Джон Стейнбек – НА СХІД ВІД ЕДЕМУ (страница 46)

Семюель прийшов з двору, де вмивався. Обличчя його і борода блищали від води, і він теж опустив рукава своєї синьої сорочки, увійшовши до кухні. Місіс Гамільтон не допускала закасаних рукавів за столом. Вони означали або незнання чемних манер, або зневагу до них.

— Я трохи запізнився, мамо,— вибачився Семюель.

Вона не подивилася в його бік. Її дерев’яна лопатка нагадувала змію, готову до нападу, а гарячі оладки шипіли білими боками на пательні.

— О котрій годині ти повернувся додому? — спитала вона.

— Було пізно, пізно. Десь близько одинадцятої. Я не подивився на годинник, боявся тебе розбудити.

— Я не прокинулася,— суворо промовила Лайза.— Можливо, ти вважаєш, що дуже корисно вештатися ночами, але Господь Бог з цим розбереться, він знає, що до чого.

Усім було відомо, що Лайза Гамільтон і Господь Бог мали однакові погляди практично на кожне питання. Вона обернулася і поставила перед Томом тарілку з хрусткими гарячими оладками.

— І яке воно, оте угіддя Санчесів? — спитала вона.

Семюель підійшов до дружини, нахилився до неї з висоти свого зросту і поцілував у круглу червону щоку.

— Доброго ранку, мамо. Дай мені своє благословення.

— Благословляю тебе,— машинально відповіла Лайза.

Семюель сів за стіл і сказав:

— Благословляю тебе, Томе. Що ж, містер Траск там усе серйозно змінює. Він перебудовує старий дім, щоб оселитися в ньому.

Лайза різко обернулася від пічки.

— Отой, де роками спали корови й свині?

— Так, але він зірвав підлоги, висадив віконні рами. Там усе нове, відремонтоване.

— Він ніколи не позбудеться смороду свиней,— твердо заявила Лайза.— Їдкість, яку залишають свині, нічим не змити і не вивести.

— Чому ж, я заходив у дім, усе оглянув, мамо, і пахло там тільки фарбою.

— А коли фарба висохне, проступить свинячий сморід.

— Він заклав сад, по якому течуть струмочки, виділив там місце для квітника, троянд тощо, а ще з Бостона прибудуть якісь кущі.

— Не знаю, як Господь Бог мириться з таким марнотратством,— невблаганно промовила Лайза.— Це не означає, щоправда, що мені не подобаються троянди.

— Він обіцяв дати мені черешки,— повідомив Семюель.

Том доїв оладки і розмішав цукор у каві.

— А що він за чоловік, тату?

— Думаю, хороший чоловік,— гарна мова, ясний розум. Він схильний до фантазій...

— Чиє б нявчало, а твоє мовчало,— втрутилася Лайза.

— Знаю, мамо, знаю. Але ти ніколи не думала, що мої фантазії стосуються того, чого у мене немає? У містера Траска фантазії практичні, а ще у нього водяться гроші, щоб їх утілити в життя. Він хоче перетворити свої угіддя на сад, і він це зробить.

— А дружина у нього яка? — не вгамовувалася Лайза.

— Вона дуже молода і дуже гарна. Тиха, спокійна, мовчазна, і скоро у неї народиться первісток.

— Я це знаю,— повідомила Лайза.— А як її звали до заміжжя?

— Не знаю.

— А звідки вона родом?

— Не знаю.

Лайза поставила перед чоловіком тарілку оладок, налила йому кави, потім долила кави у Томову чашку.

— Про що ж ти тоді довідався? А як вона одягається?

— Дуже красиво, гарно — синя сукня і жакетик, рожевий, але тісний у талії.

— О, тут ти не схибив. Як гадаєш, їй шили це вбрання чи вона купила готове?

— Напевне, купила готове.

— Не обов’язково,— відтяла Лайза.— Он ти думав, що дорожній костюм, який Дессі пошила для подорожі у Сан-Хосе, купили у крамниці.

— Дессі велика майстриня,— погодився Семюель.— Голка аж співає у неї в руках.

— Дессі подумує відкрити кравецьке ательє у Салінасі,— повідомив Том.

— Вона мені казала,— підтвердив Семюель.— У неї буде великий успіх.

— У Салінасі? — Лайза узяла руки в боки.— Мені Дессі нічого не казала.

— Боюся, ми зробили погану послугу нашій улюблениці,— сказав Семюель.— Дівчина хотіла приберегти справжній сюрприз для матері й піднести на золотій тарілочці, а з нас її секрети посипалися, як зерно з прогризеного мишами мішка.

— Могла б і мені сказати,— образилася Лайза.— Не люблю я секретів. Ну, розказуй далі,— що вона робила?

— Хто?

— Як хто? Місіс Траск, ясна річ.

— Що робила? Та сиділа у кріслі під дубом. Їй уже скоро народжувати.

— Я про руки, Семюелю, про руки,— що вона робила руками?

Семюель пошукав у пам’яті:

— Та нібито нічого. А, згадав! Ручки у неї маленькі, й вона їх склала на колінах.

Лайза фиркнула.

— Не шила, не латала, не в’язала?

— Ні, мамо.

— Не знаю, чи варто тобі йти до них працювати. Багатство і ледарство — диявольське знаряддя, а ти не дуже вмієш опиратися.

Семюель закинув голову і задоволено розсміявся. Іноді дружина дуже тішила його, але він не міг сказати їй як.

— Я йду туди лише заради багатства, Лайзо. Я збирався розказати тобі по сніданку, щоб ти могла сісти і послухати. Він хоче, щоб я пробурив йому чотири або п’ять колодязів, а ще побудував вітряк і резервуари для води.

— Це не просто балачки? Хіба вітряк працює від води? А він тобі заплатить, чи, як завжди, ти повернешся ні з чим, шукаючи виправдань? «Він заплатить, коли збере врожай»,— передражнила Лайза.— «Він заплатить, коли помре його багатий дядько». Знаю з власного досвіду, Семюелю, який мав би стати і твоїм: якщо людина не платить одразу, вона не заплатить ніколи. Ми могли б уже купити ферму в низині на оті обіцянки.

— Адам Траск заплатить,— відповів Семюель.— У нього грошей купа. Батько залишив йому спадок. Там роботи на цілу зиму, мамо. Ми щось відкладемо, а на Різдво як слід відсвяткуємо. Він платитиме п’ятдесят центів за фут, а ще додай вітряки, мамо. Я можу виготовити все, крім обсадних труб, тут, на місці. Мені потрібні наші хлопці для допомоги. Хочу взяти Тома і Джо.

— Джо не можна,— заперечила Лайза.— Ти ж знаєш, який він тендітний.

— Гадаю, я б з нього здер трохи тієї тендітності. Він з голоду помре через свою тендітність.

— Джо не можна,— категорично промовила вона.— Хто ж буде опікуватися нашим ранчо, коли ви з Томом виїдете?

— Я збирався попросити Джорджа повернутися. Йому не подобається бути клерком, хоч і у Кінг-Сіті.

— Подобається чи не подобається, але можна й потерпіти за вісім доларів на тиждень.

— Мамо! — вигукнув Семюель.— У нас уперше з’явився шанс занести наше ім’я у Перший національний банк! Не ставай зі своїм язиком на шляху фортуни. Будь ласка, мамо!