Джонатан Страуд – Око ґолема (страница 33)
—То що, послухаєш мою доповідь?
Натаніель підняв руку. Від того, що зараз скаже джин, залежало все. Якщо Бартімеусу не пощастило визначити природу їхнього ворога, то становище самого хлопця стане вельми непевним. Збитки, завдані Британському музею, майже дорівнювали тим, що їх минулого тижня зазнали крамниці на Пікаділлі. Хлопчині було відомо, що в панни Вайтвел уже побував біс-посланець із звісткою: «Прем’єр-міністр у гніві». Й ця звістка не обіцяла Натаніелеві нічого доброго.
— Бартімеусе, — сказав він. — Нам відомо ось що. Твій сигнал минулої ночі бачили біля входу до музею. Невдовзі після цього я прибув туди разом з іншими чарівниками нашого міністерства. Зсередини музею було чути шум. Ми опечатали будівлю.
Пантера витягла лапу й значуще затарабанила об підлогу кігтями:
— Еге ж, це я ніби помітив.
— Десь о першій сорок чотири ми побачили, як завалилась одна з внутрішніх стін східного крила. Невдовзі після того невідома істота прорвала оточення, вбивши бісів, що перебували поблизу. Відтоді ми взялися обшукувати місце пригоди, але не знайшли нічого, крім тебе — до того ж непритомного.
Пантера стенула плечима:
— А ти чого сподівався? Після того, як на мене впав дах? Що я танцюватиму мазурку на руїнах?
Натаніель гучно кахикнув і випростався.
— Будь-що, — суворо сказав він, — за браком інших доказів відповідальність за всі ці руйнування можуть покласти на тебе, якщо ти не зумієш довести протилежного.
— Що?! — очі пантери обурено вирячились. — То винен, по-твоєму,
—Тоді хто ж це накоїв? — запитав Натаніель.
—Хто зруйнував будівлю?
—Так.
— Ти хочеш знати, хто влаштував увесь цей нічний шарварок, а потім утік у вас просто з-під носа?
— Саме так.
— Тобто тебе цікавить, що це за істота, яка приходить невідомо звідки й тікає невідомо куди, а поки вона тут, то огортає себе чорною хмарою, що ховає її від поглядів духів, людей і тварин на видимому й на всіх інших рівнях? Тебе справді цікавить саме це?
Натаніелеві тьохнуло серце:
— Так...
— Це дуже просто. Це ґолем.
Панна Вайтвел тихенько зойкнула, а Теллоу з Дювалем зневажливо пирхнули. Натаніель мимоволі відсахнувся:
— Ґо... ґолем?
Пантера лизнула лапу й пригладила шерсть за вухом:
— Повір мені, друзяко.
— Ти певен?
— Велетень із зачарованої глини, твердішої за граніт. Нездоланний для будь-якого нападу, здатний проламувати стіни. Огортає себе темрявою, залишає по собі запах землі. Його дотик завдає смерті всім істотам з повітря й полум’я — таким, як я: ми за кілька секунд обертаємось на купку гарячого попелу. Так, можу сказати, що тут я цілковито певен.
Панна Вайтвел недовірливо махнула рукою:
—Ти можеш і помилятися, демоне.
Пантера позирнула своїми жовтими очима на неї. Натаніель злякався, що зараз Бартімеус скаже їй щось ущипливе. Та якщо він і хотів це зробити, то передумав і тепер шанобливо схилив голову.
— Можу, мадам. Та мені вже доводилося бачити ґолемів. Раніше, в Празі.
— Авжеж, у Празі! Більше століття тому! — вперше заговорив пан Дюваль. Такий поворот ніби роздратував його. — Ґолеми зникли разом зі Священною Римською імперією. Востаннє їх використовували проти нас ще за Ґледстона. Вони загнали один з наших батальйонів до Влтави, під мури замку. Проте чарівників, які ними керували, пощастило викрити й знищити, і ґолеми порозпадалися просто серед Кам’яного мосту. Це все описано в хроніці штурму!
Пантера знову вклонилася:
— Можливо, це й правда, сер.
Пан Дюваль грюкнув кулачиськом об поруччя крісла:
— Це
— Напевно, не для всіх, — джин крутнув хвостом. — Хтось повинен керувати цим ґолемом! Він, чи вона, спостерігає за його діями через око на його лобі. Я помітив блискітку розуму в цьому оці, коли довкола розвіялась темрява.
— Тьху! — не повірив пан Дюваль. — Це все бридня. Демон просто бреше!
Натаніель глянув на свою наставницю: та насупилася.
— Бартімеусе, — мовив хлопчина, — я велю тобі казати тільки правду. Чи можуть бути сумніви в тому, що ти бачив?
Жовті очі повільно моргнули:
— Ані найменших. Чотириста років тому я сам був свідком дій першого ґолема, якого великий чарівник Льоев створив у глибині празького гетто. Він послав його зі свого горища, зарослого павутинням, щоб навіювати жах на ворогів свого народу. Сам ґолем був магічним творінням, однак працював проти магії джинів. Він володів стихією землі й мав величезну вагу: він позбавляв сили наші закляття, робив нас немічними й сліпими — і врешті нищив нас. Істота, з якою я боровся цієї ночі, була така сама. Вона вбила одного з моїх товаришів. Я не брешу.
Дюваль пирхнув:
— Я б не прожив так довго, якби вірив першій-ліпшій побрехеньці, розказаній демоном! Це очевидна фальшивка, вигадана, щоб виправдати хазяїна! — він спересердя жбурнув келих убік, підхопився й спідлоба оглянув товариство. — Ґолем це чи не ґолем — яка різниця? Зрозуміло, що Міністерство внутрішніх справ утратило контроль над ситуацією! Можливо, моя установа краще впорається з цією справою. Я добиватимуся прийому в прем’єр-міністра, щоб довести це до його відома! На все добре!
Він вирушив до дверей, риплячи шкіряними чобітьми. Ніхто не промовив ні слова.
Двері грюкнули. Панна Вайтвел не поворухнулась. У нещадному білому світлі ламп її обличчя ще більше скидалося на лице мерця. Чарівниця замислено почухала своє гостре підборіддя—довгі нігті тихенько зашкряботіли об шкіру.
— Тут усе треба обдумати як слід, — нарешті промовила вона. — Якщо демон каже правду, то ми маємо цінні свідчення. Проте Дюваль зі своїми сумнівами теж певною мірою каже правду, хоч і каже її тільки заради того, щоб принизити наші досягнення. Створення ґолема — справа вельми непроста, яка межує з неможливим... Що вам про це відомо, Теллоу?
Міністр невдоволено скривився:
— Дякувати Богові, мадам, дуже мало! Це досить-таки примітивний різновид магії, і в нашому освіченому суспільстві до неї ніколи не вдавалися. Мені й на думку не спадало цікавитись таким...
— А вам, Мендрейку?
Натаніель кахикнув — він завжди радів нагоді похизуватися своїми знаннями.
— Для цього, мадам, чарівникові потрібні два потужні артефакти, — впевнено почав він, — кожен з яких виконує своє власне завдання. По-перше, це пергамент із текстом закляття, яке пробуджує ґолема. Після того, як із річкової глини ліплять ґолемове тіло, пергамент із цим закляттям кладуть йому до рота, щоб оживити його.
Наставниця кивнула:
— Саме так. Це закляття вважається втраченим. Чеські майстри так і не записали своєї таємниці.
— Другий артефакт, — провадив Натаніель, — це особлива грудка глини, створена за допомогою спеціальних заклять. Її розміщують у лобі чудовиська, щоб керувати його силою. Вона діє як око стеження для чарівника, — саме так, як описував Бартімеус. Це дозволяє контролювати ґолема за допомогою звичайної кришталевої кулі.
— Так. Отже, якщо ваш демон каже правду, нам треба знайти того, хто зумів роздобути і око ґолема, й пергамент із закляттям. Хто це може бути?
— Ніхто! — Теллоу так гучно ляснув пальцями, ніби вистрілив з рушниці. — Це все бридня! Таких предметів більше не існує! Мендрейкового демона слід покарати Полум’ям Знищення. А щодо самого Мендрейка, мадам, то вся ця катастрофа — на його совісті!
— Ви, здається, надто впевнені в своїх знаннях, — зауважила пантера, позіхнувши й вишкіривши здоровенні ікла. — Авжеж, коли закляття дістають із рота ґолема, пергамент розсипається. Згідно з умовами цього закляття, тіло після того повертається до господаря і знову перетворюється на глину. А око залишається цілим — ним можна користуватися багато разів. Отож таке око цілком могло б опинитися й тут, у сучасному Лондоні... А чого це ви такий жовтий?
Теллоу з люті аж роззявив рота.
— Мендрейку! Стежте за своєю тварюкою! Інакше я змушу вас відповідати за наслідки!
Натаніель хутенько приховав посмішку:
— Так, пане Теллоу... Мовчи, рабе!
— О-о, проба-ачте, будь ла-аска!
Джесіка Вайтвел підняла руку:
— Попри свою зухвалість, цей демон каже правду. Очі ґолема існують і нині. Я сама бачила таке око, два роки тому.
Джуліус Теллоу підняв брови: