Энди Уир – Марсіянин (страница 56)

Це створює проблему. На відміну від подорожі до Патфайндера, меня треба винести з Габа життєво важливі елементи. Коли ви винесете з Габа атмосферний регулятор та оксигенатор, то у вас лишиться... намет. Великий пузатий намет, який не підтримує життя.

Це не так ризиковано, як виглядає. Як завжди, небезпечна частина у підтримці життя - це дати раду двооксиду вуглецю. Коли повітря має у собі 1% СО2, у вас з’являються ознаки отруєння. Тому я маю тримати рівень нижче вказаного. Внутрішній об’єм Габа 120 000 л. Дихаючи як звичайно, мені знадобиться більше двох днів, щоб підняти рівень СО2 до 1% (і при цьому я анітрохи не зменшу рівень кисню). Тому винести оксигенатор та регулятор атмосфери не на довго буде безпечно.

Обидва завеликі щоб пройти через повітряний шлюз причепа. На щастя для мене, вони прибули на Марс з “потребою невеликої збірки”. Вони були завеликими, щоб посилати цілими. тому вони легко розбираються.

За кілька переходів я приніс усі їхні шматки до причепа. Проніс кожну через повітряний шлюз, по одній за раз. Маю вам сказати, що це був ще той геморой збирати їх всередині. Там заледве вистачило місця для усього того лайна. І нашому безстрашному герою не було де протиснутись.

Відтак я узявся за ЗоКАР. Він причаївся ззовні Габа, як міг би робити кондиціонер на Землі. По-своєму він ним і був. Я приволочив його до причепа й прив’язав до полиці, яку для нього зробив. Потім підчепив до нього шланги, що йшли через “надувну кулю” у герметичний відсік причепа.

Регулятор має надсилати повітря до ЗоКАРа, відтак повернуте повітря має пробулькати через нагрівальну ємність. І ще йому потрібен балон високого тиску для зберігання СО2, який він витягуватиме з повітря.

Коли я тельбушив причеп для отримання більшого простору, я лишив один бало на своєму місці для цього. Він призначений для кисню, але балон - це балон. Слава Богу, що усі повітряні шланги й клапани стандартизовані для всього у місії. Це не випадково. Це свідоме рішення для потреб тех. обслуговування. При цій умові нам легше було б провести ремонт у польових умовах.

Коли усе було зібране, я під’єднав його до електрики причепа й прослідкував, як вони увімкнулись. Обидвом я провів повну перевірку, щоб переконатись, що вони працюють правильно. Відтак я вимкнув оксигенатор. Пам’ятайте, я користуватимусь ним лише один Сол з п’яти.

Я перейшов до ровера, тобто зробив нудну 10-тиметрову ПЧД. Звідти я спостерігав за показниками житєзабезпечення. Варто зазначити, що я не можу моніторити безпосередньо самі засоби підтримки життя з ровера (вони ж у причепі), але ровер може надати мені усе про повітря: кисень, СО2, температура, вологість і под. Усе виглядало добре.

Залізши знову у ПЧД скафандр, я випустив з каністри з СО2 її вміст у повітря ровера. Побачив як комп’ютер ровера весь обісрався, коли помітив стрибок рівня СО2 до смертельного. Потім, через деякий час, рівень знизився до нормального. Регулятор виконував свою роботу. Молодець!

Я залишив обладнання працювати, а сам повернувся у Габ. Воно буде полишене на себе усю ніч, а вранці я його перевірю. Це не справжня перевірка, бо я не всередині, щоб вдихати кисень і робити СО2, але робімо по одному кроку за раз.

Минула ніч була дивною. Логічно я розумів, що нічого поганого не станеться лише за одну ніч, та все ж було трохи страшнувато від усвідомлення, що у мене немає ніякого життєзабезпечення окрім опалювання. Моє життя залежало від розрахунків, які я зробив раніше. Якщо я загубив десь знак чи неправильно додав два числа, я міг вже ніколи не прокинутись.

Та все ж я прокинувся, і головний комп’ютер показував незначний ріст рівня СО2, як я і передбачав. Схоже, що я прожив ще один Сол.

“Проживи ще один Сол” було б чудовою назвою для стрічки про Джеймса Бонда.

Я перевірив ровер. Усе було добре. Якщо не їздити на ньому, то одного заряду батарей вистачить для регулятора більше ніж на місяць (при вимкненому опаленні). Добре мати такий запас з міркувань безпеки. Якщо при моїй мандрівці мені відкриється пекло, у мене буде час усе виправити. Я буду обмежений скоріше споживанням кисню ніж видаленням СО2, а кисню у мене багато.

Я вирішив, що вже можна випробувати спальню.

Я зайшов у ровер та приєднав спальню до повітряного шлюзу з середини. Як я вже казав, це єдиним спосіб. Відтак я випустив її у бік Марсу, який нічого не підозрював.

Як і очікувалось, тиск з ровера вистрілив полотно назовні й наповнив його. Після того - безлад. Різкий стрибок тиску змусив спальню луснути, як повітряна кулька. Вона швидко здулась, лишивши без повітря як себе, так я ровер. У той мент я був одягнений у скафандр для ПЧД - я ж не цілковитий ідіот. Тому я знову у…

Проживи ще один Сол! (На екрані Марк Уотні… маубть у ролі Q. Я не Джеймс Бонд.)

Я приволочив луснуту спальню у Габ і зробив уважний огляд. Вона тріснула у шві, який з’єднував стіну зі стелею. Логічно. Це ж прямий кут у ємності під тиском. Фізика не пробачає таких помилок.

Спершу я заклеїв дірку, потім вирізав кілька стрічок із запасного полотна й наклеїв поверх шва. Тепер він удвічі товщий та має удвічі більше смоли навколо. Може цього вистачить. Тут я можу лише здогадуватись. Мої неймовірні знання з ботаніки у цій справі не дуже допоможуть.

Перевірю її знову завтра.

У мене скінчились кофеїнові пігулки. Більше не буде у мене марсіянської кави.

Тому сьогоднішнього ранку я прокидався трохи довше й перебув більшу частину дня з головним болем. Однією хорошою особливістю життя у кількамільярдному маєтку на Марсі є доступ до чистого кисню. З якихось причин велика концентрація О2 переборює більшість різновидів головного болю. Не знаю чому. І не цікаво. Головне, що мені не доведеться страждати.

Я знову перевірив спальню. Одягся у скафандр у ровері й вистрілив наметом, як минулого разу. Цього разу він витримав. Значить усе добре? Не знаю. Це гімняна частина перевірки на надійність. Якщо спальня не витримає, коли я спатиму і ній, я помру. Як довго вона триматиме тиск?

Сподіваюсь, якщо у ній утвориться теча, вона буде досить слабкою, щоб я міг відреагувати. Але не можна бути впевненим.

Після кількох хвилин вистоювання поряд у моєму ПЧД скафандрі, я вирішив використати час з більшою користю. Я не міг вийти поки спальня приєднаня до повітряного шлюзу, але я можу піти у ровер й зачинити двері.

Як тільки я це зробив, зняв з себе незручний ПЧД скафандр.. Спальня лишилась по інший бік повітряного шлюзу, все ще під тиском. Таким робом я все ще проводжу випробування, але мені вже не треба бути у скафандрі для ПЧД.

Я хотів довгий надійний тест (я довільно вибрав 8 годин), то ж я був зачинений у ровері на цей час.

Час я витратив на планування подорожі. До того, що я вже знав, важко було ще щось додати. Я прямую до Маурс Валіс, відтак рухаюсь до її кінця. Це означає шлях із закрутами, але загалом у напрямі до Скіапареллі.

Після того відкриється Арабська країна. Кожен кратер представлятиме два крутих схили. Спочатку униз, потім угору. Я доклав усіх зусиль, щоб знайти найкоротший шлях між ними. Впевнений, що доведеться корегувати курс, коли я уже буду там. Жоден план не лишається незмінним після контакту з ворогом.

Мітч зайняв своє місце у кімнаті для преси. Там була звична банда: Теді, Венкат, Мітч та Енні. Але цього разу ще й була Майнді Парк, а ще чоловік, якого Мітч ніколи не бачив раніше.

- Що сталось, Венку? - спитав Мітч. - Чому раптом це зібрання?

- Ми досягли певного поступу, - сказав Венкат. - Майнді, чом би тобі не ввести їх у курс справ?

- У,.. так, - сказала Майнді. - Схоже, Уотні закінчив лампічити надувну кулю до причепа. Загалом, усе зроблено згідно з нашими порадами.

- Якісь припущення щодо надійності цієї речі? - спитав Теді?

- Досить надійно, - сказала вона. - Воно було під тиском кілька днів без будь-яких проблем. А ще він збудував щось на зразок… кімнати.

- Кімнати? - спитав Теді.

- Вона зроблена з полотна Габа, я думаю, - пояснила Майнді. - Вона приєднана до повітряного шлюзу ровера. Гадаю, він вирізав шматок із Габа, щоб зробити її. Не знаю, для чого вона.

Теді повернувся до Венката.

- Навіщо він це зробив?

- Ми думаємо, що це майстерня, - сказав Венкат. - Буде багато роботи з МЗЧ, коли він дістанеться до Скіапареллі. Без скафандру для ПЧД буде простіше працювати. Мабуть він хоче якнайбільше зробити у тій кімнаті.

- Розумно, - сказав Теді.

- Уотні розумний хлопак, - сказав Мітч. - Як щодо підведення туди системи життєзабезпечення?

- Гадаю, він це зробив, - сказала Майнді. - Він переніс ЗоКАР.

- Даруйте, - перервала їх Енні. - Що таке ЗоКАР?

- Це зовнішній компонент атмосферного регулятора, - сказала Майнді. - Він перебуває поза Габом, тому я бачила, що він зник. Імовірно, він приладнав його до ровера. Іншої причини переносити його немає, тому я припускаю, що він запустив систему життєзабезпечення.

- Неймовірно! - сказав мітч. - Усе збирається докупи.

- Не поспішай святкувати, Мітче, - сказав Венкат. - Це Рандал Картер, один із наших марсіянських метеорологів. Рандале, скажи їм, що сказав мені.

Рандал кивнув.

- Дякую, докторе Капур. - Він розвернув свій лептоп, щоб показати мапу Марсу. - За останні кілька тижнів у Арабські країні утворилася пилова буря. За показниками магнітуди вона не велика. Вона не зашкодить його кермуванню.