Энди Уир – Марсіянин (страница 58)

Коли тиск зникає, я затягую полотно всередину та згортаю його. Відтак відчепляю його від зовнішнього люку й зачиняю зовнішні двері. Це найбільш сутужна частина. Мені доводиться вміщатись у шлюзі разом з усією згорнутою спальнею, поки відновлюється тиск. Як тільки тиск відновлено, я відчиняю внутрішні двері і як можу падаю всередину рвоера. Відтак я прибираю спальню та йду назад у повітряний шлюз для нормального виходу на Марс.

Це складний процес, але так я можу від’єднувати спальню не скидаючи тиск у самому ровері. Пам’ятайте, у ровері перебувають усі мої речі, котрі не люблять вакуум.

Наступний крок - це зібрати сонячні стільники, які я порозкладав минулого дня, та скиртувати їх на ровер та причеп. Відтак я роблю швидку перевірку причепа. Я зоходжу у нього через його повітряний шлюз і просто хутко оглядаю усе обладнання. Я навіть не скидаю з себе ПЧД скафандр. Я просто хочу бути певним, що немає очевидних ґанджів.

Потім повертаюсь у ровер. Коли зайшов, знімаю скафандр й починаю їхати. Я їду майже 4 години, поки не закінчується заряд.

Зупинившись, знову надягаю скафандр й виходжу на Марс.Розкладаю сонячні панелі - починається заряджання батарей.

Відтак я розкладаю спальню. Фактично це зворотна послідовність дій, з якою я збирав її. Врешті шлюх її надуває. Таким робом, спальня - це просто продовження повітряного шлюзу.

Хоч це й можливо, я не надуваю спальню швидко. Я зробив те випробування, бо хотів з’ясувати, де вона протікає. Але це не дуже добра ідея. Швидке надування піддає її великому напруженню й тискові. Колись вона так порветься. Мені зовсім не сподобався той випадок, коли Габ запустив мене як гарматне ядро. Я не прагну повторити це.

Коли спальня знову встановлена, я можу зняти скафандр і відпочивати решту дня. Більшу частину часу я дивлюсь лайняні телесеріали 70-х. Більшу частину дня я не відрізняюсь від безробітного.

Я виконував це процес протягом чотирьох Солів, а потім настав час для “Повітряного дня”.

Повітряний день виявився досить схожим на усі інші дні, але без 4-годинного кермування. Розклавши сонячні панелі, я запустив оксигенатор та дав йому випрацювати накопичений СО2 у регуляторі.

Коли це було зроблено, мій перевірочний переїзд був закінчений. Він перетворив увесь СО2 у кисень і витратив на це усю денну енергію.

Випробування успішне. Я буду готовим вчасно.

Сьогодні великий день. Я вирушаю до Скіапареллі.

Ровер та причеп завантажені. Вони були майже повністю завантажені від часу випробувального переїзду. Але тепер у мене на борту ще й вода.

За останні кілька днів я приготував у мікрохвильовці усю картоплю. На це потрібно було багато часу, бо у мікрохвильовку вміщаються лише 4 бульби. Зготовану картоплю я відправив назовні, щоб замерзала. А потім склав у бесаги ровера. Можливо це виглядає як марнування часу, та насправді це дуже важливо. Замість того, щоб харчуватись у мандрівці сирою картоплею, я їстиму приготовану (холодну) картоплю. По-перше, так набагато краще смакує. Але важливіше те, що вона приготована. Коли ви готуєте їжу, білки руйнуються, тому перетравлювати її легше. Я отримаю більше калорій, а я не у тому становищі, щоб недооцінювати їх.

Також я присвятив останні кілька днів на прогін повної діагностики усього. Регулятора, РІТЕГа, ЗоКАРа, батарей, системи життєзабезпечення ровера (на випадок потреби у резервному обладнання), сонячних стільників, комп’ютера ровера, повітряних шлюзів та усього іншого з рухомими частинами чи електронними компонентами. Я навіть перевірив кожен мотор. Разом вісім, по одному на кожне колесо, чотири на ровері, чотири на причепі. Моторі причепа не будуть під’єднані до електрики, але добре мати запасні.

Усе готове для виїзду. Ніяких проблем я не помітив.

Габ став оболонкою колишнього себе. Я поцупив із нього усі критично важливі частини та ще й великий шмат його полотна. Я забрав із бідосі усе, що він міг віддати мені, а він зберігав мені життя протягом півтора кору. Він як Щедре дерево. (прим.п., Щедре дерево - The Giving Tree - дитяча ілюстрована книжка, створена Шелом Сільверстайном. Розказує про любов та самопожертву)

Сьогодні я виконав остаточне вимкнення. Нагрівачів, освітлення, головного комп’ютера і таке інше. Усіх компонентів, яких я не вкрав для подорожі до Скіапареллі.

Я міг лишити їх увімкненими. Все одно це нікому не важливо. Але відповідно до початкової інструкції для Солу 31 (котрий мав стати останнім днем місії на поверхні) потрібно було повністю знеструмити Габ та здути його. НАСА боялось мати великий намет, повний горючого кисню, поряд з МЗЧ у момент його злету, тому вони додати до місії процес вимкнення.

Гадаю, я зробив це з пошани до місії Арес 3, яка могла відбутись. Маленький шматочок Солу 31, якого ніколи не було.

Коли я усе вимкнув, лишилась лише моторошна тиша. Я пробув 449 Солів слухаючи обігрівачі, вентилятори та клапани. Але тепер він був цілковито мовчазним. Це лячна, моторошна тиша, яку важко описати. Я вже бував поза Габом, але завжди у ровері чи скафандрі для ПЧД. Там завжди були звуки якихось механізмів.

Але тепер не було нічого. Я ніколи не усвідомлював, яким украй беззвучним є Марс. Це пустельний світ практично без атмосфери. яка б передавала звук. Я міг чути власне серцебиття.

Менше про те, достатньо пафосної філософії.

Зараз я у ровері. (Це очевидно, зважаючи, що головний комп’ютер вимкнено назавжди.) У мене дві повні батареї, усі системи справні, а у мене попереду 45 Солів кермування.

Скіапареллі або смерть!

Розділ 22

Маурс Валіс! Нарешті я тут!

Насправді це не великий здобуток. Я у дорозі лише 10 Солів. Але це хороша психологічна віха.

Поки що ровер та моя злидарська система життєзабезпечення працюють відмінно. Принаймні так, як варто очікувати від обладнання, яке використовували вдесятеро довше строку їх служби.

Сьогодні мій другий Повітряний день (перший був 5 Солів тому). Коли я складав цей розклад, то думав, що Повітряні дні будуть жахливо нудними. Та тепер я не можу дочекатись їх. Вони для мене як вихідні.

Звичайного дня я прокидаюсь, згортаю спальню, скиртую сонячні стільники, кермую чотири години, розкладаю сонячні стільники, розгортаю спальню, перевіряю усе обладнання (особливо уважно шасі ровера та колеса), відтак роблю звіт для НАСА кодом Морзе, якщо можу знайти неподалік достатньо каменів.

Повітряного дня я прокидаюсь та вмикаю оксигенатор. Сонячні панелі вже розкладені попереднього дня. Усе готове до роботи. Потім я відпочиваю у спальні чи ровері. Я маю увесь день для себе. Спальня дає достатньо місця, щоб я не почувався замкненим, а у комп’ютері достатньо лайняних телеповторів, щоб розважити мене.

Технічно, я досяг Маурс Валіс вчора. Але дізнався про це лише, коли глянув на мапу. Вхід у долину настільки широкий, що я не бачу стін каньйону.

Але тепер я точно у каньйоні. І його видолина рівна й пласка. Саме те, на що я сподівався. Це неймовірно: ця долина не була створена річкою, яка повільно вирізала її. Вона було створена гігантською повінню за один день. Мабуть це було пекельне видовище.

Якось дивно: я вже не у Ацидалійській рівнині. Я пробув там 457 Солів, майже півтора року, і більше ніколи не вернусь туди. Цікаво, чи відчуватиму я колись ностальгію з цього приводу.

Якщо буде це “колись”, я буду радий трохи помучатись через ностальгію. Але нині я просто хочу додому.

- Вітаємо вас знову на Звіті Про Марка Уотні від Сі-Ен-Ен, - сказала Кеті у камеру. - Ми говоримо з нашим частим гостем доктором Венкатом Капуром. Докторе Капур, гадаю, всіх нині турбує спільне питання: “Чи приречений Марк Уотні?”

- Сподіваємось, що ні, - відповів Венкат. - Але на нього чекає важка борня.

- Згідно з вашими останніми супутниковими даними, пилова борва в Арабській країні анітрохи не ослабла і завадить проникненню 80% сонячного світла. Так?

- Це правда.

- А єдине джерело енергії Уотні - це його сонячні панелі, правильно?

- Так, правильно.

- Чи зможе ровер після таких змін працювати на 20% енергії?

- Ми не знайшли жодного способу здійснити це, ні. Лише система життєзабезпечення потребує більше енергії ніж згадана кількість.

- Скільки часу лишилось перед його входом у зону бурвію?

- Він щойно в’їхав у Маурс Валіс. При його погоні їзди, він опиниться на краю території борви у Сол 471. Це за 12 днів відсьогодні.

- Безумовно, він побачить, що щось не так, - сказала Кеті. З такою низькою проглядністю, йому знадобиться не багато часу, щоб зрозуміти, що у його сонячних стільників проблеми. Він не може просто розвернутись на тому місці?

- На жаль, усе працює проти нього, - сказав Венкат. - Край шторму - це не магічна лінія. Це просто місцевість, де пил стає трохи щільнішим. Щільність зростатиме більше і більше поки він їхатиме далі. Це буде вельми непомітно: щодня ставатиме трошки темніше ніж попереднього дня. Надто повільно, щоб помітити.

Іенкат зітхнув.

- Він проїде сотні кілометрів, намагаючись зрозуміти, чого його сонячні панелі втрачають ефективність, перш ніж він помітить хоч якісь проблеми з проглядністю. І борва рухається на захід, а він - на схід. Він буде заглибоко щоб вибратись звідти.

- То ми просто спостерігаємо за розгортанням трагедії? - спитала Кеті.

- Завжди є надія, - сказав Венкат. - Можливо він здогадається швидше ніж ми думаємо і розвернеться вчасно. Можливо борва несподівано розвіється. Можливо він знайде спосіб для роботи життєзабезпечення на меншої кількості енергії ніж на нашу думку можливо. Марк Уотні тепер знавець з виживання на Марсі. Якщо хтось і може таке зробити, то це він.