Джон Стейнбек – Про мишей і людей (страница 17)

— Що це за синці в тебе на обличчі?

— У кого, у мене? — винувато глянув Ленні.

— Так, у тебе.

Ленні глянув на Канді, благаючи допомоги, тоді знову втупився у свої коліна.

— Його руку затягло в машину, — сказав він.

Дружина Керлі зареготала.

— Добре, у машину. Порозмовляю з тобою пізніше. Люблю машини.

— Дай йому спокій, — утрутився Канді. — Не мороч хлопцеві голову. Розкажу Джорджеві, що ти казала. Джордж не дозволить тобі морочити Ленні голову.

— Хто такий Джордж? — спитала вона. — Той малий чоловік, що ви разом прийшли?

Ленні щасливо усміхнувся.

— Так, — сказав він. — Ми разом прийшли, і він дозволить мені глядіти кроликів.

— Ну, як це все, чого ти хочеш, то я й сама можу дати тобі кілька кроликів.

Крукс встав зі своєї лежанки і глянув на неї.

— Із мене годі, — сказав він. — Ви не маєте права заходити до кімнати кольорового чоловіка. Узагалі не маєте права тут товктися. А тепер виходьте звідти, і виходьте швидко. Як цього не зробите, попрошу боса, щоб більше не допускав вас до стайні.

Жінка згірдливо обернулася до нього.

— Слухай-но, нігере, — сказала вона. — Знаєш, що я можу з тобою зробити, як відкриєш свою хавку?

Крукс безпорадно глянув на неї, тоді сів на лежанку і скулився.

— Знаєш, що я можу зробити? — насідала вона на нього.

Крукс, здавалося, зменшувався. Притисся до стіни.

— Так, мем.

— Добре, тож знай своє місце, нігере. Я могла б тебе підвісити на першому дереві. Так легко, що й посміятися ні з чого.

Крукс звівся нанівець. Не було особистості, не було его — нічого, що могло б викликати схвалення чи несхвалення.

— Так, мем, — сказав він безбарвним голосом.

Якусь мить вона стояла над ним, немов чекаючи, коли він ворухнеться, щоб знову його шмагнути, але Крукс сидів цілком непорушно, потупивши очі, стиснувшись усередині й відвернувшись геть від усього, що могло його поранити. Урешті вона обернулася до двох інших.

Старий Канді дивився на неї, як заворожений.

— Якщо ти це зробиш, ми скажемо, — швидко промовив він. — Розкажемо, що ти обмовила Крукса.

— Спробуй скажи, побий тебе грець, — крикнула вона. — Знаєш, що ніхто тебе не послухає. Ніхто вас не послухає.

Канді піддався.

— Так, — згодився він. — Ніхто нас не послухає.

— Хочу, щоб Джордж був тут, — забідкався Ленні. — Хочу, щоб Джордж був тут.

Канді підійшов до нього.

— Нічого не бійся, — сказав він. — Я саме чую, що хлопці підходять. Закладуся, що Джордж от-от буде в бараку. — Він обернувся до дружини Керлі. — Ліпше тобі йти додому, — тихо сказав він. — Коли підеш негайно, не скажемо Керлі, що ти тут була.

— Я не певна, чи ти щось почув, — холодно оцінила вона його.

— Ліпше тобі не ризикувати, — промовив він. — Як не маєш певності, ліпше вибрати безпечну дорогу.

Вона обернулася до Ленні.

— Я рада, що ти трохи поламав Керлі кості. Він дістав за своє. Інколи я сама щось йому поламала б. — Вона вислизнула за двері та зникла в темній стайні. Коли йшла крізь стайню, ланцюги брязкали, деякі коні форкали, іще деякі тупали копитами.

Крукс, здавалося, повільно виходив зі своєї захисної шкаралупи.

— Ти правду сказав, що хлопці повертаються? — спитав він.

— Звісно. Я їх чув.

— Ну, бо я не чув нічого.

— Грюкнули ворота, — промовив Канді й повів далі. — Ісусе-Христе, але ж ця жінка Керлі може тихо рухатися. Хоча, думаю, вона мала силу-силенну практики.

Тепер Крукс намагався цілком ухилитися від цієї теми.

— Либонь, вам ліпше йти, — сказав він. — Либонь, я вас тут більше не хотів би. Кольоровий чоловік має якісь свої права, навіть коли вони йому не подобаються.

— Та сука не мала тобі цього казати, — промовив Канді.

— Дарма, — тупо сказав Крукс. — Ви зайшли, посиділи, то я й забувся. Вона правду казала.

У стайні форкали коні, брязкали ланцюги, чоловічий голос покликав:

— Ленні! Гей, Ленні! Ти у стайні?

— Це Джордж, — скрикнув Ленні. І відповів. — Тут, Джордже! Я тут!

За секунду Джордж стояв у дверях і несхвально озирався довкола.

— Що ти робиш у Круксовій кімнаті? Не слід тобі тут бути.

Крукс кивнув.

— Я їм казав, та вони й так зайшли.

— Ну то чого ти їх не витурив?

— Мені байдуже, — сказав Крукс. — Ленні добра душа.

Канді наче отямився.

— Ох, Джордже! Я лічив і лічив. Вилічив, що можемо навіть заробити на тих кроликах.

— Я наче казав вам нікому про це не говорити, — скривився Джордж.

— Я не казав нікому, крім Крукса, — розгубився Канді.

— Ну то хода звідси, — наказав Джордж. — Сусе, схоже, мені не можна й на хвилину відійти.

Канді й Ленні підвелися та рушили до дверей.

— Канді! — крикнув Крукс.

— Еге?

— Пам’ятаєш, що я казав про сапання і всякі такі роботи?

— Так, — відповів Канді. — Пам’ятаю.

— Ну то забудь, — сказав Крукс. — Я не те мав на увазі. Просто жартував. Я не хочу переходити на це господарство.