Энди Уир – Марсіянин (страница 54)

Серйозно, це було гидко. Це були 22 Соли мерзенних страждань.

Я планую покинути Скіапареллі на 100 Солів перш ніж мене врятують (ябо я помру), і я присягаюсь перед Богом, я зірву з себе обличчя, якщо доведеться жити у ровері стільки часу.

Мені потрібне місце перебування, де я зможу повністю випростатись і зробити кілька кроків не наштовхуючись ні на що. І ні, вихід назовні у клятому скафандрі для ПЧД не рахується. Мені потрібен особистий простір, не у 50 кг одягу.

Отже сьогодні я почав робити намет. Місце, де я зможу розслабитись поки заряджаються батареї, місце, де я зможу зручно лежати під час сну.

Недавно я пожертвував один з двох своїх викидних наметів, щоб зробити кулю для причепа. Інший у бездоганному стані. Навіть ліпше, у нього є адаптер до повітряного шлюзу ровера. До того як я перетворив його на картопляний город, його справжнє призначення було слугувати рятувальним човном для ровера.

Я міг би приєднати викидний намет до повітряного шлюзу одного з транспортів. Я виберу ровер замість причепа. У ровері є комп’ютер і керування. Якщо захочу знати статус будь-чого (наприклад життєзабезпечення чи як добре заряджаються батареї) мені буде потрібен доступ. Таким робом я зможу зайти навпрошки. Без ПЧД.

Також впродовж мандрівки я триматиму його згорнутим у ровері. У разі надзвичайної ситуації я зможу хутко потрапити у нього.

Викидний намет - це основа моєї “спальні”, але це не все. Він не дуже великий, не багато більше простору ніж к у ровері. Але у нього є адаптер до повітряного шлюзу, а це хороший початок. Мій план - подвоїти площу долівки й подвоїти вишину. Так у мене буде гарне велике місце для відпочинку.

Для підлоги я використаю матеріал обох наметів. Інакше моя спальня перетвориться на велике колесо для вивірки, бо полотно Габа гнучке, і коли піднімаєш у ньому тиск, воно прагне до форми сфери. Це не дуже корисна форма. Тому Габ і надувні намети мають особливий матеріал долівки. Він розкладаєтся як купа малих сегментів, кут між якими не може перевищити 180 градусів, тому він лишається пласким.

Основа надувного намету - шестикутник. У мене лишився ще один шестикутник від того, що тепер куля на причепі. То ж коли я закінчу, моя спальня буде двома сполученими шестикутниками зі стінами довкола них та грубою стелею.

Щоб таке зробити знадобиться багато клею.

Висота надувного намету 1,2 м. Він не призначений для зручності. Він створений для того, щоб астронавти скрутились калачиком у ньому, поки їхні друзі рятують їх. Я хочу 2 метри. Я хочу мати зможу звестись! Не думаю, що я забагато прошу.

На папері це не складно зробити. Я лише повинен вирізати шматки полотна потрібної форми, склеїти їх разом, відтак приклеїти їх до полотна, що уже є, ті до підлоги.

Але це багато полотна. На початку місії у мене було 6 квадратних метрів, і більшість того я уже використав. Головним чином на латання розриву, що виник, коли підірвався Габ.

Проклятущий Повітряний шлюз 1.

Та нехай, все одно на мою спальню знадобиться 30 квадратних метрів матеріалу. До дідька більше ніж у мене лишилось. На щастя, у мене є альтернативне джерело полотна для Габа - сам Габ.

Проблема у тому (тут будьте пильними, наука досить складна) що, якщо я виріжу дірку у Габі, повітря всередині більше не лишатиметься.

Я маю спустити у Габі тиск, вирізати шматки і склеїти їх знову (меншого розміру). Я витратив увесь день визначаючи точні розміри й форми полотна, яке мені потрібне. Цього разу мені не можна обісратись, тому я тричі перевірив усе, я навіть зробив модель із паперу.

Габ - це баня. Якщо візьму трохи полотна біля долу, я зможу потягти решту полотна донизу й заклеїти усе. Габ стане кривобокою банею, але це не важливо. Аби тримав тиск. Мені потрібно, щоб він проіснував лише найближчі 62 Соли.

Я намалював форми на стіні мітником Шарпі (прим.п., Sharpie - виробник мітників, маркерів). Відтак довгий час перевиміряв їх та упевнявся, знову й знову, що вони правильні.

Це було все, що я зробив за сьогодні. Може на вигляд не багато, але розрахунки й проектування забрали увесь день. Нині вже час вечеряти.

Уже кілька тижнів я їм картоплю. Теоретично, якщо триматись мого плану про ¾ порції, я б усе ще мав їсти харчові пайки. Але триматись цього плану виявилось не легко, тому я їм картоплю.

Її мені вистачить до відльоту, то ж я не голодуватиму. Але мене вже нудить від картоплі. А ще у ній багато клітковини, тому… скажімо лише: добре, що я єдина особа на цій планеті.

Я зберіг 2 харчових пайків для особливих випадків. На кожному я написав їхні назви. “Відбуття” я з’їм у день, коли покину Сціапареллі. “Півшляху” я з’їм коли досягну відмітки 1 600 км, а “Прибуття” - коли дістанусь туди.

Четвертий - це “Вижив після чогось, що мало мене убити”, тому що якесь лайно обов’язково станеться, я просто це знаю. Не знаю що саме це буде, але це станеться. Ровер зламається, чи я помру від смертельного геморою, чи я натраплю на ворожих марсіян, чи ще якась срань. Коли це трапиться (і якщо я виживу), я з’їм цей пайок.

П’ятий призначений до дня мого відльоту. На ньому написано “Останній страва”.

Можливо, це не найкраща назва.

День почався з картоплі. Я змив її всередину порцією марсіянської кави. Це так я називаю “гарячу воду з розчиненою у ній пігулкою кофеїну”. Справжня кава скінчилась кілька місяців тому.

Моїм першим завданням було уважно обстежити Габ. Я мав визначити усе, що мало б проблеми через розгерметизацію. Звісно, усе у Габі пройшло прискорений курс з втрати тиску кілька місяців тому. Але цього разу це пройде керовано, а значить можна усе зробити правильно.

Найголовніше - вода. Я втратив на сублімації 300 л, коли вибухнув Габ. Цього разу такого не станеться. Я спорожнив відновлювач води й закоркував усі баки.

Після цього лишилось позбирати дрібнички й скинути їх у Повітряний шлюз 3. Усе, що на мою думку могло погано перенести майже вакуум. Три лептопи, які збереглись, усі ручки, пляшки з вітамінами (може це зайве, та не хотів ризикувати), медикаменти і под.

Відтак я здійснив кероване вимкнення Габа. Критичні компоненти створені такими, що витримають вакуум. Втрата тиску у Габі - це один з багатьох сценаріїв, до яких НАСА готове. Систему за системою я обережно вимкнув усе, закінчивши власне головним комп’ютером.

Я одягся у скафандр і розгерметизував Габ. Минулого разу полотно склалось й утворило цілковитий безлад. Таке не мало трапитись. Склепіння Габа головним чином підтримується тиском повітря, але є гнучкі тичини усюди всередині, що мають підтримувати полотно. Саме так Габ і збирали на початку.

Я дивився як полотно повільно осіло на тичини. Щоб впевнитись у повній втраті тиску, я відкрив обоє дверей Повітряного шлюзу 2. Повітряний шлюз 3 я не чіпав. Від тримав тиск для зберігання усілякого випадкового сміття.

Відтак я почав різати!

Я не матеріалознавець, а мій дизайн для спальні не елегантний. Це просто периметр з габаритом 2 м та стеля. Ні, у неї не буде прямих кутів і загинів (судини під тиском цього не люблять). Вона випнеться назовні й стане майже круглою.

Кажучи коротко, мені треба було вирізати два здоровенних шматки полотна. Один для стін, а другий - для стелі.

Після знущання з Габа я потягнув полотно, що лишилось, донизу й приклеїв його до підлоги. Колись ставили туристичний намет? Зсередини? При цьому носячи на собі скафандр для ПЧД? Це був ще той геморой.

Я підняв тиск до 1/20-ї атмосфери, щоб побачити чи тримає його Габ.

Ха-ха-ха! Звісно ж він не тримав! Тьма дірок. Треба їх відшукати.

На Землі маленькі часточки захоплюються водою або стираються у ніщо. На Марсі вони просто валяються довкола. Верхній шар піску просто як талькова пудра. Я вийшов назовні з торбою та пошкріб трохи поверхню. Так я зібрав трохи звичайного піску, але і вдосталь пилу.

Я продовжував підтримувати у Габі 1/20-у атмосфери, компенсуючи втрачене повітря. Відтак я стис торбу, щоб вона луснула, й найменші часточки піднялись у повітря. Їх швидко понесло до місць з течами. Знайшовши усі отвори, я їх заклеїв латками й смолою.

На це знадобились години, але я врешті досяг герметичності. Скажу вам, Габ тепер виглядає вельми по-жебрацькому. Один бік його нижчий від інших. Коли я біля нього, то мушу пригинатись.

Підняв тиск до однієї атмосфери й почекав годину. Ніяких течей.

Це був довгий, фізично виснажливий день. Я цілком виснажений, але спати не можу. Кожен звук доводить мене до сказу. Це що, Габ лускається? Ні? Гаразд… А що це було?! А, нічого? Гаразд…

Жахливо, коли моє життя залежить від моєї ж незграбної ручної роботи.

Час проковтнути снодійну пігулку з набору медикаментів.

Що в біса кладуть у ці снодійні пігулки?! Вже полудень.

Після двох горнят марсіянської кави я хоча б трошки прокинувся. Я більше не прийматиму тих пігулок. Схоже цього ранку я вже не попрацюю.

Не зважаючи на це, ви вже мабуть здогадались з того факту, що я не мертвий, що Габ лишився герметичним. Клеєві шви надійні. Гидкі на вигляд, але надійні.

Сьогоднішнім завданням була спальня.

Збирати спальню було набагато легше ніж знову склеювати Габ. Тому що цього разу мені не треба було одягати скафандр для ПЧД. Я усе зробив всередині Габа. Чому ні? Це ж просто полотно. Я можу його скрутити й винести назовні через шлюз, коли він завершений.