Энди Уир – Марсіянин (страница 60)
- Сподіваюсь, ти маєш рацію.
- Хочете закластись на 100 доларів? - сказав з посмішкою Мартінез.
- Звісно, ні, - сказала Ллюїс.
- Ото ж бо, - він усміхнувся.
- Я ніколи не закладатимусь на смерть члена команди, - сказала Ллюїс. - Але це не означає, що я думаю, що він…
- Бла-бла-бла, - перервав її мову Мартінез. - Глибоко у душі ти думаєш, що йому це вдасться.
П’ятий Повітряний день, і поки що все гаразд. Завтра оминатиму з півдня кратер Март. Після нього буде легше.
Я перебуваю поміж купи кратерів, які утворюють трикутник. Я називаю його Трикутником Уотні, тому що після того, через що я пройшов, марсіянське лайно повинно отримувати назви на мою честь.
Трувело, Беккерель та Март утворюють вершини трикутника, і ще 5 інших великих кратерів розташовані вздовж сторін. В звичайних умовах це не було б проблемою, але з моєю вкрай спрощеною навігацією я легко можу опинитись на межі одного із них, і тоді мені доведеться повертатись назад.
Після Марту я виїду з Трикутника Уотні (так, я все більше звикаю до цієї назви). Відтак я безперешкодно поїду навпрошки до Скіапареллі. Ще багато кратерів траплятиметься на шляху, але вони порівняно малі, і об’їхати їх буде не довго.
Це великий поступ. Арабська країна звісно більш кам’яниста ніж Ацидалійська рівнина, але анітрохи не схожа на не, чого я боявся. Я зміг переїхати через більшість каменів, або проз тих, що були надто великими.
Лишилось подолати 1 435 км. МЗЧ Аресу 4 перебуває у південно-західній частині Скіапареллі. Основна мета Аресу 4 - огляд довгостокового впливу марсіянської погоди на глибокі шари, оголені у кратері.
Принаймні таким був початковий план. Я заберу їхній МЗЧ, а капітан Ллюїс не повернула Гермеса, тому ми зруйнували усе. Мабуть вони просто пошлють іншого МЗЧ та чекатимуть наступного вікна.
Я зробив невеличке дослідження Скіапареллі й помітив хорошу річ. Найкращий спуск знаходиться точно переді мною. Мені взагалі не доведеться їхати периметром. І спуск легко віднайти, навіть якщо ви не вмієте орієнтуватись. Найпівнічніший край має на собі менший кратер, і саме цю прикмету я й шукатиму. На південний захід від того малого кратера є пологий схил у басейн Скіапареллі.
Малий кратер не має імені. Принаймні згідно мапи, яка у мене є. Тому я назву його Вхідним кратером. Бо я можу.
Серед інших новин: моє обладнання виказує ознаки старіння. Не дивно, якщо зважити на те, що його термін придатності до стобіса давно минув. Впродовж двох минулих Солів батареям знадобилось більше часу на перезаряджання. Просто сонячні стільники вже не можуть виробляти таку ж потужність як раніше. Нічого страшного, просто треба трохи довше заряджати.
Що ж, я таки обісрався.
Я обов’язково мало статись. Я непевно орієнтувався і опинився на кряжі кратера Март. Так як він сягає 100 км у ширину, я не маю огляду його усього, а тому не знаю, у якій саме частину кола перебуваю.
Кряж тягнеться перпендикулярно до напряму мого руху, то ж я не маю жодної гадки, куди я маю звернути. А я не хочу вибрати довгий шлях околяса, якщо можна його уникнути. Початково я хотів обійти з півдня, але через те, що я збився з дороги, північ може так само виявитись найкращим шляхом.
Доведеться чекати наступного проходу Фобоса, щоб отримати мою довготу, і доведеться чекати ночі, щоб побачити Денеба для моєї широти. Отже на сьогодні їзда закінчилась. Я подолав 70 км з 90, які звичайно проїжджаю. Тому це не велика втрата потенційного кермування.
Март не дуже крутий. Я певно міг би просто з’їхати донизу з одного боку й вгору на другому боці. Він досить великий, щоб я отаборився у нього всередині на одну ніч. Але я не хочу наражатись на зайвий ризик. Схили - це погано, і їх треба уникати. Я дав собі достатній запас часу, тому робитиму усе безпечно.
Я закінчую сьогоденне правування та розкладаюсь для підзарядки. Імовірно у будь-якому разі це слушна думка, зважаючи на поведінку сонячних стільників - це дасть їм більше часу для роботи. Минулої ночі вони знову діяли не на повну потужність. Я оглянув усі з’єднання й переконався, що на них немає пилу, але вони все одно виробляють менше 100%.
У мене проблеми.
Я спостерігав учора за двома проходами Фобосу та видивився минулої ночі Денеба. Я визначив моє розташування як міг точно, і воно було не тим, яке мені баглось побачити. Наскільки я можу сказати, я втрапив точно в середину кратера Март.
Ла-а-айно-о-о!
Це не найгірший випадок. Я можу піти на північ чи на південь, і це буде десь однаково. Виправити курс коштуватиме мені щонайменше одного дня. Усе через те, що учора я їхав у хибному намрямі.
Це засмучує, але проблеми у мене не через те.
Я все ще хотів знайти найкращий шлях, і я не був на 100% певен де перебуваю. Тому я витратив трохи часу цього ранку. До вершини кряжа було більше кілометра. Такі відстані люди на Землі долають пішки не задумуючись, але у ПЧД скафандрі - це справжня мука.
Не можу дочекатись появи у мене онуків. “Коли я був молодшим, я ходив до краю кратера. Вгору! У ПЧД скафандрі! На Марсі, ти мале сруля! Чуєш? На Марсі!”
Хай там як, а я все ж дістався краю, і розбий мене грім - тут чудовий краєвид. З мого узвишшя переді мною відкривалась приголомшлива панорама. Я подумав, що можливо зможу побачити віддалений бік кратера Март, і можливо визначу північ чи південь є найкращим шляхом щоб об’їхати його.
Але протилежний бік я не побачив. У повітрі був якийсь серпанок. Таке буває: Марс має погоду, вітер та пил врешті решт. Але виглядало воно млистіше ніж мало бути. Я звик до широкополих ланів Ацидалійської рівнини, мого колишнього притулку у преріях.
Відтак справи стали дивнішими. Я повернувся й поглянув на ровера й причеп. Усе було, як я і залишив ( на Марсі дуже мало крадіїв автівок). Але простір видавався багато прозорішим.
Я подивився знову на схід через Март. Відтак на захід на обрій. Відтак на схід, відтак на захід. Кожен поворот змушував мене повертати усе тіло, інакше у ПЧД скафандрі не буває.
Учора я минув кратер. Він близько 50 км звідси на захід. І його легко побачити на обрії. Але дивлячись на схід, я не можу нічого розгледіти на тій же відстані. Кратер Март завширшки 110 км. При проглядності 50 км я повинен бачити принаймні чітко виражену кривизну кряжа. Але я цього не бачу.
Що за хрінь?
Спочатку я не знав який зробити висновок. Але брак симетрії стурбував мене. І я звик бути підозріливим до усього. Саме тоді кілька речей разом підвели мене до осяяння:
1. Єдине пояснення несиметричної проглядності - це пилова борва.
2. Пилова борва зменшує ефективність сонячних стільників.
3. Мої сонячні стільники впродовж кількох Солів втрачали ефективність.
З цього я зробив такі висновки:
1. Уже кілька Солів я знаходжусь у пиловій борві.
2. Лайно!
Я не просто у пиловій борві, вона ще й стає щільнішою при наближенні до Скіапареллі. Кілька годин тому я переймався шляхом довкола кратера Март. Тепер мені треба оминути дещо до стобіса більше.
І мені треба поспішати. Пилова борва рухається. Лишатись на місці означає, що скоріш за все нею накриє. Але ж яким шляхом рухатись?Це вже питання не ефективності. Якщо піду неправильно, то наїмся пилу й помру.
У мене немає супутникових зображень. У мене немає можливості дізнатись про розміри чи форму шторму, чи його напрям руху. Друже, я усе віддав за 5 хвилин розмови з НАСА. Тепер, коли я про це думаю, певно НАСА сере цеглинами спостерігаючи за цією виставою.
Час спливає. Я маю визначити як власне мені визначити, що я маю знати про бурю. І я маю це зробити зараз.
І саме цієї миті нічого не спадає на думку.
Майнді допленталася до свого комп’ютера. Сьогоднішня зміна почалась о 2:10 по обіді. Її розклад збігався з розкладом Уотні. Вона спала коли він спав. Просто Уотні спав вночі на Марсі, у той час як Майнді мала пересувати початок робочого періоду на 40 хвилин щодня, наліплюючи алюмінієву фольгу на вікна, щоб хоч трохи поспати.
Вона завантажила найостанніші супутникові знимки. Вона підняла брову. Він ще не розіпнув намет. Зазвичай він виїжджав рано вранці, як тільки посвітліло достатньо щоб орієнтуватись. Відтак він користувався полуденним сонцем щоб найліпше зарядитись.
Та сьогодні він не зрушився, і так було минулого ранку.
Вона оглянула місце довкола ровера й спальні у пошуках повідомлення. Вона знайшла його на звичному місці (північний бік табору). Читала код Морзе, а її очі ширше розплющувались.
“ПИЛОВА БОРВА. СКЛАДАЮ ПЛАН.”
Незграбно схопивши стільниковий телефон вона набрала особистий номер Венката.
Розділ 23
Гадаю, я можу з цим впоратись.
Я з самого краю борви. Я не знаю її розміру й напряму руху. Але вона рухається, і це може стати мені у нагоді. Не треба блукати довкола, щоб дослідити її. Вона сама прийде до мене.
Ця борва - це просто пил у повітрі, для ровера вона безпечна. Можна думати про неї як “Відсотки втрати енергії”. Я перевірив учорашнє вироблення електрики, і вона виявилась на рівні 97% від оптимальної. Отже зараз це 3%-а борва.
Я маю просуватись вперед і маю відновити кисень. Це мої два головні завдання. Я використовую 20% усієї моєї енергії для відновлення кисню (коли зупиняюсь на Повітряний день). Якщо я опинюсь у 81%-ій частині борви - у мене справді будуть проблеми. У мене скінчиться кисень навіть, якщо я витрачатиму на це усю свою енергію. Це смертельний сценарій. Але насправді він смертельний набагато раніше того. Я потребую енергії для руху, або я застрягну тут поки борва мину чи розвіється. Це може тривати місяці.