Джон Стейнбек – НА СХІД ВІД ЕДЕМУ (страница 62)

— Чудово, просто чудово. Налий ще. Ну, вперед! Після двох чи трьох чарочок усі біди зникають.

Організм Кейт не сприймав шампанського. Вона пам’ятала про це і боялася.

А Фей наполягала:

— Хочу побачити денце твого келиха, дитинко,— ну, от. Бачиш, яке воно добре? Наливай ще.

Зміна відбулася у Кейт майже одразу після другого келиха. Страх її випарувався, вона вже не боялася нічого. Власне, саме цього вона і боялася, але було вже запізно. Вино пробилося крізь усі ретельно зведені бар’єри, оборонні споруди і хитрощі, але їй тепер було байдуже. Її вміння приховувати і стримуватися зникло. Голос у неї став ворожий, рот стягся у тонку лінію. Широко посаджені очі звузилися, вона дивилася пильно і сардонічно.

— А тепер ти пий, матусю, а я подивлюся,— просичала вона.— Ну от, молодчино. Закладаюся, ти не зможеш випити два келихи поспіль.

— Не закладайся, Кейт. Програєш. Я можу випити шість один по одному.

— Покажи.

— Якщо я це зроблю, ти повториш?

— Звісно.

Змагання почалося, і на столі розтікалася калюжа шампанського, і величезна пляшка спустошувалася.

Фей фиркнула.

— Коли я була молодою — ох, я такого могла б тобі порозказувати, ти б не повірила.

— А я могла б тобі такого порозказувати, що ніхто б не повірив,— сказала Кейт.

— Ти? Не вигадуй. Ти ще зовсім дитина.

Кейт засміялася.

— Такої дитини ти у своєму житті не бачила. Це дитина — так дитина.

У її сміху пролунали верескливі, пронизливі нотки.

Цей звук пробився крізь сп’яніння, яке вже оглушило Фей. Вона сфокусувала очі на Кейт.

— Яка ти зараз дивна,— промовила вона.— Це, мабуть, через освітлення. Ти якась зовсім інша.

— Я і є зовсім інша.

— Скажи мені — матусю, люба.

— Матусю. Люба.

— Кейт, у нас буде просто чудове життя.

— Ще б пак. Ти навіть не уявляєш. Ти не уявляєш.

— Я завжди хотіла поїхати до Європи. Ми могли б сісти на пароплав, накупити собі гарного вбрання — сукні з Парижа.

— Може, так і буде. Але не зараз.

— Чому ні, Кейт? У мене купа грошей.

— У нас буде набагато більше.

Фей заговорила благально.

— Чому б нам не поїхати зараз? Ми б могли продати наш заклад. Справи ідуть добре, ми б виручили за нього тисяч десять.

— Ні.

— Що значить — ні? Це мій заклад. Я можу його продати.

— Ти забула, що я твоя донька?

— Мені не подобається твій тон, Кейт. Що з тобою? Там ще є вино?

— Є трохи. Подивися на пляшку. Ану-бо, пий з пляшки. Ось так, матусю, заливай його собі в горлянку. Лий у корсет, матусю люба, просто собі на жирне черево.

Фей застогнала:

— Кейт, не будь злою! Нам було так приємно. Навіщо ти хочеш усе зіпсувати?

Кейт вихопила пляшку з її рук.

— Ану давай її сюди!

Вона перевернула пляшку, вилила рештки шампанського і жбурнула пляшку на підлогу. Обличчя стало жорстким, очі холодно горіли. Губи маленького рота розтулилися, оголюючи малі гострі зуби,— ікла були довші й гостріші за інші. Вона тихо засміялася.

— Матусю, люба матусю, я тобі покажу, як заправляти борделем. Ми каструємо цих тупих бовдурів, що пхаються до нас, і викинемо на смітник їхні бридкі причандали — всього за один долар. Ми їм влаштуємо насолоду, матусю, люба.

Фей відповіла різко:

— Ти п’яна. Не розумію, що ти верзеш.

— Не розумієш, матусю люба? Хочеш, щоб я тобі розказала?

— Я хочу, щоб ти була мила і добра. Я хочу, щоб ти була така, як раніше.

— Пізно, матусю, пізно. Я не хотіла пити вино. Але ти, огидна жирна гусінь, ти мене примусила. Я ж твоя люба, ніжна донечка, що, забула? А я пам’ятаю, як ти здивувалася, дізнавшись, що я маю постійних клієнтів. Думаєш, я їх кину? Думаєш, вони мені платять отой злиденний долар четвертаками? Ні, вони мені платять десять доларів, і ціна повсякчас зростає. Вони більше ні до кого не можуть піти. Ніхто їх так не задовольнить, як я.

Люба матусю, ніжна жирна матусю, зніми штани з котрогось із моїх постійних. Подивись на шрами у них у паху — такі гарні. А ще маленькі порізи, які так довго кровоточать. Так, матусю люба, я маю найсолодший набір лез, і всі вони у мене тут, в одному футлярі,— такі гострі-гострі зубки.

Фей силкувалася підвестися з крісла. Кейт штовхнула її назад.

— То щоб ти знала, матусю люба, саме так і треба вести справи в борделі. Ціна буде двадцять доларів, і ми примусимо цих телепнів брати ванну. Ми будемо промокати кров білими шовковими хусточками — матусю люба! — кров від маленьких вузлуватих канчуків.

У себе в кріслі Фей хрипко розридалася. Кейт миттю підскочила до неї і затулила їй рота твердою долонею.

— Не галасуй. От і цяця. Розвези свої шмарклі по доньчиній ручці — тільки не галасуй.

Для перевірки вона відняла руку й обтерла її об сукню Фей.

Фей прошепотіла:

— Я хочу, щоб ти пішла геть. Геть з мого закладу. У мене пристойний бордель без збочень. Я хочу, щоб ти пішла.

— Я не можу піти, матусю. Як же я залишу тебе саму, бідолашну? — голос Кейт скрижанів.— Ти мені остогидла. Остогидла.

Вона узяла зі столу келих, підійшла до бюро і налила настоянку опію, наповнивши келих до половини.

— Давай, матусю, пий. Тобі це не завадить.

— Я не хочу.

— Будь цяцею. Пий,— і вона умовила Фей випити рідину.— Ще один ковток, просто ще один.

Фей щось верзла незрозуміле, потім обм’якла у кріслі й важко захропіла.

3

У Кейт у глибині душі зародився страх, а зі страху виникла паніка. Вона пригадала, як було минулого разу, і їй стало млосно. Вона зціпила руки, але паніка наростала. Кейт узяла свічку з лампи і непевними кроками пройшла темним коридором на кухню. Насипала у склянку сухої гірчиці, додала туди води, розмішала як слід і випила. Вона трималася за край раковини, поки ядуча рідина не опекла їй шлунок. Потім почала блювати, напружуючись знову і знову. Серце калатало, вона ледь стояла на ногах,— але вино вивітрилося, і вона знову могла ясно думати.

Вона пригадала всі події цього вечора, від однієї сцени до другої, вдивляючись, принюхуючись, як тварина. Вимила обличчя, сполоснула раковину, поставила гірчицю назад на поличку. І повернулася до кімнати Фей.

Світало, і пік Флемон чорною сильветкою виступав на тлі блідого неба. Фей і далі хропіла у кріслі. Кейт подивилася на неї декілька секунд, а потім розстелила їй ліжко. З величезною натугою перетягла і вклала на ліжко смертельно важку сплячу Фей. Кейт роздягла її, помила їй обличчя і прибрала одяг.