Джон Стейнбек – Про мишей і людей (страница 7)

Джордж задумливо клав карти по три і перевертав. Виклав трефову четвірку на купку тузів. Зараз на підлозі лежала квадратна сонячна пляма, через неї, неначе іскри, пролітали мухи. Знадвору долинули брязкіт упряжі та скрипіння осей тяжко навантажених возів. Тоді залунав дзвінкий далекий крик.

— Конюх, гей, ко-онюх! — А тоді: — Де, з біса, той клятий нігер?

Джордж придивлявся до розкладу пасьянса, потім змішав карти, зібрав у колоду та обернувся до Ленні. Той лежав на тапчані і стежив за ним.

— Дивися, Ленні! Щось воно тут не складається. Боюся, матимеш клопоти з цим Керлі. Я вже бачив таку породу. Це він тебе промацував. Вирахував, що ти злякався, а тепер за першої ж нагоди накинеться.

В очах Ленні малювався страх.

— Не хочу клопотів, — жалібно сказав він. — Не дай йому на мене накинутися, Джордже.

Джордж встав, підійшов до Ленні та сів на його тапчан.

— Ненавиджу таких вилупків, — сказав він. — Я силу їх перебачив. Як казав той старий, Керлі так чи сяк у виграші. Завжди його верх. — Він на хвилину замислився. — Ленні, якщо він із тобою зчепиться, ми звідси вилетимо. Без двох слів. Він син боса. Дивися, Ленні. Намагайся триматися від нього якнайдалі, добре? Ніколи нічого йому не кажи. Коли він сюди зайде, перейди на інший бік кімнати. Зробиш це, Ленні?

— Я не хочу клопотів, — бідкався Ленні. — Я нічого йому не зробив.

— Та й що з того, якщо Керлі захочеться стругати з себе бійця. Просто ніколи з ним не заводься. Пам’ятатимеш?

— Певно, що так, Джордже. Я маю нічого не казати.

Зернові команди наближалися з дедалі гучнішим шумом, тупанням великих копит об твердий ґрунт, скреготом гальм, брязканням ланцюгів. Чоловіки з команд перегукувалися. Джордж, який сидів на тапчані поруч Ленні, замислено насупився.

— Ти не злий, Джордже? — боязко спитав Ленні.

— На тебе не злий. Злий на цього вилупка Керлі. Я сподівався, що ми тут трохи підзаробимо, — бодай сотню доларів. — Його тон став рішучішим. — Ленні, тримайся якнайдалі від Керлі.

— Певно, що так, Джордже. Я маю нічого не казати.

— Не дай йому втягти тебе — але — коли цей сучий син на тебе накинеться — всип йому.

— Що всипати, Джордже?

— Нічого, нічого. Як треба буде, я скажу. Ненавиджу таку породу. Слухай, Ленні, як матимеш якісь клопоти, пам’ятаєш, що я тобі казав робити?

Ленні припіднявся, спершись на лікоть. Лице в нього натужилося від думок. Тоді його очі сумно перейшли на обличчя Джорджа.

— Як я матиму клопоти, ти не дозволиш мені глядіти кроликів?

— Я не це мав на увазі. Пам’ятаєш, де ми спали минулої ночі? У низов’ї ріки?

— Так. Пам’ятаю. О, певно, що пам’ятаю! Піти туди й ховатися в кущах.

— Ховайся, доки я по тебе прийду. Щоб ніхто тебе не побачив. Маєш ховатися в кущах над річкою. Повтори це.

— Маю ховатися в кущах над річкою, в кущах над річкою.

— Якщо матимеш клопоти.

— Якщо матиму клопоти.

Надворі заскреготіло гальмо. Пролунав вигук.

— Ко-онюх! Гей! Ко-онюх!

— Повторюй це раз у раз, Ленні, щоб не забувати, — сказав Джордж.

Тут вони обидва глянули вгору, бо сонячний прямокутник дверей щось перекрило. Там стояла молода жінка, заглядаючи досередини. Мала повні напомаджені губи і широко розставлені очі, густо підведені. Нігті були покриті червоним лаком. Волосся звисало накрученими пасемками, схожими на ковбаски. Мала на собі домашню бавовняну сукню і червоні капці, оздоблені на підйомах маленькими в’язками червоного страусячого пір’я.

— Я шукаю Керлі, — сказала вона. Голос її був гугнявим, трохи ламким.

Джордж відвів від неї очі, тоді глянув знову.

— Був тут хвилину тому, але пішов.

— Ох! — Вона заклала руки за спину і сперлася об одвірок так, що її тіло вигнулося вперед. — А ви ті нові, які щойно прийшли?

— Авжеж.

Ленні пробігся очима по її постаті згори донизу. Хоч жінка нібито не дивилася на Ленні, її ледь пересмикнуло. Глянула на свої нігті.

— Керлі заходить сюди час від часу, — пояснила вона.

— Та зараз його нема, — грубувато відповів Джордж.

— Як нема, то я, либонь, ліпше пошукаю деінде, — грайливо сказала вона.

Ленні зачаровано дивився на неї.

— Коли його побачу, передам, що ви за ним шукали, — промовив Джордж.

Жінка лукаво посміхнулася і вигнулася всім тілом.

— Як хтось когось шукає, у тім гріха немає, — сказала вона. Ззаду за нею почулися кроки. Вона обернула голову. — Здоров, Сліме, — сказала.

— Здоров, красунечко, — долинув із-за дверей голос Сліма.

— Шукаю Керлі, Сліме.

— Погано шукаєш. Я бачив, як він заходив до вашого дому.

Жінка зненацька збентежилася.

— Бувайте, хлопці, — гукнула вона в барак і квапливо пішла.

Джордж озирнувся до Ленні.

— Сусе-Христе, оце так шелихвістка, — сказав він. — То саме це зіллячко Керлі взяв за дружину.

— Вона гарна, — вступився за неї Ленні.

— Так, і, напевне, такої скромної пошукати. Керлі матиме, що заслужив. Закладуся: утече від нього, як хтось їй покаже двадцять баксів.

Ленні далі вдивлявся у двері, наче жінка досі там стояла.

— Боженьку, яка гарна. — Захоплено усміхнувся.

Джордж швидко зиркнув на нього, тоді вхопив за вухо і потермосив.

— Слухай мене, дурний вилупку, — люто промовив він. — Навіть не дивися на цю суку. Я не дбаю, що вона каже і робить. Я надивився вже таких гадин, але гіршої за цю дівку-мишоловку не бачив. Не чіпай її.

Ленні намагався вивільнити своє вухо.

— Джордже, я нічого не зробив.

— Ні, не зробив. Та коли вона стояла у дверях, світячи литками, ти очей не відводив.

— Я не хотів зробити нічого поганого, Джордже. Чесно.

— То й тримайся подалі від неї, бо це справжня пастка, якщо я хоч трохи знаю світ. Хай із нею Керлі мотає строк. Бачили очі, що купували. Рукавиця, повна вазеліну, — з огидою сказав Джордж. — Закладуся, що п’є сирі яйця і замовляє собі патентовані пігулки.

— Мені тут не подобається, Джордже! — зненацька скрикнув Ленні. — Це недобре місце. Я хочу звідси вибратися.

— Мусимо тут залишатися, доки дістанемо свою платню. Нема ради, Ленні. Заберемося звідси, тільки-но зможемо. Мені тут подобається не більше, ніж тобі. — Він повернувся до столу й узявся розкладати новий пасьянс. — Ні, не подобається, — сказав він. — Як прискладаємо грошей, то відчалимо звідси, підемо у верхів’я Американ-Рівер******* і митимемо золото. Там можна заробити по кілька доларів денно, а як пощастить, то й гаманці набити.

Ленні нетерпляче схилився до нього.

— Пішли, Джордже. Забираймося звідси. Це лихе місце.