Энди Уир – Марсіянин (страница 21)

Мені просто приємно бути знову астронавтом. От і все. Не вимушеним фермером, не інженером-електриком, не водієм вантажівки. Просто астронавтом. Я роблю, що роблять астронавти. Я сумував без цього.

Сьогодні я вловив на дві секунди сигнал маяка з Габу, і потім загубив його. Та це хороший знак. Я рухався останні два дні дуже приблизно на північ-північний захід. Певно мені до Габу ще добрих 100 км, просто диво. що я хоч якийсь сигнал прийняв. Мабуть стався момент бездоганних погодних умов.

Упродовж убивчо нудних днів я продираюсь через “Чоловіка за шість мільйонів доларів” із бездонної збірки серіалів з 70-х капітана Ллюїс. (прим.п., The Six Million Dollar Man - американський телевізійний серіал про колишнього астронавта з біонічними імплантантами, який працює на вигадану урядову установу, яку називають OSI)

Я щойно передивився серію, у якій Стів Остін б’ється з російським венеріянським зондом, який помилково сів на Землі. Як знавець міжпланетних подорожей можу запевнити вас, що у історії НЕМАЄ наукових помилок. Зонди часто сідають не на ту планету. Також, великий плаский корпус зонда є досконалим для атмосфери високого тиску на Венері. Також, як усім нам відомо, зонди відмовляються виконувати команди, вибираючи замість цього нападати на людей поблизу них.

Поки що Патфайндер не намагався мене вбити. Але я пильную його.

Сьогодні прийняв сигнал Габу. Тепер у мене є чіткий напрям. Заблукати не можливо. Згідно з комп’ютером, я з 24718 метрів від Габу.

Завтра я буду вдома. Навіть якщо з ровером станеться катастрофа, зі мною все буде гаразд. Я можу просто дійти піша до Габу.

Не знаю, чи казав вам раніше, та я до нудоти втомився перебуванням у цьому ровері. Я так довго сидів чи лежав, що спина просто зруйнована. З усієї нашої команди нині я найбільше сумую за Беком. Він би позбавив мене від болю у спині.

Хоча він би певно наговорив мені усякого лайна про це. “Чому ти не робив вправи для розтягування? Твоє тіло важливе! Їж більше клітковини” - чи ще щось.

Ниньки я б зрадів лекції про здоров’я.

Коли тренувались, у нас було відпрацювання жахливого сценарію “Втрачена орбіта”. У разі відмови другої ступіні при підйомі на МЗЧ ми б потрапили на орбіту, а були б занадто низько щоб дістатись Гермесу. Ми б шкреблися об верхні шари атмосфери, тому б швидко втрачали висоту. НАСА дистанційно би скерувала Гермес та підвела для стиковки. Тоді б ми забралися звідти якомога швидше, щоб і Гермес не посунуло.

Для цього тренування нас змусили сидіти у симуляторі МЗЧ протягом 3-х жахливих днів. Шість осіб у злітному човні, що створений для 23-хвилинного польоту. Було трохи затісно. І “трохи затісно” означає”ми хотіли убити один одного”.

Коли ми вилізли, капітан Ллюїс оголосила: “Що сталось у “Втраченій орбіті” лишається у “Втраченій орбіті.” Може звучить і банально, та це спрацювало. Ми забули про все і повернулись до нормального життя.

Я б віддав що завгодно лише за п’ять хвилин тренування “Втрачена орбіта”. Мені справді самотньо останнім часом. До цієї подорожі я був надто заклопотаний щоб киснути. Але довгі нудні дні без справ навертають думки до дому. Я далі від людей ніж хто-небудь коли-небудь бував.

Боже, сподіваюсь, Патфайндер знову запрацює.

Нарешті мила домівка!

Сьогодні я вже пишу зі свого величезного, печероподібного Габа.

Перше, що я зробив, коли увійшов, - це почав бігати колами і розмахувати руками. Чудове відчуття! Я просидів у тому клятому ровері 22 Соли і не міг ходити без скафандра.

Мені доведеться витримати у двічі довше того. коли їхатиму до Аресу 4, та це проблема на пізніший час.

Після кількох кіл радості по Габу я взявся до роботи.

Спершу запустив оксигенатор і атмосферний регулятор. Перевірив рівні повітря, усе було гаразд. У повітрі лишався СО2, то ж рослини не душились через те, що я не видихав для них.

Звісно, я уважно оглянув мою городину, і вона виявилась уся здоровою.

Торби з лайном додав до купи гною. Чарівний запах, маю вам сказати. Та після змішування з ґрунтом він ослаб до прийнятного рівня. Скриню з сечею вилив у відновлювач води.

Мене не було три тижні, і я лишив Габ досить вогким заради рослин. Така кількість води у повітрі може спричинити купу проблем з електропроводкою, тому я витратив наступні години на повну перевірку усіх систем.

Відтак я трохи пошпацерував. Хотілось решту дня відпочивати, та у мене були ще справи.

Надягши скафандр, я вийшов до ровера і зняв з даху сонячні стільники. За кілька годин розставив їх там, звідки знімав, під'єднуючи дротами до електросистеми Габу.

Зняти Лендер з даху було багато легше ніж затягнути його нагору. Я знів розпорний стрижень з платформи МПЧ і притягнув його до ровера. Прихиливши його до корпусу і закопавши інший кінець для стійкості, я отримав рампу.

Треба було узяти той стержень з собою до розташування Патфайндера. Живеш і навчаєшся.

Просунути Лендер у повітряний шлюз було неможливо. Він був просто завеликий. Я міг би його розібрати і занести по частинах, але проти цього був чарівний аргумент.

Через брак магнітного поля Марс не має захисту від жорсткого сонячного опромінення. Якби мене піддали йому, у мене був би такий сильний рак, що навіть у раку був би рак. Тому полотно Габу діє як щит проти електро-магнітних хвиль. Це означає, що Габ просто не пропустить радіо-трансляцію, якщо Лендер буде всередині.

До речі про рак. Час позбутись РІТЕГа.

Лізти знову у ровер було болем, та треба було це зробити. Якщо РІТЕГ трісне, це уб'є мене.

НАСА вирішило, що 4 км - це безпечна відстань, і я не хотів сперечатись. Я покермував до того ж місця, яке випрала капітан Ллюїс, і скинув його у ту ж яму, а потім повернувся до Габу.

Парцювати з Лендером почну завтра.

А зараз - приємний, довгий сон у справжньому ліжку. З приємню думкою про те, що коли я прокинусь, моя ранкова сеча піде у туалет.

Сьогодні увесь час був присвячений ремонту!

Місія Патфайндер закінчилась тому, що Лендер мав невідому критичну поломку. Коли вони втратили зв'язок з Лендером, вони не уявляли, що сталось з Соджорнером. Він бути у кращому стані. Можливо йому просто потрібна була енергія. Енергія, яку він не міг отримати з сонячних панелей, котрі безнадійно обліпило пилом.

Поклавши його на мій верстак, я відковирнув панель, щоб заглянути всередину. Батарея була літіє-тионіл-хлоридною без можливості перезаряджати. Я зрозумів це за деякими малопомітними ознаками: формою конекторів, товщиною ізоляції і написом "LiSOCl2 NON-RCHRG" на ній.

Я гарненько вичистив сонячні панелі, відтак навів на них малий, гнучкий світильник. Батарея давно здохла. Але панелі може і працюють, і Соджорнер може працювати напрямки від них. Побачимо пізніше чи так це.

Після того настав час поглянути на Соджорнерового татка. Одягся у скафандр і вийшов.

На більшості посадкових апаратів слабкоим місцем є батарея. Це майже найніжніший компонент, і якщо вона вмирає, шляху до відновлення нема.

Лендери не можуть просто вимкнутись і чекати, поки заряд батареї низький. Їхня електроніка не працюватиме, якщо температура на потрібному рівні. Тому у них є нагрівачі, які тримають електроніку у теплі. Така проблема рідко трапляється на Землі, але ж агов! Марс.

З часом сонячні панелі укриваються пилом. Відтак зима приносить холоднішу температуру і менше денного світла. Усе разом створює послання "Здохни" від Марса лендеру. Далі щоб підтримувати тепло він використовує більше енергії ніж він отримує від сутінкового денного світла, що пробивається через пил.

Коли батарея виснажується, електроніка занадто охолуджується, щоб могти працювати, і уся система помирає. Сонячні панелі підзарядять трохи батарею, але нічого не може сказати системі перезавантажитись. Це могла б зробити лише електроніка, яка не працює. Таким робом батарея, яку тепер нічого не використовує, втрачає здатність зберігати заряд.

Це звична причина смерті. І я сподіваюсь, що це вбило Патфайндер.

Я знав деякі частини з МПЧ і зробив з них стіл і рампу. Відтак витягнув Лендера на мій новийверстак. Працювати у скафандрі для ПЧД - це вже досить складно. А нахилятись увесь час - це взагалі тортури.

Я дістав свої інструменти і взявся за справу. Зовнішню панель я відкрив легко і так само легко знайшов батарею. ЛРР позначає усе. Батарея була срібно-цирконієвою (Ag-Zr) на 40 ампер-годин з оптимальною напругою 1,5В. Хо! Ці речі справді працювали на пустці.

Я зняв батарею і пішов всередину. Перевірив електронним набором і впевнився, що вона мертва-мертва-мертва. Я міг почовгати по килимові і мати більший заряд.

Отже я знав, що мені потрібно. 1,5 вольти.

У порівнянні з тим саморобним лайном, що я робив з 6-го Сола, це був просто жарт. У моєму наборові є регулятори напруги. Мені знадобилось усього 15 хвилин, щоб під’єднати регулятор до допоміжної електролінії, а потім ще годину щоб вийти назовні і під’єднати лінію туди, де перед тим була батарея.

Лишилась проблема з опаленням. Добре тримати електроніку при температурі вище -40С. Температура сьогодні - бадьорливі -63С.

Батарея була великою, і її легко було впізнати, але де обігрівачі - я не мав жодного здогаду. Якби і знав, було б ризиковано під’єднувати їх напрямки до мережі. Я легко міг засмажити усю систему.

Тому замість того я пішов до старого доброго ровера “Запасні частини” 1 і поцупив його обігрівач. Я обпатрав бідного ровера так, що здавалось, ніби я поставив його кримінальному районі міста.