Джон Стейнбек – НА СХІД ВІД ЕДЕМУ (страница 65)

— А ти бачила сьогодні вранці на дошці кількість клієнтів?

— Звісно, бачила: тридцять сім за один тільки тиждень. Хай Дженні чи Негритоска спробують побити такий рекорд, та ще коли немає ніяких свят!

— Ніяких свят, дідько! Ти забула, що зараз Великий піст? До Дженні зовсім клієнти не ходять.

Після хвороби і страшних снів Фей принишкла і засмутилася. Кейт знала, що за нею стежать, але з цим не можна було дати ради. І вона час до часу пересвідчувалася, що сувій паперу досі на своєму місці у скриньці та що всі дівчата або його бачили, або про нього чули.

Одного пообіддя Фей підвела очі від свого пасьянсу, коли до її кімнати постукала й увійшла Кейт.

— Як почуваєшся, матусю?

— Добре, цілком добре...— Погляд у неї був загадковий. Фей не вирізнялась розумом.— Знаєш, Кейт, я б хотіла поїхати до Європи.

— Ой як чудово! Ти на це заслуговуєш і можеш собі дозволити.

— Я не хочу їхати сама. Я хочу, щоб зі мною поїхала ти.

Кейт подивилася на неї вкрай здивовано.

— Я? Ти хочеш узяти мене?

— Звісно, чому б ні?

— Та ти просто золото! Коли ми можемо поїхати?

— То ти хочеш?

— Я завжди про це мріяла. Коли ми можемо поїхати? Давай якнайшвидше.

Погляд Фей втратив підозрілість, і обличчя її пом’якшало.

— Може, наступного літа,— відповіла вона.— Заплануймо на наступне літо, Кейт.

— Добре, матусю.

— Ти вже не береш собі клієнтів, ні?

— Навіщо? Ти мене всім забезпечуєш.

Фей неквапно зібрала карти, склала акуратну колоду і кинула в шухляду. Кейт сіла поруч на стілець.

— Мені треба з тобою порадитися.

— В чому річ?

— Ну, ти знаєш, я намагаюся тобі допомагати.

— Ти взагалі все сама робиш, люба.

— Тобі відомо, що наші найбільші витрати — це харчі, і взимку ціни зростають.

— Знаю.

— Так от, зараз ми купуємо фрукти і будь-які овочі по чверть долара за лантух. А взимку ти сама знаєш, скільки ми платимо за консервовані персики і спаржеву квасолю.

— Та чи ти не збираєшся зайнятися консервуванням?

— Чому б і ні?

— А що скаже Алекс?

— Матусю, хочеш вір, хочеш ні, або спитай у нього. Алекс сам і запропонував.

— Не може бути!

— Сам, сам! Їй-богу!

— Всратися можна! Ой, перепрошую, люба. Само вихопилося.

Кухня перетворилася на консервний цех, усі дівчата допомагали. Алекс свято вірив, що це була саме його ідея. На доказ цього в кінці сезону він отримав срібний годинник, на задній кришці якого було вигравійоване його ім’я.

Зазвичай Фей і Кейт вечеряли за довгим столом у їдальні, але у неділю, коли Алекс брав вихідний, а дівчата робили собі великі сандвічі, Кейт накривала вечерю на двох у кімнаті Фей. Це було приємно і вишукано. Неодмінно бували якісь делікатеси — паштет з гусячої печінки, зелений салат з помідорами й огірками, випічка з булочної Ланга, що на Головній вулиці. І замість білої церати і паперових серветок стіл Фей накривався білою камчатною скатертиною, а серветки клалися лляні. Усе це створювало святковий настрій, а ще й свічки і — рідкість для Салінаса! — ваза з квітами. Кейт уміла складати красиві квіткові композиції з самих лише бутонів диких трав, які вона збирала у полях.

— Яка ж вона молодець,— говорила Фей.— Усе вміє робити і може з нічого зробити цукерочку. Ми їдемо до Європи. А знаєте, що Кейт розмовляє французькою? Правда-правда! Коли захопите її наодинці, попросіть, щоб вона щось сказала французькою. Вона й мене вчить. Знаєте, як буде французькою хліб? — Фей була у захваті. Кейт забезпечувала їй піднесення і безнастанне планування.

4

У суботу чотирнадцятого жовтня над Салінасом пролетіли перші дикі качки. Фей побачила їх у вікно — великий клин, що відлітав на південь. Коли до неї перед вечерею зайшла, як зазвичай, Кейт, Фей їй про це розповіла.

— От і зима на порозі,— сказала вона.— Треба звеліти Алексу підготувати грубки.

— Готова випити свій тонік, матусю люба?

— Готова. Я зовсім розлінилася, ти так за мною упадаєш.

— Мені подобається про тебе дбати,— відповіла Кейт. Вона узяла з шухляди пляшку з овочевою мікстурою Лідії Пінкем і подивилася крізь неї на світло.— Майже нічого не залишилося. Треба буде купити ще.

— Здається, в комірчині залишилися три пляшки з дюжини.

Кейт підняла склянку.

— Там у склянці муха,— сказала вона.— Піду помию.

У кухні вона ополоснула пляшку. Дістала з кишені піпетку. Кінчик був затканий шматочком картоплі, як затикають носик на жбані з гасом. Вона обережно накрапала кілька крапель прозорої рідини у склянку, це була гомеопатична настоянка зі стрихніном від переїдання та перепою.

Повернувшись до кімнати Фей, вона влила у склянку три столових ложки овочевої мікстури і добре перемішала.

Фей випила свій тонік і облизала губи.

— Чогось вона гірка,— здивувалася вона.

— Гірка, люба? Дай-но я скуштую...— Кейт налила собі столову ложку з пляшки і скривилася.— Справді. Мабуть, стояла дуже довго. Я її зараз викину. Ой, ну таки гірка. Принесу тобі зараз води.

За вечерею обличчя Фей розпашілося. Вона кинула їсти і ніби дослуховувалася.

— Що з тобою? — спитала Кейт.— Матусю, що з тобою?

Фей, здавалося, не могла зосередитися.

— Не знаю. Серце калатає. Раптом я злякалася, і серце аж бухкає.

— Хочеш, я відведу тебе до твоєї спальні?

— Ні, люба, мені вже краще.

Грейс поклала виделку.

— Фей, ви страшенно розчервонілися.

— Мені це не подобається,— сказала Кейт.— Треба показатися доктору Вайлду.

— Та ні, вже все гаразд.

— Ти мене налякала,— сказала Кейт.— Раніше таке з тобою траплялося?

— Бувала задишка, але це тому, що я гладшаю.

Фей почувалася недобре того суботнього вечора, й о десятій годині Кейт умовила її піти спати. Кейт кілька разів зазирала до кімнати, поки не переконалася, що Фей заснула.