Эрин Хантер – На волю! (страница 33)

Біля гурту котів здійнялася метушня, і Синьозірка, пробившись наперед, накульгуючи, пішла до новаків. Понурого виразу її обличчя вистачило, щоб Вогнелап зрозумів: щось було не так.

— Плямолистка зараз із Левосердом, — сказала вона. — Його поранили в бою. Доволі серйозно, — вона повернула обличчя до затінку в дальньому кінці Високого Каменя, де вояк лежав нерухомою купою піщано-золотого хутра.

Пронизливо і протяжно закричавши, Сіролап кинувся до Левосерда. Плямолистка, яка заходжувалася біля воєводи Громового Клану, відступила, щоб новак зміг востаннє поділитися язиками зі своїм наставником. Коли Сіролапове голосіння відлунило галявиною, Вогнелапова шерсть стала дибки і кров похолола у жилах. То був плач, який він чув уві сні! Йому запаморочилося в голові, але він одразу ж взяв себе в лапи. Йому потрібно було триматися заради Сіролапа.

Вогнелап глянув на Синьозірку. Та кивнула, і він рушив, щоб приєднатися до свого друга під Високим Каменем. На мить він загаявся біля Плямолистки.

Вона була виснажена, очі їй повила скорбота.

— Я не можу допомогти Левосердові, — тихенько нявкнула вона. — Незабаром він приєднається до Зоряного Клану.

Вона притулилася до Вогнелапа всім тілом, і він відчув заспокоєння від дотику її теплого хутра.

Інші коти мовчки спостерігали, як сонце заходить за деревами. Нарешті Сіролап сів і оголосив:

— Він відійшов!

Тоді ліг біля Левосердового тіла і поклав голову йому на передні лапи. Коти Громового Клану мовчки рушили вперед, щоб віддати останні почесті своєму улюбленому воєводі.

Вогнелап приєднався до них. Він лизнув Левосердову шию і пробурмотів:

— Дякую за твою мудрість. Ти багато чого мене навчив, — він присів біля Сіролапа і заходився вилизувати вуха свого друга від крові.

Синьозірка почекала, поки з Левосердом попрощаються всі інші коти, перш ніж тихенько підійти. Сіролап, здавалося, навіть не помітив її присутності. Вогнелап же відвів погляд, коли Синьозірка востаннє розмовляла зі старим другом.

— І що ж мені робити без тебе, Левосерде? — прошепотіла вона.

Тоді, кульгаючи, пішла назад до свого лігва і присіла надворі, приголомшено вдивляючись у простір. Вона навіть не спробувала почистити своє забруднене кров’ю хутро. Уперше в житті Вогнелап бачив вираз цілковитої поразки на її обличчі, і від цього спиною пробіг неприємний холод.

Він сидів поруч із Сіролапом та Левосердом, аж доки місяць не сягнув піку. До нього приєднався Круколап, і вони удвох підтримували друга у його скорботі. Тигрокіготь підійшов і коротко поділився язиками з Левосердом. Вогнелап усе чекав, якими словами він попрощається зі своїм полеглим другом, але, вилизуючи його зваляне хутро, Тигрокіготь не зронив ані слова. А ще Вогнелапа збентежило те, що погляд темного кота був звернений радше на Круколапа, аніж на полеглого воєводу.

Плямолистка поволі бродила табором, гоячи рани і заспокоюючи розхитані нерви. Вогнелап бачив, як вона двічі підходила до Синьозірки, і та двічі відсилала її турбуватися про інших. І лише коли медикицька закінчила з усіма іншими котами в таборі, Синьозірка пустила її полікувати свої укуси та подряпини.

Упоравшись, Плямолистка вирушила до свого кубла. Синьозірка ж підвелася і поволі полізла на Високий Камінь. Коти, здавалося, чекали цього. Щойно вона всілася на вершині каменя, понурі коти почали збиратися на галявині під ним.

Вогнелап і Круколап насилу піднялися на лапи і побрели до гурту, залишивши Сіролапа біля Левосердового тіла. Новак і досі лежав, зарившись носом у золотий кожушок наставника. Вогнелап гадав, що цього разу Синьозірка не зважатиме на його відсутність на вічі.

— Уже майже місяцепік, — нявкнула Синьозірка, саме коли Вогнелап присів на землю поруч із Круколапом. — І мені знову доводиться — занадто, занадто скоро — назвати нового воєводу Громового Клану, — її голос звучав стомлено і надривно від смутку.

Вогнелап переводив погляд з одного вояка на іншого. Усі вони вичікувально дивилися на Тигрокігтя. Навіть Білошторм повернувся, щоб краще бачити темношерстого кота. Судячи з бравого виразу на морді і з вусів, які тремтіли від передчуття, Тигрокіготь розділяв їхнє очікування.

Синьозірка глибоко вдихнула і продовжила:

— Я кажу це перед тілом Левосерда, щоб його дух почув і схвалив мій вибір, — вона завагалася. — Я не забула, як один кіт помстився за смерть Рудохвоста і приніс нам його тіло. Зараз Громовому Клану як ніколи потрібна його безстрашна відданість, — Синьозірка зробила ще одну паузу, а тоді гучно і чисто вимовила його ім’я. — Тигрокіготь буде новим воєводою Громового Клану!

Здійнявся ураган схвальних викриків, у якому гучно виділялися голоси Темносмуга і Довгохвоста. Білошторм сидів спокійно, заплющивши очі й обгорнувшись хвостом. Він схвально кивав головою.

Тигрокіготь гордо підвів голову і, примруживши очі, слухав, що говорить Клан. Тоді пробрався крізь юрбу, скупими кивками відповідаючи на привітання, і застрибнув на Високий Камінь поруч із Синьозіркою.

— Громовий Клане! — крикнув він. — Для мене велика честь прийняти обов’язки воєводи Клану. Я ніколи не очікував такої високої посади, але я клянуся духом Левосерда, що служитиму так, як тільки зможу! — він схилив голову, обвівши цілий Клан поглядом великих жовтих очей, і зістрибнув із Високого Каменя.

Вогнелап почув, як Круколап позаду нього ледь чутно пробурмотів щось на кшталт «О, ні!». Він повернувся і з цікавістю глянув на друга.

Круколап низенько схилив голову.

— Краще б вона ніколи його не обрала! — пробурмотів він.

— Ти зараз про Тигрокігтя? — спитав Вогнелап.

— Він хотів стати воєводою ще відтоді, як подбав про Рудохвоста… — нявкнув Круколап і одразу ж затнувся.

— Подбав про Рудохвоста?.. — повторив за ним Вогнелап.

У його голові негайно зароїлись питання. Що Круколап знав? Там на Зборищі його розповідь про сутичку з Річковим Кланом була достеменною? Тигрокіготь винен у смерті Рудохвоста?

Розділ 18

— Ти розповідаєш Вогнелапові, як я захистив Рудохвоста?

Вогнелап відчув, ніби холодний потік ринув йому на шию.

Круколап озирнувся, широко розплющивши очі від страху. Тигрокіготь стояв над ними, розтягнувши губи у загрозливій посмішці.

Вогнелап зірвався на лапи і глянув у вічі воєводі.

— Він просто шкодує, що ти не зміг так само подбати про Левосерда, — нявкнув він, швидко метикуючи.

Тигрокіготь переводив погляд то на одного, то на іншого, аж зрештою повернувся і пішов. Круколапові очі заволокло паволокою страху, він почав шалено тремтіти.

— Круколапе? — стривожено нявкнув Вогнелап.

Але Круколап на нього навіть не глянув. Низенько схиливши голову, він побрів до Сіролапа і ліг поруч із ним, притиснувшись своїм кощавим тілом до густого Сіролапового хутра, ніби йому зненацька стало зимно.

Вогнелап безпомічно дивився на своїх друзів, які збилися докупки біля Левосердового тіла. І гадки не маючи, що йому робити, він підійшов і всівся коло них, готовий сидіти так цілу ніч.

Що вище піднімався місяць на небосхилі, то більше котів приходили ночувати разом із ними. Синьозірка прийшла останньою, коли табір геть затих і заспокоївся. Вона не сказала нічого, але сіла трохи віддалік, дивлячись на свого полеглого воєводу з виразом такої нестерпимої скорботи, що Вогнелап не міг спокійно глянути їй в очі.

На світанку група старійшин прийшла, щоб забрати тіло Левосерда на цвинтар. Сіролап пішов із ними, щоб допомогти викопати яму для останнього спочинку вояка.

Вогнелап позіхнув і потягнувся. Він промерз до кісток. Падолист був уже не за горами, ліси повивала мла, а за деревами виднілося рожеве вранішнє небо. Він спостерігав, як Сіролап і старійшини розчинилися у просякнутому росою підліску.

Круколап підірвався і квапливо чкурнув до кубла новаків. Вогнелап поволеньки побрів слідом. Коли він прийшов, чорний кіт уже скрутився клубочком, накривши носа хвостом, ніби уві сні.

Вогнелап був занадто виснажений для розмови. Він покрутився у своєму моховому ліжечку і влаштувався для довгого сну.

— Прокидайся!

Вогнелап почув, як Порохолап кличе його, стоячи на вході. Він розплющив очі. Круколап уже прокинувся і зараз стояв у стійці, нашорошивши вуха. Сіролап метушився позад нього. Вогнелап здивовано помітив знайому сіру постать свого друга. Він не чув, як той повертався після похорону Левосерда.

— Синьозірка скликала ще одне віче, — шепнув їм Порохолап і виліз із ялівцевих чагарів.

Троє новаків полізли услід за ним із теплого кубельця. Сонце вже проминуло зеніт, а повітря здавалося холоднішим, ніж звичайно. Вогнелап тремтів, у животі бурчало. Він не міг пригадати, коли востаннє їв, і ніби між іншим подумав, чи вийде сьогодні пополювати.

Вогнелап, Сіролап і Круколап поквапились приєднатися до юрби, що збиралася під Високим Каменем.

Тигрокіготь виголошував, стоячи на своєму місці поруч із Синьозіркою:

— У цій битві наша провідниця втратила ще одне життя. Зараз, коли у неї зосталося тільки три з дев'яти життів, я призначу охоронця, який невідступно слідуватиме за нею. Жодному котові не вільно буде наближатися до неї, якщо охоронця не буде поруч, — його бурштинові очі ковзнули на Круколапа, а тоді знову глянули на цілу юрбу. — Темносмуже і Довгохвосте, — продовжив він, звертаючи погляд на вояків, — ви будете охоронцями Синьозірки.