Джон Стейнбек – НА СХІД ВІД ЕДЕМУ (страница 61)

— Ще чого! Вона і не такі слова знає,— відтяла Грейс.

— Але не любить, щоб їх вживали — принаймні ми.

Кейт терпляче провадила:

— Я хочу розказати вам, що трапилося. Ми з нею пили чай, і раптом вона знепритомніла. Я дуже хочу, щоб вона показалася лікарю.

— Я помітила, що у неї бувають сильні припливи,— повторила Етель.— Цей годинник іде неправильно, тільки я забула, відстає він чи поспішає.

— Ви, дівчата, ідіть лягайте, а я замкну двері,— запропонувала Кейт.

Коли вони пішли, Кейт повернулася до своєї кімнати і переодяглася у нову квітчасту ситцеву сукенку, у якій нагадувала маленьку дівчинку. Вона розчесала волосся, заплела косу, зав’язала білий бантик. Плеснула собі на щоки трохи лосьйону. Після короткого вагання витягла з верхньої шухляди бюро маленький золотий годинник на булавці з конваліями. Загорнула його в один зі своїх красивих батистових носовичків і вийшла з кімнати.

У коридорі було темно, але з-під дверей Фей проглядала смужка світла. Кейт легенько постукала.

— Хто там? — почувся голос Фей.

— Це я, Кейт.

— Не заходь поки що. Трошки зачекай. Я тебе покличу.

Кейт почула з кімнати якесь шелестіння і шкрябання. Потім Фей гукнула:

— Все. Заходь.

Кімната була прикрашена. У кутках на бамбукових палицях висіли японські ліхтарики зі свічками, фестони і гірлянди з червоного гофрованого паперу спускалися з центру стелі до кутків, створюючи ефект шатра. На столі, в оточенні підсвічників, стояв великий білий торт і коробка шоколадних цукерок, а біля них — відерце з колотим льодом, з якого визирала величезна пляшка шампанського. Фей убралася у свою найкращу гіпюрову сукню, її очі блищали від захвату.

— Що це означає? — вигукнула Кейт, причинивши двері.— Схоже на якесь свято!

— Це і є свято. Свято на честь моєї любої донечки. Це не мій день народження,— додала Фей,— але в якомусь сенсі воно, може, й так.

— Не розумію, про що ти говориш. Але я принесла тобі подарунок,— Кейт поклала на коліна Фей складений носовичок.— Розгортай обережно.

Фей узяла в руки годинник:

— Люба моя, о моя люба дівчинко! Що ти вигадала! Я не можу його прийняти.

Вона подивилася на циферблат, потім підчепила нігтем задню кришку. Там було гравіювання «Для К. від усього серця від А.».

— Це годинник моєї матері,— сказала Кейт ніжним голосом.— Я б хотіла, щоб його мала моя нова матуся.

— Дитино моя мила! Дитино моя мила!

— Мама була б рада.

— Але це моє свято. Я маю подарунок для моєї любої донечки — але зроблю я його по-своєму. Кейт, відкоркуй шампанське і розлий у келихи, а я розріжу торт. Я хочу, щоб усе було вишукано.

Коли все було готово, Фей сіла на своє місце за столом. Вона підняла келих.

— За мою нову доньку — довгого тобі життя і щастя.

Коли вони випили, Кейт запропонувала тост «За мою нову матусю», а Фей сказала:

— Я зараз заплáчу — не примушуй мене плакати. Отам на бюро, люба. Дай мені скриньку з червоного дерева. Так, оцю. А тепер постав її на стіл і відчини.

У полірованій скриньці лежав скручений в рулон аркуш паперу, перев’язаний червоною стрічкою.

— А це що таке? — спитала Кейт.

— Це мій подарунок тобі. Розгорни.

Кейт обережно розв’язала червону стрічку і розгорнула трубочку. Аркуш був списаний елегантно заштрихованими літерами, все було правильно і ретельно складено і засвідчено кухарем.

«Усе моє майно без винятку належить Кейт Албі, адже я вважаю її своєю донькою».

Все було просто, однозначно і юридично бездоганно. Кейт перечитала папір тричі, подивилася на дату, розгляділа підпис кухаря. Фей не зводила з неї очей, трохи розтуливши рота в очікуванні. Коли губи Кейт ворушилися у читанні, так само ворушилися і губи Фей.

Кейт скрутила папір, обв’язала стрічкою, поклала у скриньку і зачинила віко. Сіла на свій стілець.

Нарешті Фей запитала:

— Ти задоволена?

Очі Кейт, здавалося, дивилися кудись крізь очі Фей, ніби хотіли проникнути у її мозок. І вона сказала спокійно:

— Я намагаюся триматися, матусю. Не знаю людини, добрішої за тебе. Боюся, якщо я скажу щось надто швидко або підійду до тебе надто близько, я просто розіб’юся на друзки.

Це було драматичніше, ніж передбачала Фей: спокійно, але наелектризовано.

— Кумедний подарунок, так? — сказала нарешті Фей.

— Кумедний? Ні, зовсім не кумедний.

— Тобто, заповіт — дивний подарунок. Але він означає дещо більше. Тепер ти — моя справжня донька, і тому я можу тобі сказати. Я — ні, ми — ми маємо готівку і цінних паперів більш ніж на шістдесят тисяч доларів. У мене в столі лежать номери банківських рахунків і сейфів. Я продала свій заклад у Сакраменто за дуже пристойну ціну. Чого ти мовчиш, дитинко? Тебе щось непокоїть?

— Заповіт звучить як смерть. Ніби покров на труні.

— Але всі складають заповіти.

— Знаю, матусю,— Кейт жалібно усміхнулася.— Мені спало дещо на думку. Я подумала, як люто твоя сім’я оскаржуватиме такий заповіт. Не треба тобі цього робити.

— Дитинко моя бідолашна, й оце тебе хвилює? Нема в мене ніякої сім’ї. Та й родичів ніяких, наскільки я знаю. А хоч би вони й були — хто про це дізнається? Гадаєш, тільки у тебе є секрети? Гадаєш, я живу під тим іменем, з яким народилася?

Кейт довго і пильно дивилася на Фей.

— Кейт! — вигукнула та.— Кейт, таж у нас свято. Не сумуй! Чого ти така крижана?

Кейт підвелася, обережно відсунула стілець і сіла на підлогу. Поклала голову на коліна Фей. Її тонкі пальці легенько обводили вибагливий листяний візерунок із золотої нитки на сукні Фей. А Фей гладила Кейт по щоці, по волоссю, торкалася її дивних вух. Вона ніяково торкнулася краєчків рубця.

— Здається, я ще ніколи не бувала щасливою,— промовила Кейт.

— Люба моя. Ти мене теж робиш щасливою. Дуже щасливою. Тепер мені не самотньо. Тепер я почуваюся у безпеці.

Кейт легенько колупала нігтями золоту нитку.

Вони довго просиділи у приязній теплоті, поки Фей не схаменулася.

— Дитинко,— сказала вона,— ми про все забули. Це ж свято. Ми забули про вино. Налий нам вина, Кейт. Трохи відсвяткуємо.

Кейт стривожилася.

— А чи треба, матусю?

— Вино чудове. Чому ж ні? Я б залюбки хильнула. Вино виводить отруту. Невже ти не любиш шампанське, Кейт?

— Бачиш, я його ніколи багато не пила, воно мені шкодить.

— Дурниці. Ну ж бо, наливай.

Кейт підвелася з підлоги і наповнила келихи.

— А тепер пий до дна,— звеліла Фей.— А я подивлюся. Ти ж не збираєшся примусити стару жінку напиватися наодинці?

— Ти зовсім не стара, матусю.

— Не базікай — пий. Я не торкнуся свого келиха, поки твій не спорожніє.

Вона тримала келих, доки Кейт не перехилила свій, а там випила одним ковтком.