Эрин Хантер – На волю! (страница 36)
Ці слова відволікли Вогнелапа від його злості. Його перше тренування із Синьозіркою! Він аж здригнувся від захвату. А він думав, що його наставниця і досі ще оклигує від ран.
— Сіролапе, — продовжував говорити Тигрокіготь. — Ти можеш на тренуваннях приєднатися до моїх занять. Як гадаєш, Круколапе, ти достатньо оклигав для цього? — прогарчав він до свого новака. — Зрештою, ти ж пожалився цілою кропивою, поки ми всього-на-всього билися з тими щурами.
— Я в порядку, — нявкнув Круколап, дивлячись собі під ноги.
Сіролап із Круколапом пішли услід за воєводою до виходу з табору. Бредучи ялівцевим тунелем, Круколап дедалі більше і більше хнюпився.
Вогнелап сів і став чекати на Синьозірку. Вона не забарилася. Сіра королева вийшла зі свого кубла і рушила через галяву. Її шерсть усе ще була потріпана у тих місцях, де зяяли свіжі рани, але її впевнений крок не зраджував ані сліду болю.
— Ходімо, — покликала вона його.
Вогнелап здивовано помітив, що вона сама. Він ніде не бачив Темносмуга чи Довгохвоста. «Ось, — подумав він, відчувши, як до захвату додається ще й нетерпіння, — ось нагода розповісти Синьозірці про те, що він підслухав учора вночі».
Вона прямувала геть із табору через той же ялівцевий тунель. Вогнелап приєднався до неї і вирушив слідом.
— Твої охоронці приєднаються до нас? — нетерпляче запитав він.
Не озираючись, Синьозірка відповіла:
— Я наказала Темносмугу і Довгохвосту допомогти з ремонтом табору. Захищати оселю Клану — ось наше головне завдання.
Вогнелапове серцебиття пришвидшилося. Він збирався розповісти їй про Круколапа, як тільки вони вийдуть з табору.
Двоє котів рушили доріжкою до тренувального гаю. Стежину встеляло щойно опале золоте листя, яке похрускувало під їхніми лапами. Вогнелап гарячково обмірковував потрібні слова. Що він має сказати провідниці? Що Тигрокіготь замислив позбутися свого новака? І що він скаже, коли Синьозірка запитає: чому? Чи зможе він уголос вимовити, що підозрює Тигрокігтя в убивстві Рудохвоста? Навіть незважаючи на те, що у нього немає жодних доказів, окрім захопленої Круколапової оповідки на Зборищі?
Вони уже дісталися гаю, однак Вогнелап так і не заговорив. У гаю було порожньо.
— Я попросила Тигрокігтя сьогодні провести своє тренування в іншій частині лісу, — пояснила Синьозірка, ступаючи на середину гаю. — Я хочу зосередитися на твоїх бойових навичках, і я хочу, щоб
«Я мушу розповісти негайно, — думав Вогнелап. — Вона мусить дізнатися, в якій небезпеці Круколап, — з нетерпіння він випустив кігті. — Більше такої нагоди не буде…»
Краєм ока він вловив блискавичний рух. Просто перед його носом просвистів ніби маленький ураган сірого хутра, і Вогнелап запоров носом, бо хтось раптово збив його з передніх лап. Він знову підвівся і, озирнувшись, побачив Синьозірку, яка спокійно собі сиділа позаду нього.
— Мені вдалось привернути твою увагу? — прогарчала вона.
— Так, Синьозірко, пробач, — гарячково запевнив він, дивлячись у її очі.
— Так краще. Вогнелапе, ти з нами уже не одну повню. Я бачила, як ти б’єшся. Ти був швидкий проти щурів, ти був несамовитий проти Тіньового Клану. Ти перехитрував Сіролапа того дня, коли ми зустрілися; хитрощами й розумом ти переміг і Жовтоіклу, — вона зробила паузу, а тоді стишила голос до гучного шепоту. — Але одного дня ти зустрінеш суперника, який нічим не поступиться тобі у цих речах — він буде швидким, лютим і кмітливим. Моє завдання — підготувати тебе до цього дня.
Вогнелап кивнув, цілком захоплений її словами. Усі його почуття загострилися. Думки про Круколапа та Тигрокігтя зникли, натомість у нього ввійшли густі запахи і найменші шерехи лісу.
— Погляньмо, як ти б’єшся, — запропонувала Синьозірка. — Накинься на мене.
Вогнелап глянув на неї, оцінюючи, шукаючи найкращий спосіб розпочати. Синьозірка стояла десь за три кролі від нього. Вона була вдвічі більша, тож звичайне вимахування кігтями чи боротьба були б марнуванням зусиль. Але якби вдалося зробити достатньо потужний стрибок, щоб заскочити їй просто на спину, він зміг би вибити її з рівноваги. Синьозірка не відводила від нього пронизливого погляду своїх блакитних очей ні на мить. Вогнелап подався назад усім тілом, а тоді стрибнув.
Він намірявся приземлитися їй просто на плечі, але Синьозірка була готова. Вона миттю припала до землі, а щойно Вогнелап до неї долетів — перекотилася на спину. Тож, замість приземлитися на плечі, він виявив, що летить на її живіт. Вона спіймала його всіма чотирма лапами і легко пожбурила геть. Вогнелап відчув, що отак позбутися його їй було не важче, аніж якогось набридливого кошеняти. Він боляче вдарився об утрамбовану землю і ще якусь мить лежав, перш ніж підвестися на лапи.
— Цікава стратегія, проте очі зрадили місце, в яке ти цілився, — прогарчала Синьозірка, підвівшись і обтрусивши пилюку зі своєї шубки. — Спробуй ще раз.
Цього разу Вогнелап знову дивився на плечі, однак націлився на лапи. Він мав би накинутись на Синьозірку саме тоді, коли вона якнайнижче припаде до землі. Стрибнувши, Вогнелап відчув хвилю задоволення, яке, втім, негайно обернулося збентеженням. Синьозірка несподівано підстрибнула в повітря, а він запоров носом саме там, де вона стояла ще мить тому. Розраховано це було просто бездоганно: щойно він приземлився, вона гахнула на нього згори, ледве не вибивши з нього дух.
— А тепер спробуй щось, чого я не чекатиму, — прошипіла вона йому на вухо, злазячи з нього і задкуючи, виклично усміхаючись.
Вогнелап знову підвівся, віддихуючись, і похапцем обтрусився. Навіть Жовтоікла була не така хитра. Він зашипів і знову стрибнув. Цього разу, летячи на Синьозірку, він випростав передні лапи. Вона ж стала на задні лапи і, витягнувши передні, просто змахнула його геть. Відчувши це, Вогнелап спробував загальмувати задніми лапами об пісок, але було вже надто пізно — і він важко бухнувся на бік.
— Вогнелапе, — спокійно нявкнула Синьозірка, коли він вкотре підвівся із землі, — ти сильний і швидкий, але тобі слід навчитися контролювати свою швидкість і вагу, щоб я не могла так легко вибити тебе з рівноваги. Спробуй ще раз.
Вогнелап позадкував, розгарячений, брудний і задиханий. Його переповнювало розчарування. Він був рішуче налаштований цього разу краще впоратися зі своєю наставницею. Поволі новак припав до землі й почав описувати коло довкруж Синьозірки. Вона віддзеркалювала всі його рухи і шипіла йому в обличчя, як тільки він наближався. Вогнелап здійняв лапу і затопив їй у ліве вухо. Вона відхилилася, уникаючи удару, і підвелась на задні лапи, вивищуючись над ним. Вогнелап миттю перекотився на спину, кинувся під провідницю і одним швидким рухом підбив обидві її лапи. Синьозірка відхилилася назад і бебехнулася на піщану землю, гучно охнувши.
Вогнелап ще раз перекотився і зірвався на рівні. Він тріумфував. А тоді побачив, як Синьозірка лежить у пилюці й оце вперше згадав про її рани. Що як він знову їх роз’ятрив? Він підбіг і глянув на неї. На щастя, йому відповів сповнений гордості погляд.
— Це вже значно краще, — видихнула вона. Тоді підвелася й обтрусила пилюку. — А тепер моя черга.
Вона кинулась на нього, збивши з ніг, а тоді відступила і дала йому підвестися, перш ніж знову стрибнути. Вогнелап зібрався, але Синьозірка легко кинула його на землю.
— Глянь на мій розмір, Вогнелапе! Не намагайся вистояти супроти моєї атаки. Хитруй. Ти достатньо швидкий, щоб ухилитися від мене!
Вогнелап підвівся, готовий до нової атаки. Цього разу він не намагався вчепитися кігтями у м’який ґрунт, але стояв легко, перенісши вагу на подушечки. Коли Синьозірка знову кинулася на нього, він спритно відстрибнув з її шляху, приземлився на задні лапи, а передніми просто в польоті штовхнув її геть від себе.
Синьозірка граційно приземлилася на всі чотири лапи і повернулась до нього:
— Пречудово! Ти швидко вчишся, — промуркотіла вона. — Але й рух був нескладний. Ану, як ти впораєшся з цим.
Вони тренувалися аж до заходу сонця. Вогнелап полегшено зітхнув, коли почув, що Синьозірка нявкнула:
— Досить на сьогодні.
Вона здавалася втомленою і виснаженою, а все ж незмінно легко вибігла з гаю.
Вогнелап плентався слідом за нею. Його м’язи боліли, а голова йшла обертом від усього, що він повивчав. Коли вони разом пробиралися поміж деревами, він усе не міг дочекатися, щоб розповісти Сіролапові та Круколапові про своє тренування. І аж коли вони підійшли до краю табору, Вогнелап збагнув, що забув розповісти Синьозірці про Круколапа.
Розділ 20
Коли Вогнелап повернувся, табір уже виглядав краще. Команди котів, очевидно, латали і лагодили цілісінький день. Морозошубка і Злотоквітка й досі ще були зайняті укріпленням стіни ясел, але зовнішня стіна табору вже виглядала достатньо міцною.
Вогнелап пройшовся галявиною, щоб подивитися, чи немає десь свіжини. Він пройшов повз Пісколапку і Порохолапа, які готувалися вирушити в наступну варту.
— Вибач, — нявкнула Пісколапка, помітивши, як Вогнелап обнюхує місце для здобичі. — Ми з’їли двох останніх мишей.
Вогнелап знизав плечима. Він може й сам спіймати щось пізніше. Отож вирушив до новацького кубла. Сіролап уже був там — він сидів, прихилившись спиною до пня, зализуючи передню лапу.