубку, яка кивнула на знак згоди. Інші королеви мовчки чекали.

Синьозірка продовжила:

— Її вчорашні вчинки довели, що вона хоробра і віддана. Якщо вона забажає, я радо привітаю її як повноцінного члена Клану.

Зі свого місця на краю гурту Жовтоікла глянула на провідницю Клану і муркнула:

— Це велика честь для мене, Синьозірко. Я приймаю твою пропозицію.

— Добре, — відповіла Синьозірка. Її голос звучав м’яко, ніби щойно розв’язали якусь проблему.

Вогнелап замуркотів від задоволення і схилився на Сіролапа. Не без здивування він усвідомив, як багато для нього означало те, що Синьозірка публічно продемонструвала свою довіру до Жовтоіклої.

Синьозірка знову заговорила:

— Учора ми успішно оборонилися від вояків Тіньового Клану, але вони все ще становлять величезну загрозу. Роботи з відновлення табору, які ми розпочали вранці, продовжаться. На кордонах невпинно стоятимуть чатові. Ми не будемо вдавати, що війну закінчено.

Тигрокіготь підвівся із високо задертим хвостом і подивився униз, на котів, що зійшлись на віче.

— Тіньовий Клан напав, коли нас не було в таборі, — прогарчав він. — Вони вдало вибрали час. Як вони дізналися, що табір майже незахищений? У них були очі в таборі?

Вогнелап закляк від жаху, коли Тигрокіготь спинив свій холодний погляд на Круколапові. Деякі коти простежили погляд свого нового воєводи і розгублено витріщилися на чорного новака. Круколап втупився в землю і нервово переминався з лапи на лапу.

Тигрокіготь продовжив:

— Ми ще маємо хвильку до заходу сонця. Мусимо зосередитись на відбудові табору. Між тим, якщо ви когось підозрюєте — скажіть мені. Будьте певні, що все сказане вами залишиться таємницею.

Кивком голови він розпустив віче, тоді повернувся і почав про щось перемовлятися із Синьозіркою.

Коти розділилися і розійшлися табором, оцінюючи пошкодження і збиваючись у робочі групки.

— Круколапе! — гукнув Вогнелап, усе ще глибоко вражений похмурим натяком Тигрокігтя на те, що його власний новак зрадив Клан. Але Круколап уже пішов геть. Вогнелап бачив, як той запропонував допомогу Куцохвостові та Білоштормові, а тоді гайнув збирати галузки, якими можна було б закрити діри у стіні табору. Круколап очевидно не хотів спілкуватися.

— Ходімо допоможемо йому, — запропонував Сіролап. Його голос був виснажений і безбарвний, а очі посоловілі.

— Іди. Я за мить підійду, — відповів Вогнелап. — Я спершу хочу перевірити, як там Жовтоікла, чи все у неї гаразд після сутички із Чорноногим.

Жовтоіклу він розшукав у її гнізді біля поваленого дерева. Вона простяглася в затінку на повний зріст, в очах видніла задума.

— Вогнелапе, — промуркотіла вона, побачивши його, — я рада, що ти прийшов.

— Я хотів упевнитися, що з тобою все гаразд, — нявкнув Вогнелап.

— Старі звички в’їдаються так само, як і старі запахи? — спитала Жовтоікла, на мить ставши схожою на себе колишню.

— Мабуть, що так, — зізнався Вогнелап. — Як ти почуваєшся?

— О, стара рана на нозі знову розігралася, але все буде гаразд, — розповіла Жовтоікла.

— Як ти змогла відігнати Чорноногого? — запитав Вогнелап, неспроможний приховати захвату.

— Чорноногий сильний, але він не з найрозумніших бійців. Бійка з тобою була для мене важчим випробуванням.

Вогнелап шукав іскорок сміху в очах старої кішки, але їх там не було. Вона продовжила:

— Я ж його з кошеняти знаю. Він так і не змінився — забіяка, але забіяка безмозкий.

Вогнелап сів біля неї:

— Я не здивований, що Синьозірка запросила тебе приєднатися до Клану, — промуркотів він. — Ти показала просто неймовірну відданість Клану вчора.

Жовтоікла змахнула хвостом.

— Мабуть, справді відданий кіт бився б на боці Клану, в якому виріс.

— Тоді мені довелося б воювати на боці моїх Двоногів, — зауважив Вогнелап.

Жовтоікла приязно глянула на нього.

— Гарно сказано, малий. Але ти ж завжди був мислителем.

Скорбота пронизала серце Вогнелапа, коли він згадав, що ці слова належали і Левосердові.

— Ти сумуєш за Тіньовим Кланом? — запитав він Жовтоіклу.

Та поволі кліпнула.

— Я сумую за старим Тіньовим Кланом, — нарешті мовила вона. — За тим, яким він був.

— До того, як Зорелом став провідником? — поцікавився Вогнелап.

— Так, — м’яко визнала Жовтоікла. — Він змінив Клан, — вона хрипко засміялась. — А ще він завжди умів добре говорити. Він міг переконати тебе в тому, що миша — кролик, якщо йому так хотілося. Мабуть, саме тому я була сліпа до його провин, — стара кицька задивилася в темряву, гублячись у спогадах.

— Закладаюся, що ти не вгадаєш, хто новий медикіт Тіньового Клану, — нявкнув Вогнелап, зненацька згадавши, що він дізнався на Зборищі. Здавалося, воно було багато повень тому.

Ці слова ніби знову повернули Жовтоіклу до дійсності.

— Невже Носошморг? — нявкнула вона.

— Ага.

— Але ж він навіть власну застуду ніяк не вилікує! — похитала головою Жовтоікла.

— Те саме сказав і Сіролап! — на якусь мить вони обоє замуркотіли від задоволення. Тоді Вогнелап підвівся. — Я зараз піду, а ти відпочинь. Клич, якщо тобі що-небудь знадобиться.

Жовтоікла підвела голову:

— Поки ти не пішов, Вогнелапе. Я чула, ти втрапив у бійку зі щурами. Вони пустили тобі кров?

— Усе гаразд. Плямолистка полікувала мої рани нагідками.

— Іноді лише нагідок недостатньо проти щурячих укусів. Іди і зірви собі листок дикого часнику, а тоді згорни його у валик. Здається, трохи часнику росте неподалік від входу до табору. Він витягне будь-яку отруту, яку щури могли тобі занести. Хоча, — сухо додала вона, — твої сусіди мені за таку пораду не подякують.

— Я все зроблю. Дякую, Жовтоікло, — промуркотів Вогнелап.

— Обережніше, малий, — на мить Жовтоікла затримала погляд на ньому, а тоді вляглася щокою на передні лапи і заплющила очі.

Вогнелап прослизнув під кущами, які оточували гніздо Жовтоіклої, і попрямував до тунелю в хащах ялівцю на пошуки дикого часнику. Сонце уже хилилося до заходу, і він чув, як королеви влаштовують кошенят на ніч.

— Куди це ти намилився? — прогарчав голос із тіні. То був Темносмуг.

— Жовтоікла сказала мені піти і…

— Ти не прийматимеш накази від тієї відступниці! — прошипів вояк. — Іди допоможи з ремонтом. Сьогодні з табору ніхто не вийде, — він махав хвостом з боку на бік.

— Так, Темносмуже, — нявкнув Вогнелап, покірно схиливши голову.

Він повернувся і упівголоса пробурмотів: «Багносмуг!», а тоді пішов до межі табору, де Сіролап із Круколапом заклопотано латали величеньку діру у стіні зелені.

— Як там Жовтоікла? — запитав Сіролап, помітивши друга.

— Вона гарно. Сказала, що дикий часник лікує пацючі укуси. Я збирався було пошукати, але Темносмуг наказав мені залишатися в таборі, — розповів йому Вогнелап.