Энди Уир – Марсіянин (страница 57)
- У чому ж тоді проблема? - спитала Енні.
- Це пилова буря з повільним поступом. - пояснив Рандал. - Вітри повільні. але достатні щоб підхоплювати маленькі часточки з поверхні й збурювати їх у щільні хмари. Їх буває п’ять чи шість щороку. Річ у тім, що вони тривають місяці, захоплюють величезні кавалки планети та роблять атмосферу заповненою пилом.
- Все ще не бачу проблеми, - сказала Енні.
- Світло, - сказав Рандал. - У зоні бурі загальна кількість світла, що досягає поверхні, є дуже низькою. Зараз це 20% від норми. А ровер Уотні отримує електрику від сонячних панелей.
- Лайно, - сказав Мітч, потираючи повіки. - І ми не можемо попередити його.
- Отже він отримуватиме менше енергії, - сказала Енні. - Він не може просто довше заряджатись ?
- Його нинішній план уже примушує його до заряджання впродовж усього дня, - пояснив Венкат. - При 20% від звичайного денного світла йому знадобиться вп’ятеро більше часу, щоб отримати ту ж кількість енергії. Це перетворить його 45-тисолову мандрівку на 225-тисолову. Він спізниться до прольоту Гермеса.
- Гермес не може почекати на нього? - спитала Енні.
- Це проліт проз, - сказав Венкат. - Гермес не вийде на марсіянську орбіту. Якщо вони це зроблять, то не зможуть повернутись назад. Їм потрібен їхній погін для зворотного шляху.
Після кількох секунд мовчанки Теді сказав:
- Ми можемо лише сподіватись, що він знайде спосіб подолати це. Ми можемо слідкувати за його поступом…
- Ні, не можемо, - перервала його Майнді.
- Не можемо? - сказав Теді.
Вона заперечно похитала головою.
- Супутники не можуть дивитись крізь пил. Як тільки він увійде у зону охоплення бурею, ми не зможемо бачити що-небудь поки він не вийде на іншому боці.
- Що ж… - сказав Теді. - Лайно!
Перш ніж я ризикну своїм життям у цій таратайці, я маю випробувати її.
І не маленькими перевірками, які я робив донедавна. Звісно, я перевірив виробництво енергії, життєзабезпечення, причепову бульбашку та спальню. Але я повинен перевірити усі частини у спільній дії.
Я усе завантажу для довгої поїздки й кермуватиму колами. Я не буду навіть далі ніж за 500 м від Габа, тому не страшно, якщо станеться якась халепа.
Сьогодні я присвятив день завантаженню ровера та причепа для випробування. Я хочу, щоб вага пасувала тій, яка буде у справжній подорожі. А ще, якщо вантаж має можливість соватись по приміщенню та ламати речі довкола, я хочу знати про це зараз. Я зробив поступку перед здоровим глуздом: лишив більшу частину води у Габі. Я завантажив 20 л - достатньо для випробовування, але не більше. Існує купа можливостей втратити тиск у цій механічній гидоті, що я створив, і я не хочу, щоб уся моя вода википіла, якщо таке станеться.
У справжній подорожі я матиму 620 л води. Різницю ваги я компенсував завантаженням 600 кг каміння разом з іншими запасами.
Десь на Землі університети та уряди готові платити мільйони за камені з Марсу, я використовую їх як баласт.
Цієї ночі я зроблю ще одне маленьке випробування.Я переконався, що батареї справні та повні, відтак від’єднав ровер і причеп від електрики Габа. Я спатиму у Габі, але я лишив увімкненою систему життезабезпечення ровера. Усі ніч вона слідкуватиме за повітрям, а завтра я гляну скільки енергії вона спожила. Я дивився за споживанням енергії коли вона була під’єднана до Габа, і тоді не було ніяких несподіванок. Але цього разу це буде справжній доказ. Я називаю це “Випробування вийнятої вилки”.
Мабуть це не найкраща назва. (прим.п., “Випробування вийнятої вилки” чи “безмережевий тест” - "plugs-out" test - таке випробування проводили 27 січня 1967 р. на кораблі Аполлон 1, під час чого сталася пожежа, загинули три американські астронавти)
Команда Гермесу зібралася у Реку.
- Пройдімо швидко по статусу, - сказала Ллюїс. - Ми усі відстали від наших наукових розкладів. Фоґеле, ти перший.
- Я полагодив зіпсований кабель на ЕПЗПІ 4, - відзвітував Фоґель. - Це був наш останній великокаліберний кабель. Якщо станеться ще одна така проблема, нам доведеться пустити струм лініями меншого калібру. Також падає вихід енергії з реактора. (прим.п., ЕПЗПІ, Електромагнітний прискорювач із змінним питомим імпульсом (англ. Variable Specific Impulse Magnetoplasma Rocket; VASIMR) — електромагнітний плазмовий прискорювач, призначений для реактивного прискорення космічного апарату)
- Джогансен, - сказала Ллюїс. - Що відбувається з реактором?
- Довелось зменшити його потужність, - сказала Джогансен. - Через лопаті охолодження. Вони не розсіюють тепло, як раніше. Вони окиснюються.
- Як це можливо? - спитала ллюїм. - Вони ж ззовні корабля. Там немає нічого, з чим вони можуть реагувати.
- Гадаю, вони натрапляють на пил чи малі витоки повітря з самого Гермесу. Хай там як, а вони точно окиснюються. Оксиди заповнюють мікро-сітку, і цу зменшує площу поверхні. Менша площа поверхні означає менше розсіювання тепла. Тому я обмежила реактор на стільки, щоб не набували додатного нагрівання.
- Є шанси полагодити охолоджувальні лопаті?
- Це мікроскопічний рівень, - сказала Джогансен. - Для цього потрібна лабораторі. Звичайно лопаті замінюють після кожної місії.
- Ми зможемо зберігати потужність двигуна впродовж решти місії?
- Так, якщо рівень оксидації не зросте.
- Гаразд, приглядай за цим. Беку, як там життєзабезпечення?
- Кульгає, - сказав Бек. - Ми пробули у космосі набагато довше ніж було заплановано. Багато фільтрів звичайно міняють після кожної місії. Я вигадав спосіб чистити їх використовуючи хімічну ванну, яку я зробив у лабораторії, але вона з’їдає самі фільтри. Поки що усе добре, але ніхто не знає, що зламається наступним.
- Ми знали, що так буде, - сказала Ллюїс. - Цей корабель спроектовано для місії на 396 днів, а ми мусимо зробити так, щоб він витримав 898 днів. У нас є усе НАСА для допомоги, коли щось ламається. Ми лише повинні зберігати контроль над ситуацією. Мартінезе, що сталось із твоєю каютою?
Мартінез насупив брови.
- Все намагається запекти мене. Керування кліматом просто не може впоратись з цим. Гадаю, це труби у стінах, котрими тече охолоджувальна рідина. Я не можу дістатись до них, бо вони вбудовані у корпус. Ми можемо використовувати мою кімнату для зберігання не чутливих до температури речей, але це мабуть все.
- Значить ти переселився у каюту Марка?
- Вона поряд з моєю, - відповів він. - У неї та ж вада.
- Де ж ти спиш нині?
- У Повітряному шлюзі 2. Це єдине місце, де люди не спотикатимуться через мене.
- Так не годиться, - сказала Ллюїс, хитаючи головою. - Якщо зіпсується ущільнення, ти помреш.
- Я не можу знайти іншого місця для сну, - сказав він. - Корабель доволі тісний, і якщо я спатиму у коридорі, то опинюсь у всіх на дорозі.
- Добре, відтепер спи у кімнаті Бека. Бек може спати з Джогансен.
Джоансен зашарілася й знічено втупилася долі.
- Отже… - сказав Бек, - ти про це знаєш?
- А ви думали, що ні? - сказала Ллюїс. - Це маленький корабель.
- Ви не розлючені?
- Якби це була звичайна місія, так і було б, - сказала Ллюїс. - Але ми вже далеко за межами інструкцій. Просто не дозволяй цьому заважати тобі виконувати твої обов’язки, і я буду задоволена.
- Клуб “Задоволення на висоті мільйон миль”, - сказав Мартінез. - Чудово!
Джогансен побуряковіла й заховала обличчя у своїх долонях.
Я стаю знавцем у цьому. Може коли усе це скінчиться, я стану випробовувачем марсіянських роверів.
Усе пройшло вдало. Я витратив п’ять днів на кермування колами, у середньому 93 км на Сол. Це трохи ліпше ніж я очікував. Місцевість тут пласка й горизонтальна, тому це мабуть найсприятливіші умови. Щойно я попрямую схилами та довкола валунів, усе і близько не буде так добре.
Спальня - неймовірна! Велика, простора й зручна. Першої ночі я натрапив на невеличку проблему з температурою - було до біса холодно. Ровера та причеп добре керують власними температурами, але на спальню їх не вистачає.
Історія мого життя.
У ровера є маленький електронагрівач, котрий виганяє повітря маленьким вентилятором. Я його не використовую, бо РІТЕГ виробляє достатньо для мене тепла. Я зняв вентилятор та під’єднав його до електродротів біля повітряного шлюзу. Коли я це зробив, потрібно було лише спрямувати його на спальню.
Це грубе розв’язання проблеми, але воно подіяло. Завдяки РІТЕГУ у мене достатньо тепла. Мені лише потрібно рівномірно розподілити його. Вперше ентропія була на моєму боці.
Виявилось, що сира картопля огидна. У Габі я готую картоплю у маленькій мікрохвильовці. У ровері нічого такого немає. Я звісно можу принести у ровер мікрохвильовку з Габа й під’єднати її до мережі, але електрика, яка потрібна для приготування десяти бульб на день, зменшить відстань, яку я зможу подолати.
Я швидко призвичаївся до умов. Насправді це було нав’язливо-звично. Я робив це впродовж 22 нужденних днів подорожі до Патфайндера. Але цього разу я мав спальню, і це створило велику різницю. Замість того, щоб бути замкненим у ровері, я маю свій особистий маленький Габ.
Розклад такий, який ви б могли очікувати. Після пробудження я їм картоплину на сніданок. Відтак я здуваю спальню зсередини. Це трохи заковириста справа, але я навчився як це робити.
Спочатку я надягаю ПЧД скафандр. Відтак зачиняю внутрішні двері шлюзу, лишаючи зовнішні двері (до яких причеплена спальня) відчиненими. Так я ізолюю спальну разом з собою в ній від решти ровера. Потім я наказую шлюзу знижувати тиск. Він гадає, що просто помпує повітря із малого простору, але насправді із усієї спальні.