Эрин Хантер – На волю! (страница 35)

— Дикий часник? — нявкнув Сіролап. — Я не проти спробувати. Моя нога досі поболює.

— Я можу вислизнути і дістати, — запропонував Вогнелап. Він був не в захваті від висмоктаного з пальця наказу Темносмуга, тож радо вхопився за шанс його порушити. — Ніхто не помітить, якщо я вислизну через цю діру. Відійду лише на кілька кролячих стрибків.

Круколап вагався, та Сіролап кивнув:

— Ми тебе прикриємо, — прошепотів він.

Вогнелап вдячно його лизнув і вистрибнув назовні через розрив у таборовій огорожі.

Опинившись поза табором, він негайно рушив до кущика дикого часнику, який неважко було відшукати на запах. На фіолетовому небосхилі здіймався місяць, а сонце з іншого боку ховалося за обрієм. Холодний вітерець куйовдив його шерсть. Раптом він вловив принесений вітром котячий запах. Обережно принюхався. Тіньовий Клан? Ні, лише Тигрокіготь і ще двоє котів. Він знову принюхався. Темносмуг і Довгохвіст! Що вони тут роблять?

Зацікавившись, Вогнелап негайно став у стійку і почав скрадатися. Поволі він пробирався крізь підлісок, тримаючись проти вітру, щоб його не помітили. Вояки стояли у затінку великого ялівцевого чагаря, схиливши голови докупи. Невдовзі Вогнелап підібрався достатньо близько, щоб чути їхню бесіду.

— Зоряний Клан тому свідок, мій новак від початку не подавав багато надій, але я не чекав, що він виявиться зрадником! — гарчав Тигрокіготь.

Очі Вогнелапа широко розплющилися, а хутро стало дибки від шоку. Скидалося на те, що Тигрокіготь збирався не просто між іншим натякнути, що Круколап зрадив Клан!

— І як довго Круколап був відсутній під час вашої мандрівки до Уст Матері? — запитав Темносмуг.

— Достатньо, щоб збігати до табору Тіньового Клану і назад, — пролунала загрозлива відповідь воєводи.

Хутро на Вогнелаповому хвості настовбурчилося від люті. «Це неможливо! — думав він. — Круколап же був із нами весь час!»

Зазвучав писклявий голос Довгохвоста:

— Він, певно, сказав їм, що провідниці й найсильнішого вояка немає в таборі. Чому б інакше вони напали саме тоді?

— Ми — останній Клан, який протистоїть Тіньовому. Ми мусимо залишатися сильними, — промуркотів Тигрокіготь. Тепер його голос звучав просто єлейно. Сказавши це, він замовк і став чекати відповіді.

Відповів Темносмуг, до того ж із таким запалом, наче він і досі ще був новаком Тигрокігтя і відповідав на питання про техніки полювання.

— А Клану було б краще без такого зрадника, як Круколап.

— Мушу сказати, що я згоден з тобою, Темносмуже, — сказав Тигрокіготь. — Навіть попри те, що він мій новак, — і воєвода побрів геть, нібито надто пригнічений, щоб закінчити цю думку.

Вогнелап почув досить. Забувши про дикий часник, він розвернувся і так нечутно і швидко, як тільки міг, вирушив до табору.

Він вирішив не казати Круколапові про те, що він почув. Той би злякався. Вогнелап швиденько метикував. Що він міг вдіяти? Тигрокіготь був воєводою, великим вояком. Ніхто не слухатиме звинувачень від новака. Але Круколапові загрожувала жахлива небезпека. Вогнелап здригнувся усім тілом, намагаючись прочистити голову. У нього був єдиний варіант — розповісти про все почуте Синьозірці, якось переконати її, що він каже правду!

Розділ 19

Сіролап із Круколапом ще латали діру, коли Вогнелап повернувся. Вони залишили отвір, саме достатній для того, щоб він протиснувся назад.

— Не пощастило з часником, — видихнув Вогнелап, опинившись у таборі. — Там поблизу все нишпорив Темносмуг.

— Та нічого, — нявкнув Сіролап. — Завтра нарвеш.

— Я візьму у Плямолистки трохи маку, — запропонував Вогнелап. Його непокоїли отупілі погляди друзів і біль, яким налилися його власні м’язи.

— Та не переймайся ти, — нявкнув Сіролап. — Усе гаразд.

— Мені нескладно, — наполіг Вогнелап. І, перш ніж Сіролап зміг щось заперечити, рушив до кубла Плямолистки.

Вона міряла кроками свою галявинку, її очі були затуманені горем.

— Усе гаразд? — запитав Вогнелап.

— Духи Зоряного Клану не мають спокою, гадаю, вони намагаються щось мені сказати, — відповіла вона, нервово помахуючи хвостом. — Що я можу для тебе зробити?

— Гадаю, Сіролапові треба кілька макових зернин від болю в нозі, — пояснив Вогнелап. — Пацючі укуси йому досі болять.

— Біль від утрати Левосерда тільки загострює його фізичний біль. Але згодом рани загояться, не переймайся. Тим часом, маєш рацію, макове насіння допоможе, — Плямолистка пішла до кубла і принесла звідти суху макову голівку. — Просто витруси одну-дві зернини і дай йому, — нявкнула вона.

— Дякую, — нявкнув Вогнелап. — Ти певна, що все гаразд?

— Іди полікуй друга, — відповіла Плямолистка, уникаючи його погляду.

Вогнелап підхопив макову голівку зубами і рушив геть.

— Зачекай, — раптом сказала медикицька.

Вогнелап обернувся і зустрівся з її золотистим поглядом. Її очі яскраво спалахнули у відповідь.

— Вогнелапе, — просичала вона. — Кілька повень тому, перш ніж ти приєднався до Клану, Зоряний Клан говорив до мене. Я відчуваю, що духи хочуть, аби я зараз розповіла це тобі. Вони сказали, що тільки вогонь може врятувати наш Клан.

Вогнелап заворожено дивився на Плямолистку.

Той раптовий спалах у її очах пригас.

— Бережися, Вогнелапе, — нявкнула вона своїм звичним голосом і відвернулася.

— До зустрічі, — невпевнено сказав Вогнелап.

Він пішов назад крізь ялівцевий тунель. Її дивні слова крутилися в нього у голові, але він не міг зрозуміти, який у них сенс. Чому вона переповіла їх йому? Адже вогонь, безперечно, ворог для всіх, хто живе в лісі. Він розгублено похитав головою і попрямував до новацького кубла.

— Сіролапе! — зашипів він на вухо заснулому товаришеві.

Їм дозволили відпочивати цілісінький ранок, оскільки роботи з відновлення табору тривали більшу частину ночі. Тигрокіготь наказав усім готуватися до тренувань десь у сонцепіку. Потужне жовте світло, що пробивалося крізь листя до кубла, підказало Вогнелапові, що цей час уже наближається.

Уночі він не відпочив. Варто було йому заснути, як у голові калейдоскопом починали кружляти сни, бентежливі та непевні, але похмурі та сповнені загрози.

— Сіролапе! — знову зашипів Вогнелап.

Але його друг і не поворухнувся. Він з’їв дві макові зернини, перш ніж лягти спати, тож зараз бачив десяті сни.

— Ти вже прокинувся, Вогнелапе? — нявкнув Круколап зі свого гніздечка.

Вогнелап нечутно плюнув із досади. Він хотів поговорити із Сіролапом до того, як прокинеться Круколап.

— Так! — відповів він.

Круколап усівся на своєму моховому ліжечку і похапцем заходився вмиватися.

— Ти збираєшся його будити? — кивнув він на Сіролапа.

— Дуже на це сподіваюся. Тренування от-от почнеться, — прогарчав глибокий голос з-поза кубла.

Вогнелап із Круколапом підстрибнули.

— Сіролапе, прокинься! — штурхнув його лапою Вогнелап. — Тигрокіготь чекає.

Сіролап підвів голову. Повіки й досі були важкі від сну.

— Ви там уже готові? — крикнув Тигрокіготь.

Вогнелап із Круколапом вилізли з кубла, часто кліпаючи від сонячного світла. Воєвода чекав на них біля пня.

— Третій буде? — запитав він.

— Так, — відповів Вогнелап, відчуваючи, що йому слід захистити друга. — Він просто щойно прокинувся.

— Тренування піде йому на користь, — прогарчав Тигрокіготь. — Він уже достатньо ходить у жалобі.

Вогнелап витримав цей загрозливий бурштиновий погляд воєводи. Вояк і новак, але на якусь мить їхні очі зустрілися поглядами ворогів.

Заспаний Сіролап виліз із кубла.

— Синьозірка за мить підійде до тебе, Вогнелапе, — оголосив Тигрокіготь.