Энди Уир – Марсіянин (страница 19)

Венкат хутко дістав свого стільникового телефона.

- Ви втратили контакт із ними у 1997. Якщо він зможу увімкнути зв’язок на апараті, ми зможе перемовлятись. Може знадобиться лише вичистити сонячні стільники. Навіть, якщо там більші проблеми, він же інженер! - Набираючи номер, він додав - Ремонтувати усяке лайно - це його робота!

Уперше цього тижня усміхаючись, він притискав телефон до вуха і чекав на відповідь.

- Брюс? Це Венкат. Щойно усе змінилось. Уотні прямує до Патфайндера. Так! Я знаю, правда!? Відкопай мені усіх, хто був на тому проекті і поверни їх негайно у ЛРР. Я лечу найближчим літаком.

Вимикаючи зв’язок, він вишкірився до мапи.

- Марку, ти хитрий, вправний сучий сину!

Розділ 8

Сьогодні вечір мого 8-го дня у дорозі. “Сіріус 4” поки що успішний.

У мене з’явився розклад. Щоранку я прокидаюсь на зорі. Відразу перевіряю рівні кисню та СО2. Потім я снідаю пайком і випиваю склянку води. Після, я чищу зуби, використовуючи якнаменше води, і голюсь електричною бритвою.

У ровері немає виходку. Вважалось. що ми використовуватимемо системи утилізації наших скафандрів для того. Але вони не створені вміщувати відходи за двадцять днів.

Моя ранкова сеча йде у герметичну пластикову скриню. Коли я її відчиняю, у ровері смердить у вбиральні для водіїв вантажівок. Можна було б просто виставити її назовні і дати википіти. Але я важко працював, щоб створити ту воду, і тому найменше я хочу марнувати її. Я виллю її у відновлювач води після повернення.

Мої тверді відходи навіть цінніші. Вони критично важливі для картопляного городу, а я єдине джерело на Марсі. На щастя, після довгого перебування у космосі, вже добре знаєш, як срати у торбинку. І якщо ви думали, що важко відкривати скриню з сечею, то уявіть запах після того, як я викидаю кітву.

Потім я виходжу назовні і збираю сонячні стільники. Чому я не зробив цього минулої ночі? Тому що збирати і складати у стоси сонячні стільники у ПОВНІЙ КЛЯТІЙ ТЕМРЯВІ - це зовсім не весело. Я навчився цього складним шляхом.

Коли закріпив стільники, я повертаюсь всередину, вмикаю якусь гімняну музику 70-х і починаю рух. Я чалапаю на швидкості 25 км/год, максимальній швидкості ровера. Всередині зручно. Я одягнений у саморобні шорти і тонку сорочку, бо РІТЕГ намагається засмажити інтер’єр. Коли стає занадто спекотно, я знімаю приліплену стрічкою ізоляцію. Коли занадто холодно - приліплюю її назад.

Можу їхати майже дві години доки батарея спустіє. Роблю швидку ПЧД для перекидання кабелів, потім знову сідаю за кермо для другої половини денної подорожі.

Поверхня дуже пласка. Спід ровера не дістає до жодного каменя, що є довкола, а пагорби - просто непомітно похилі, вигладжені еонами піщаних штормів. (прим.п., Еон (від грец. aion — вік) — інтервал часу геологічної історії Землі, що об'єднує кілька ер.)

Коли друга батарея “закінчується”, роблю ще одну ПЧД. Стягую сонячні стільники з даху і викладаю їх на землі. Перші кілька Солів я викладав їх рядком. Тепер я кидаю їх довільно, аби поближче до ровера, через лінощі.

І потім настає неймовірно нудна частина мого дня. Я просиджую 12 годин без будь-яких справ. Мене починає нудити від ровера. Всередині він розміром як фіра. Може видатись, що місця вдосталь, та спробуйте просидіти у фірі 8 днів поспіль. Не можу дочекатись, коли зможу піклуватись про свою картоплю у широкому просторі Габу.

Я занудьгував за Габом. Як таке лайно могло трапитись?

У мене для перегляду є гімняні телесеріали з сімдесятих, а також купа романів про Пуаро. Але більшість часу я витрачаю на роздуми про подорож до Аресу 4. Колись доведеться це зробити. Як же переживу подорож довжиною 3 200 км у цій речі? Мабуть на це знадобиться 50 днів. Мені знадобиться відновлювач води і оксигенатор, можливо частина головних батарей із Габу, ще купа додатковий сонячний стільників щоб заряджати усе… куди я усе це покладу? Отакі думки дошкуляють мені упродовж довгих нудних днів.

Нарешті спадає темрява, і я відчуваю втому. Я лягаю поряд з пакетами з їжею, баками з водою, додатковим баком з О2, стосами фільтрів СО2, скринею з сечею, торбами з лайном і особистими речами. У мене є купа спортивних костюмів команди, які разом із моїм коцем і подушкою служать мені постіллю. Фактично, щоночі я сплю у купі сміття.

До речі про сон… На добраніч.

За моїми розрахунками я вже за 100 км від Патфайндера. Технічно це “Станція пам’яті Карла Сагана.” Але при усій повазі до Карла, я можу звати її як завгодно. Я король Марса.

Як я вже сказав, це був довгий нудний переїзд. І я все ще не доїхав. Та нічого, я ж астронавт. Довгі нудні подорожі - це моя професія.

З навігацією складності.

Навігаційний маяк Габу діє лише на довжину 40 км, а далі вже не помітний. Я чекав на цю проблему, коли планував цю маленьку подорож, тому придумав блискучий план, який не спрацював.

У комп’ютері є точні мапи, тому я подумав, що зможу орієнтуватись по знакам на місцевості. Я помилився. Виявилось, що не можна зорієнтуватись по ознакам на місцевості, якщо ти не можеш знайти жодної клятої особливості довкола.

Наш посадковий майданчик розташований у річищі давно висохлої річки. НАСА вирішило, що якщо десь і є якісь мікроскопічні копалини, то це хороше місце для пошуків. А ще. вода могла притягнути камінь чи ґрунт сюди з місць, які за тисячі кілометрів звідси. Трохи покопавши, ми могли знайти отримати широку геологічну історію.

Це прекрасно для науки, але це означає, що Габ стоїть у величезній канаві без будь-яких рис.

Я думав зробити компас. У ровері достатньо електрики, а у медичному наборі є голка. Та є одна проблема - Марс не має магнітного поля.

То ж я орієнтуюсь за Фобосом. Він обертається навколо Марса так швидко, що фактично сходить і сідає двічі на день, проходячи з заходу на схід. Це не найточніша система, але вона працює.

Справи пішли легше на 75-ий Сол. Я дістався долини з підйомом на заході. Вона мала плаский діл, яким було легко їхати, і мені треба було лише триматись краю пагорбів. Я назвав її Долиною Ллюїс на честь нашого безстрашного лідера. Вона б їй сподобалась, адже вона просто закохана у геологію.

Трьома солами пізніше Долина Ллюїс перейшла у широку рівнину. Тому я знову лишився без посилань, і вимушений був покладатись на Фобос, який мене вів. У цьому є якийсь символізм. Фобос - це бог страху, а я дозволяю йому не направляти. Не добрий знак.

Та сьогодні мені нарешті пощастило. Після двох солів блукань по пустелі я нарешті знайшов щось для орієнтування. Це був 5-тикілометровий кратер, такий малий, що у нього навіть імені нема. Але для мене він став Александрійським маяком. Доки я міг його бачити, я точно знав, де перебуваю.

Насправді я нині отаборився біля нього.

Я нарешті пройшов через пусті царини на мапі. Завтра у мене буде Маяк для орієнтації, а пізніше - кратер Гамельн. Усе складається добре.

Тепер наступна задача - сидіти без справ впродовж 12 годин.

Треба скоріше починати!

Майже дістався Патфайндера сьогодні, та не вистачило заряду. Лишилось всього 22 кілометри.

Непримітна поїздка. Орієнтування було не складним. Коли Маяк відступив у далечінь, на виднокраї показався краєчок кратеру Камельн.

Я давно залишив позаду Ацидалійську рівнину. Тепер я добряче заїхав у долину Арес. Площини пустель змінились грудкуватій поверхні з розкиданими продуктами виверження, які пісок так і не зміг занести. Кермувати стало напруженою працею - я маю бути обережним.

До тепер я їхав навпрошки через кам’янистий ландшафт. Але чим далі на південь, тим більшими і численнішим стає каміння. Доводиться іноді огинати їх, бо можу пошкодити підвіску. Хороша новина така, що це не надовго. Як дістанусь до Патфайндера, я зможу розвернутись та поїхати іншим шляхом.

Погода тримається добра. Ні шторму, ні помітного вітру. Гадаю, мені пощастило. Є велика імовірність, що сліди від ровера за останні Соли збереглись. Може вдасться повернутись у Долину Ллюїс просто по ним.

Після встановлення сонячний панелей, я вирішив прогулятись. Я ніколи не втрачаю з видноти ровера - найменше я хочу загубитись піша. Але я не зміг заповзти назад у свій брудний смердючий пацючий барліг. Не відразу.

Дивне відчуття. Усюди, куди я іду, я перший. Відійшов на крок від рвоера? Перша людина на цьому місці! Виліз на пагорб? Перша людина, що вилізла на пагорб! Копнув каменюку? Цей камінь не рухався мільйони років!

Я перша людина, яка здійснює довгий переїзд на Марсі. Перша людина, що пробула більше 31 Сола на Марсі. Перша людина, яка вирощує городину на Марсі. Перший, перший, перший!

Я не чекав стати першим у всьому. Я був п’ятим членом команди за виходом із МПЧ, коли ми примарсились, що зробило мене 17-ю людиною, що ступила на Марс. Черга для виходу на поверхню була визначена роками раніше. За місяць до запуску ми усі зробили собі татуювання з нашими “Марсіянськими номерами.” Джогансен майже відмовилась зробити свій “15”, бо думала, що буде боляче. Жінка, яка пережила центрифугу, “комету-ригачку” (прим.п., vomit comet - неофіційна назва літака для тренувань астронавтів, у якому імітують невагомість шляхом його вільного падіння), тренування з жорсткої посадки і біг на 10 км. Жінка, яка полагодила імітоване пошкодження комп’ютера МПЧ перебуваючи при цьому у положенні догори дригом. Але вона злякалась голки для татуювань.